Гострий пієлонефрит у вагітних

Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 38-39 ° С, появи ознобу, загальної слабкості, інтоксикації, адинамії. Біль у ділянці нирок на боці ураження може іррадіювати у верхню частину живота по ходу сечоводу, в пахвинну ділянку, стегно, статеві губи.
Захворювання частіше проявляється в П триместрі вагітності, що, ймовірно, обумовлено, з одного боку, вираженістю гормональних зрушень, а з іншого – приєднанням механічних факторів (збільшення та ротування матки праворуч).
Діагностика гострого пієлонефриту базується на клінічних, лабораторних даних та результатах інструментальних методів дослідження.
В аналізі крові виявляють лейкоцитоз, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво, помірну гіпохромну анемію, збільшену ШОЕ. Виявляють незначну гіпопротеїнемію та диспротеїнемію, короткочасне підвищення концентрації сечовини та креатиніну.
Характерні значна піурія, бактеріурія (понад 10 мікробних тіл на 1 мл сечі), протеїнурія (менше 1 г/л), мікрогематурія. Піурія не визначається лише при локалізації запального процесу в кірковій речовині нирок або при порушенні пасажу сечі за сечоводом. Відзначаються ізостенурія та ніктурія, що вказує на порушення концентраційної функції нирок.
Родильницям можна зробити екскреторну урографію. Уповільнена евакуація контрастної речовини поряд з лейкоцитурією та бактеріурією свідчить про пієлонефрит.
Розрізняють три стадії гострого пієлонефриту: серозну, гостру гнійну та некротичну. Гостра гнійна та некротична стадії пієлонефриту характеризуються септичним станом, аж до розвитку бактеріального шоку, апостематозного процесу (карбункул чи абсцес нирки).
Хронічний пієлонефрит, зазвичай, виникає у дитячому віці чи період статевого дозрівання. Нерідко захворювання протікає безсимптомно і загострюється під час вагітності, пологів та післяпологовий період. Загострення процесу може виникнути у будь-якому терміні вагітності. Ознаками хронічного пієлонефриту можуть бути безсимптомна бактеріурія та піурія. Характерні загальна стомлюваність, головний біль, тупий біль у ділянці нирок, дизурія, субфебрильна температура тіла.
Вторинний хронічний пієлонефрит, на відміну від первинного, частіше супроводжується дизуричними явищами, болем, одностороннім ураженням, більш важким перебігом. У фазі ремісії аналіз сечі мало відрізняється від нормального. У фазі нестійкої ремісії визначаються незначна протеїнурія, більш менш виражена мікролейкоцитурія, бактеріурія. Еритроцитурія виявляється при уролітіазі та ускладненні хронічного пієлонефриту некротичним папілітом.
Вагітність зазвичай викликає загострення пієлонефриту. Запальні захворювання нирок надають несприятливий вплив на перебіг вагітності, пологів та стан новонародженого, викликаючи явища пізнього гестозу (близько 40 % випадків), невиношування (27-30 вагітності, гіпотрофію плода та його внутрішньоутробне інфікування. Ступінь ризику залежить від давності захворювання та вираженості ураження . М.М.Шехтман виділяє три ступені ризику:
І ступінь ризику – неускладнений пієлонефрит, що виник під час вагітності; II ступінь ризику – хронічний пієлонефрит, який існував до вагітності; III ступінь ризику – хронічний пієлонефрит з гіпертензією чи азотемією, пієлонефрит єдиної нирки.
Жінкам з І-ІІ ступенем ризику вагітність можна пролонгувати за умови ретельного диспансерного спостереження (спільне спостереження акушером-гінекологом та терапевтом, неодноразова госпіталізація, регулярне обстеження). Виношування вагітності жінкам із ІІІ групою ризику не рекомендують.