Гострий простатит

Гострий простатит – це інфекційно-запальне ураження передміхурової залози, що супроводжується набряком та утворенням гнійних вогнищ у тканинах простати. Прояви залежать від стадії патології (катаральної, фолікулярної, паренхіматозної, абсцедуючої) і можуть включати дизуричні розлади, проміжний біль, пропасницю, інтоксикацію. Діагностика ґрунтується на даних пальпації простати, УЗД та допплерометрії передміхурової залози, дослідження відокремлюваного уретри та секрету простати. Лікування передбачає призначення антимікробної терапії, НПЗЗ, спазмолітиків, анальгетиків, імуномодуляторів, фізіотерапії.

Гострий та хронічний простатит є найбільш поширеними та соціально значущими чоловічими захворюваннями. У клінічній андрології простатит діагностується у 30-58% чоловіків, які перебувають у репродуктивному та працездатному віці (30-50 років). Перебіг гострого простатиту супроводжується розладами сексуальної функції та фертильності, порушеннями психоемоційного стану та соціальною дезадаптацією.

Збудниками гострого простатиту переважно виступають неспецифічні інфекційні агенти, що проникають у тканини простати – грамнегативні (кишкова паличка, клебсієла, протей) або грампозитивні (стафілококи, ентерококи, стрептококи). Нерідко захворювання провокується збудниками урогенітальних інфекцій – хламідіозу, трихомоніазу, уреаплазмозу, гонореї, мікоплазмозу, кандидозу та ін.

Найчастіше проникнення мікробних агентів у тканини простати відбувається трансканалікулярним шляхом через вивідні протоки залози, що відкриваються в стінці задньої уретри. Тому уретрит будь-якого генезу часто ускладнюється гострим простатитом. Впровадження збудників у залозу істотно полегшується при підвищеному внутрішньоуретральному тиску (стриктурах, каменях сечівника), проведенні ендоуретральних маніпуляцій (бужуванні уретри, катетеризації сечового міхура, уретроскопії, цистоскопії).

Крім того, патологія може бути наслідком гематогенного проникнення інфекції, чому сприяють умови кровопостачання простати з широко розвиненою системою артеріальних та венозних анастомозів. При гематогенному заносі мікроби можуть потрапляти в тканини простати з віддалених гнійних вогнищ при тонзиліті, синуситі, карієсі, холециститі, бронхіті, піодермії та ін. Можливе лімфогенне інфікування передміхурової залози з кишечнику при анальних тріщинах, проктитах, колітах

До неінфекційних факторів, що сприяють розвитку гострого простатиту, відносять стійкі конгестивні (застійні) явища у венах тазу та порушення дренування ацинусів простати. Конгестія може викликатися дизритмією статевого життя і статевими порушеннями – практикою перерваного статевого акту, відсутністю або нерегулярністю статевого життя, надмірною статевою активністю та ін. здебільшого алкогольної) інтоксикації, варикозі вен тазу.

У розвитку гострого простатиту виділяють 3 форми, які одночасно є його стадіями – катаральну, фолікулярну, паренхіматозну, абсцедуючу. Захворювання починається з катарального запалення – змін слизового та підслизового шару вивідних проток окремих часток залози. Надалі набряк стінок проток сприяє застою слизово-гнійного секрету у фолікулах простати та прогресуванню запалення, у зв’язку з чим може розвиватися вогнищеве нагноєння часток – гострий фолікулярний простатит.

При множинному ураженні часток та дифузному залученні паренхіматозної та інтерстиціальної тканини простати у гнійно-запальний процес, патологія переходить у свою наступну стадію – паренхіматозну. У разі злиття дрібних гнійників у велике вогнище формується абсцес передміхурової залози, який може розкриватися в уретру, промежину, пряму кишку або сечовий міхур.

Катаральна стадія

Клінічні прояви відповідають стадіям процесу. Спільними симптомами є біль, порушення сечовипускання та інтоксикація. У гострій катаральній стадії відчувається тяжкість та біль у промежині. Дизуричні розлади характеризується хворобливим почастішанням сечовипускання, особливо ночами. Температура тіла зберігається в межах норми, може бути трохи підвищеною; інтоксикація відсутня.

При пальпаторному огляді простата не змінена або трохи збільшена, дещо болісна. Дослідження секрету простати виявляє збільшення лейкоцитів, скупчення слизово-гнійних ниток. У сечі при випорожненні вивідних проток ацинусів з’являються лейкоцити. Масаж простати, як правило, неможливий через хворобливість. Лікування, розпочате в катаральній стадії гострого простатиту, призводить до одужання через 7-10 днів.

Фолікулярна стадія

Фолікулярна форма протікає яскравіше, супроводжуючись тупими ниючими болями в промежині, що іррадіюють у статевий член, задній прохід або криж. На цьому фоні сечовипускання болісно і утруднене, аж до розвитку гострої затримки сечі. Акт дефекації також утруднений через виражені болі. Через підвищення температури тіла до 38 ° С порушується загальний стан. Пальпаторно per rectum визначається збільшена, щільна, напружена асиметрична простата, різко болюча в окремих ділянках при пальцевому дослідженні.

Сеча, зібрана після пальпації залози, у великій кількості містить лейкоцити та гнійні нитки, що утворюють каламутний осад. Проведення масажу для отримання секрету простати у фолікулярній стадії захворювання протипоказане. При енергійному лікуванні гострий фолікулярний простатит може сприятливо вирішитись; в іншому випадку він переходить у наступну, паренхіматозну стадію.

Паренхіматозна стадія

Клініка гострого паренхіматозного простатиту розвивається бурхливо. Характерна виражена гіпертермія (до 39-39,5 ° С та вище) з ознобами, загальною слабкістю, пригніченням апетиту, спрагою. Спочатку сечовипускання різко прискорене та утруднене, потім може припинитися зовсім. Спроби випорожнення сечового міхура чи кишківника супроводжуються інтенсивними болями. Розвиваються болючі тенезми, запори, метеоризм. Біль поширюється на пряму кишку, носить пульсуючий характер, змушує пацієнта приймати вимушене становище – лежачи з стиснутими ногами. При розвитку реактивного запалення прямої кишки із заднього проходу виділяється слиз.

Пальпаторно визначається дифузно збільшена, з нечіткими контурами заліза, вкрай болісна при найменшому дотику. Масаж передміхурової залози у паренхіматозній стадії протипоказаний категорично. Іноді через різкий набряк параректальної клітковини та хворобливості ректальне обстеження провести не вдається. У сечі різко виражена лейкоцитурія, піурія. Результатом гострого паренхіматозного простатиту може бути дозвіл захворювання, формування абсцесу простати або хронічний простатит.

Розпізнавання та визначення стадії гострого простатиту проводиться лікарем-урологом і ґрунтується на комплексному фізикальному, лабораторному та інструментальному обстеженні. Дослідження простати через пряму кишку дозволяє визначити розміри, консистенцію, гомогенність, симетричність; больову реакцію, осередки деструкції, ознаки гнійного розплавлення тканин. Пальпація залози виконується дуже обережно без грубого натиску та масажних рухів. В отриманому секреті простати виявляється збільшення числа лейкоцитів та амілоїдних тілець, зниження кількості лецитинових зерен.

Відзначається підвищена лейкоцитурія у третій порції сечі та у сечі, зібраній після пальпації простати. Для виділення збудника необхідне проведення бакпосіву сечі та уретри, що відокремлюється, з антибіотикограмою, ПЛР-досліджень зіскрібка, посіву крові на гемокультуру. Характер та тяжкість дизуричних розладів оцінюється за допомогою урофлоуметрії.

УЗД передміхурової залози при помірному больовому синдромі може виконуватися трансректально; у разі виражено больову реакцію – трансабдомінально. Ехоскопічно оцінюється форма, величина залози, наявність осередкових чи дифузних змін, встановлюється стадія хвороби. Використання доплерометрії дозволяє детально та диференційовано оцінити васкуляризацію простати. При плануванні хірургічної тактики щодо деструктивних форм патології доцільно проведення КТ чи МРТ малого тазу.

Провідна роль належить етіотропній терапії. Необхідно якомога раннє призначення антимікробних (антибактеріальних, противірусних, антитрихомонадних, антимікотичних) препаратів для придушення розмноження мікроорганізмів у залозі та тканинах уретри. З метою зменшення спазмів та хворобливості сечовипускання призначають аналгетики, спазмолітики, ректальні свічки з анестезином або беладонною, теплові мікроклізми. У комплексній терапії патології використовуються нестероїдні протизапальні засоби, ензими, імуномодулятори, вітаміни, інфузії розчинів.

Фізіотерапія проводиться після стихання гострої симптоматики. З метою протизапальної, протинабрякової, болезаспокійливої ​​дії, покращення мікроциркуляції та місцевого імунітету застосовуються ректальний електрофорез, УВЧ-терапія, НВЧ-терапія, масаж простати. Показано дотримання постільного режиму, дієти, що щадить, статевого спокою. При затримці сечі уникають проведення катетеризації сечового міхура, віддаючи перевагу троакарній цистостомії. При абсцедуванні передміхурової залози виникає необхідність хірургічного посібника – розтин та дренування порожнини абсцесу.

Про вилікування гострого простатиту судять щодо відновлення структури тканин залоз та її функцій, нормалізації складу соку простати, елімінації збудників, що викликали запалення, з біологічних рідин.

Як правило, своєчасна та обґрунтована етіотропна терапія призводить до усунення ознак хвороби. Абсцедування простати або хронізація запалення відбувається у запущених випадках. Профілактика повинна включати санацію інфекційних вогнищ в організмі, проведення ендовезикальних та ендоуретральних маніпуляцій відповідно до норм асептики, своєчасне лікування ЗПСШ та уретриту, нормалізацію статевого життя та фізичної активності.