Гострий сальпінгоофорит викликається рядом збудників. Для з’ясування етіології сальпінгоофориту використовують мікробіологічні та серологічні методи дослідження. Застосування лапароскопії та кульдоцентезу дає можливість виділити збудника безпосередньо з осередку запалення. В останні роки найбільш частим збудником ВЗГ негонорейної природи є анаеробна інфекція (до 40% – пептококи, пептострептококи, бактероїди, клостридії), хламідії (25-46%) та мікоплазми (10-15%); рідше – стафілококи, стрептококи, ешерихії та ентерококи.

Клінічна картина буває різноманітною. В даний час ВЗГ має як виражену клінічну картину, так і стертий перебіг. Пацієнтки скаржаться на болі (частіше постійні та сильні) внизу живота, що іррадіюють у ділянку нирок і пряму кишку. Часто їх турбують нудота (іноді одноразове блювання), озноб, загальна слабкість, сухість у роті, дизуричні явища, здуття кишечника та ін. Пульс прискорений і завжди відповідає ступеню підвищення температури. Вміст лейкоцитів у крові збільшено до 9 • 109/л – 16,2 • 109/л; підвищення ШОЕ спостерігається у кожної третьої хворої. Пальпація живота болюча, особливо у нижніх відділах; нерідко відзначається напруга м’язів передньої черевної стінки. Менструальна функція при ВЗГ порушується не завжди. При гінекологічному дослідженні визначаються болючі потовщені придатки матки, але іноді через різку хворобливість дані про їх стан отримати не вдається. В останні роки для діагностики та лікування ВЗГ стали використовувати лапаро-і кульдоскопію. Вирізняють п’ять груп лапароскопічної картини при гострому запальному процесі тазових органів: 1) гострий катаральний сальпінгіт; 2) катаральний сальпінгіт з явищами пельвіоперитоніту; 3) гострий гнійний аднексит із явищами пельвіоперитоніту або дифузного перитоніту; 4) гнійне пухлиноподібне утворення придатків матки; 5) розрив піосальпінксу або тубооваріальної гнійної освіти, розлитої перитоніт.

Протягом ВЗГ спостерігається двофазна картина. У першій, токсичній фазі хвороби етіологічним фактором є аеробна флора. У другій фазі хвороби до аероб приєднується і анаеробна флора, що призводить до обтяження клінічної картини та формування гнійних мішчастих утворень придатків матки. У хворих з ВЗГ хламідійної етіології захворювання часто розвивається поступово, стерто, наростає до 5-22-го дня і характеризується розвитком деструктивних процесів у вигляді ранніх (тубооваріальні абсцеси) та пізніх (часті рецидиви, хронічний больовий синдром, безпліддя тощо) ускладнень. Гнійні запалення придатків матки (піосальпінкс, піоварій) можуть прориватися в черевну порожнину, пряму кишку або сечовий міхур, проте повного лікування не настає, захворювання приймає затяжний перебіг, що перемежується, і вимагає хірургічного втручання.

Лікування проводиться у стаціонарі. Показані постільний режим, холод на низ живота протягом 1-2 діб, дієта, що щадить, седативні засоби. При терапії враховують характер збудника, стадію запального процесу, вираженість клінічної картини та наявність супутніх захворювань. Чільне місце в лікуванні ВЗГ відводиться антибіотикам, застосована доза яких повинна забезпечувати їх максимальну концентрацію в осередку запалення. Застосовуються антибіотики з тривалим періодом напіврозпаду (амоксицилін – 3 год, ампіцилін – 5 год, бакампіцилін – 5 год). При тяжкому клінічному перебігу призначають різні поєднання антибіотиків (кліндаміцин з хлорамфеніколом; гентаміцин з левоміцетином, лінкоміцином або кліндаміцином). У разі підозри на анаеробну флору застосовують метронідазол (пероральне застосування препарату в дозі 400-500 мг 3 рази на день протягом 7-8 днів, у тяжких випадках внутрішньовенно по 1 – 1,5 г на добу протягом 5-8 днів) . Лікування ВЗГ хламідійної етіології проводиться антибіотиками тетрациклінового ряду рифампіцинам, еритроміцином, комбінацією триметопримсульфаметоксазолу та сульфаметролтриметоприму. Тривалість лікування має бути не менше 8-10 днів. При лікуванні мікоплазмової інфекції призначають тетрациклін, гентаміцин, левоміцетин, доксициклін. Показано застосування седативних (настоянка собачої кропиви, настоянка та екстракт валеріани), антигістамінних (димедрол, супрастин) препаратів, вітамінів (аскорбінова кислота, рутин). У комплексне лікування включають сульфаніламідні препарати (норсульфазол, сульфадимезин та ін); похідні нітрофурану: фурацилін, фуразолідон, фурадонін). З дезінтоксикаційною метою вводять 5% розчин глюкози, поліглюкін, реополіглюкін, гемодез, білкові препарати. Ефективність терапії ВЗГ підвищується при використанні лапароскопії, яка дає можливість не лише уточнити характер патологічних змін, а й провести найраціональніший варіант лікування. За наявності тубооваріальної освіти проводиться як пункція його через склепіння піхви з подальшим введенням антибіотиків, так і оперативне видалення. Лікування ВЗГ фізичними факторами проводять на тлі антибактеріальної терапії під контролем клінічних та лабораторних показників лише у тому випадку, коли процес обмежений та стабілізований. Проводять УФ-еритемотерапію за методикою вогнищевих та позавогнищевих впливів, мікрохвильову терапію дециметрового діапазону та змінним магнітним полем низької частоти. У підгострій стадії захворювання застосовують ті ж фізичні фактори, включаючи УФ-промені (опромінення зони «трусів» по Щербаку). При поєднанні підгострого запального процесу з міомою матки та ендометріозом показаний електрофорез амідопірину, цинку, магнію.

Після ліквідації гострих (підгострих) проявів сальпінгоофориту не раніше ніж через 2 місяці можливе направлення хворої на санаторно-курортне лікування, якщо температура та гематологічні показники нормалізувалися. Розрізняють три ступені вилікуваності (три рівні реабілітації) хворих із запальним процесом придатків матки: 1-й рівень – клінічне одужання (поліпшення загального стану, зникнення больового синдрому, анатомічних змін у придатках матки, нормалізація картини крові); 2-й рівень – відновлення ендокринної функції статевої системи (відновлення нормального менструального циклу, нормалізація тестів функціональної діагностики, вмісту статевих та гонадотропних гормонів); 3-й рівень – відновлення адаптаційно-захисних механізмів та репродуктивної функції жінки.