Гострий трахеобронхіт

Гострий трахеобронхіт – гостре респіраторне захворювання, що протікає із запальним ураженням слизової оболонки трахеї та бронхів. Для гострого трахеобронхіту характерні сильний кашель (спочатку непродуктивний, потім з виділенням слизово-гнійного мокротиння), біль, що садить, за грудиною, субфебрилітет, загальна слабкість. Діагностика включає фізикальне обстеження, рентгенографію легень, дослідження клінічного аналізу крові та мокротиння. Лікування гострого трахеобронхіту проводиться за допомогою фармакотерапії (відхаркувальних, протикашльових засобів), теплових процедур (гірчичників, банок), лужних інгаляцій.

Гострий трахеобронхіт – інфекційно-запальний процес, що захоплює нижні відділи дихальних шляхів (трахею та бронхіальне дерево) та дозволяється протягом трьох тижнів. Щорічно захворювання переносять 5% дорослого населення; пік звернень до лікаря посідає осінньо-зимовий період – час епідемічних спалахів ГРВІ. Гострий трахеобронхіт нерідко узгоджується з ураженнями верхніх дихальних шляхів: ринітом, фарингітом, ларингітом. У пульмонології розрізняють гострий (тривалістю до 3-х тижнів), затяжний (до 1 місяця) та хронічний (до 3-х і більше місяців) трахеобронхіт. Перебіг гострого трахеобронхіту може бути неускладненим та ускладненим – останній варіант частіше зустрічається у імунокомпрометованих осіб (з ВІЛ-статусом, які отримують хіміотерапію), пацієнтів із ХНЗЛ, серцевою недостатністю.

До 90% всіх випадків гострого трахеобронхіту обумовлено сезонною респіраторною вірусною інфекцією. Поразка нижчих відділів дихальних шляхів найчастіше ініціюється вірусами грипу, аденовірусами, коронавірусами, ентеровірусами, риновірусами, метапневмовірусами; у дітей – РС-вірусом та вірусом парагрипу III типу. Більшість респіраторних вірусів викликають ушкодження епітелію нижніх дихальних шляхів, активацію медіаторів запалення та порушення функції мукоциліарного апарату бронхів.

Менше 10% випадків гострого трахеобронхіту, за даними епідеміологічних досліджень, асоційовано з Chlamydophila pneumoniae та Mycoplasma pneumoniae. Доведено, що бактерії кашлюку та паракоклюшу (B. pertussis та B. Parapertussis) можуть викликати гострий трахеобронхіт у імунізованих дорослих. У пацієнтів, які зазнали трахеостомії або ендотрахеальної інтубації, можливе бактеріальне запалення трахеї та бронхів, спричинене внутрішньолікарняною інфекцією (S. pneumoniae, H.influenzae, St.aureus, Moraxella catarrhalis).

У деяких випадках гострий трахеобронхіт може мати алергічну чи токсико-хімічну природу. Неінфекційними факторами запалення можуть виступати атмосферні полютанти, тютюновий дим, важкі метали, пил, шерсть тварин та ін. у дітей – ексудативний діатез, гіпотрофія, рахіт, поганий догляд.

Зазвичай гострому трахеобронхіту передують ознаки ГРЗ: загальне нездужання, лихоманка, ломота у всьому тілі, біль голови, риніт, фарингіт. Неприємні відчуття в носоглотці швидко спускаються вниз, охоплюючи трахею та великі бронхи.

Провідний симптом гострого трахеобронхіту – сильний, нападоподібний кашель, особливо виражений у нічний годинник. Спочатку кашель сухий, непродуктивний, що супроводжується відчуттями в горлі і болем за грудиною. Глибокий вдих викликає болючість, провокує черговий пароксизм кашлю, внаслідок чого дихання стає поверхневим, прискореним. У дітей раннього віку напади кашлю можуть супроводжуватись блювотою, ціанозом носогубного трикутника, збудженням.

За кілька діб стадія «сухого» катарального запалення змінюється «вологим» запаленням. З’являється продуктивний кашель з виділенням слизової оболонки (іноді слизово-гнійного мокротиння). У міру того, як полегшується відходження мокротиння, кашель перестає завдавати болісних відчуттів, покращується загальний стан. За звичайних умов (достатньої імунореактивності організму, своєчасному та адекватному лікуванні) гострий трахеобронхіт дозволяється протягом одного-двох тижнів.

У періоди епідемій сезонного грипу зустрічається особлива форма захворювання – гострий геморагічний трахеобронхіт, який має тяжкий, іноді фатальний перебіг. Така форма трахеобронхіту нерідко ускладнюється геморагічною пневмонією, набряком гортані із загрозою асфіксії.

Лікувально-діагностичні заходи при гострому трахеобронхіті зазвичай проводяться амбулаторно педіатром, терапевтом чи пульмонологом. При вираженому алергічному компоненті показано консультацію алерголога-імунолога. Госпіталізації підлягають особи з тяжким перебігом гострого трахеобронхіту (наприклад, геморагічною формою), а також з обтяженим загальносоматичним тлом.

При аускультативному обстеженні вислуховується жорстке дихання з сухими (надалі – вологими середньо-і дрібнопухирчастими) хрипами. Рентгенографія легень має значення, головним чином, щоб уникнути гострої пневмонії. В рамках виключення бактеріальної інфекції проводиться дослідження мокротиння (загальний аналіз, бактеріологічний посів) та периферичної крові (клінічний аналіз крові, СРБ, прокальцитонін). Для підтвердження чи заперечення алергічної природи гострого трахеобронхіту проводяться шкірні алергічні проби.

Диференціальна діагностика гострого трахеобронхіту здійснюється з широким колом захворювань: ларингітом, бронхіальною астмою, ХОЗЛ, аспергільозом легень, респіраторним мікоплазмозом, еозинофільним бронхітом, пухлинами трахеї та бронхів, пневмонією, туберкулем.

Ефективна терапія гострого трахеобронхіту передбачає поєднання немедикаментозних та медикаментозних методів впливу. До перших з них відносяться: усунення факторів, що подразнюють дихальні шляхи, достатнє зволоження повітря в приміщенні, тепле лужне пиття, за відсутності підвищеної температури – теплові процедури (банки, гірчичники, ванни для ніг). Хорошу протизапальну і відхаркувальну дію мають лужні інгаляції.

Медикаментозна терапія гострого трахеобронхіту складається з проведення противірусної терапії, прийому імуномодуляторів, антигістамінних препаратів, муколітичних та відхаркувальних засобів (амброксол, АЦЦ, мукалтин). При сильному кашлі показано короткочасне призначення протикашльових препаратів (преноксдіазин, бутамірат). Антибіотикотерапія може бути виправдана лише у разі високого ризику розвитку тяжких ускладнень і натомість коморбідних станів.

Профілактичні заходи включають сезонну вакцинацію проти грипу, підвищення рівня захисних сил організму, уникнення переохолоджень і контакту з хворими на ГРЗ. Найчастіше гострий трахеобронхіт закінчується повним одужанням без наслідків. Ускладнені форми та хронізація запалення зустрічаються в осіб із обтяженим преморбідним тлом.