Гострий цистит

Гострий цистит – це запалення внутрішньої оболонки сечового міхура інфекційного генезу, зазвичай не ускладнене структурно-функціональними змінами з боку сечовивідної системи. Виявляється прискореним хворобливим сечовипусканням, присутністю в сечі гною та крові, субфебрилітетом. Діагностується за клінічними проявами, даними загального аналізу сечі та УЗД. У процесі терапії показано дотримання охоронного режиму, застосування антибактеріальних та болезаспокійливих засобів, траволікування, місцеві теплові дії, проведення фізіопроцедур.

Гострий цистит – поширений у практичній урології прояв інфекції сечовивідних шляхів, що зустрічається у дитячому та дорослому віці, переважно у пацієнток жіночої статі. Інфекційні агенти найчастіше потрапляють у сечовий міхур з уретри (висхідним шляхом), нирок і сечоводів (низхідним шляхом), а також інших вогнищ запалення: через стінку міхура (контактно), через лімфу або кров. Захворювання може бути первинним (без попередньої патології сечового міхура) чи вторинним; осередковим (шийковий цистит, тригоніт) або дифузним (тотальним).

Для розвитку гострого циститу потрібна присутність патогенної мікрофлори в сечовому міхурі та наявність певних факторів. У більшості випадків запалення викликають грамнегативні збудники (у 80% випадків – кишкова паличка, а також протей, клебсієла), грампозитивні (ентерококи, стафілококи), а також мікробні асоціації.

Роль сприятливого фактора грають аденовірусна, герпетична, парагрипозна інфекції, що викликають порушення мікроциркуляції та іннервації сечового міхура з розвитком надалі бактеріального запалення. У ряді випадків захворювання обумовлено поєднанням хламідійної, мікоплазмової або уреаплазмової інфекції та бактеріальної мікрофлори. Вирізняють специфічні гострі цистити гонорейної, трихомонадної, туберкульозної етіології.

У здорової людини сечові шляхи очищаються за рахунок регулярного відтоку сечі, крім того, внутрішня оболонка сечового міхура дуже стійка до інфекції завдяки виробленню особливого мукополісахаридного секрету. Утворюючи на поверхні сечового міхура тонкий захисний шар (глікокалікс), він перешкоджає адгезії та проникненню патогенних мікроорганізмів у стінку міхура, сприяє інактивації та елімінації їх при сечовипусканні. У регуляції вироблення захисного шару беруть участь гормони естроген та прогестерон.

Різні зміни муцинового шару сечового міхура призводять до втрати його захисної функції, на тлі якої можливий розвиток гострого циститу. Так, порушення уродинаміки при нейрогенному сечовому міхурі сприяє його недостатньому очищенню та застою сечі. Захворювання може бути пов’язане з травмами внутрішньої оболонки сечового міхура під час проведення інструментальних та оперативних втручань (катетеризації сечового міхура, цистоскопії, уретероскопії); зниженням місцевого імунного захисту при авітамінозах, частих ГРВІ; впливом радіації, токсичних та хімічних речовин.

У дівчаток первинний гострий цистит зазвичай зумовлений недостатнім дотриманням правил гігієни, дисбактеріозом піхви. У хлопчиків на тлі анатомо-функціональної патології міхурово-уретрального сегмента (стенозу уретри, склерозу шийки або дивертикулу сечового міхура, фімозу, нейрогенної дисфункції) нерідко розвивається вторинне запалення. Важливе значення у виникненні патології має застій крові в малому тазі, що призводить до порушення кровообігу у стінці сечового міхура; обмінні порушення (кристалурія).

Відносно високий відсоток випадків циститу у жінок пов’язаний з особливостями будови жіночої уретри, гормональними порушеннями, частими генітальними запаленнями (вульвітами, вульвовагінітами), що сприяють потраплянню мікрофлори в просвіт сечовипускального каналу та сечовий міхур. Гострий цистит у чоловіків майже завжди виникає на тлі простатиту, уретриту та орхіепідідіміту. Активне статеве життя забезпечує більшу ймовірність потрапляння інфекції до сечового міхура.

Патологія може виявлятися катаральними та геморагічними змінами внутрішньої оболонки сечового міхура. При катаральному процесі уротелій набряклий і гіперемований, кровоносні судини стінки міхура розширені. Підвищення проникності судин призводить до випотівання в осередку запалення великої кількості еритроцитів та розвитку геморагічного циститу. Для тяжкої форми захворювання характерне поширення запалення на підслизовий шар.

Характерними ознаками є часті імперативні позиви до сечовипускання, мікції малими порціями з різьбою та болем у кінці, поява термінальної гематурії; больовий синдром у ділянці сечового міхура, промежини та ануса; зміна прозорості та кольору сечі (каламутна або кольору «м’ясних помиїв»). Сильні та часті позиви до сечовипускання виникають навіть при накопиченні малого обсягу сечі, що викликано підвищеною рефлекторною збудливістю сечового міхура, що провокує скорочення детрузора. Частота мікцій залежить від тяжкості патології (іноді відбуваються кожні 20-30 хв).

Залучення до запального процесу шийки сечового міхура супроводжується постійним інтенсивним болем, що віддає в промежину, задній прохід і головку статевого члена у чоловіків. Може спостерігатися рефлекторна затримка сечовипускання через різкий біль і спазму зовнішнього сфінктера сечівника та м’язів тазового дна. Шийкова форма хвороби із залученням сфінктера сечового міхура може супроводжуватися епізодами нетримання сечі. При поширенні інфекційного процесу у верхні сечові шляхи до дизуричних розладів приєднується субфебрильна температура та нездужання, що вказує на розвиток гострого висхідного пієлонефриту.

Діагностика гострого циститу здійснюється спеціалістом-урологом, досить проста у зв’язку із специфічною симптоматикою захворювання. Підтвердити діагноз допомагають результати загального аналізу сечі, в якому спостерігаються лейкоцитурія, що носить нейтрофільний характер, еритроцитурія, бактеріурія, велика кількість клітин плоского епітелію та слизу. Макрогематурія вказує на важкий геморагічний процес і є несприятливою прогностичною ознакою щодо подальших рецидивів.

Для виявлення збудника запалення та його чутливості до антибіотиків виконується культуральне дослідження сечі. У клінічному аналізі крові при неускладненій формі рідко виявляються критерії гострого запального процесу. За даними УЗД сечового міхура, що проводиться на тлі його «фізіологічного наповнення», виявляється потовщення внутрішньої стінки міхура та наявність у його порожнині достатньої кількості «ехонегативної» суспензії. Цистоскопія та цистографія в період гострого запалення не показані, їх проведення можливе після стихання запалення.

У хворих з ускладненим перебігом доцільно подальше обстеження для виявлення нейрогенної дисфункції сечового міхура (уродинамічне обстеження), гінекологічних проблем у жінок (мікроскопія мазка, посіви відокремлюваного на ІПСШ, ПЛР-дослідження), захворювань передміхурової залози у чоловіків (бакпосів мазка) простати). Диференціальну діагностику проводять з гострим пієлонефритом, гострим апендицитом і парапроктитом, при раптовій макрогематурі – з пухлиною та камінням сечового міхура.

Показаний спокій (за потреби – постільний режим), рясне питво (на добу – до 2, 5 л рідини) та щадна молочно-рослинна дієта. Необхідно стежити за регулярним спорожненням кишечника, виключити статеве життя та уникати переохолодження. Стан хворого полегшують загальні та місцеві теплові процедури (зігрівання, сухе тепло на ділянку сечового міхура, трав’яні сидячі ванни t = +37,5 ° С). Інстиляції сечового міхура та гарячі ванни протипоказані.

Медикаментозна терапія гострого циститу полягає у прийомі знеболювальних, спазмолітичних, антигістамінних, уросептичних та антибактеріальних препаратів. При вираженому больовому синдромі показані папаверин, дротаверин, метамізол натрію, ібупрофен, диклофенак, парацетамол (перорально чи ректально). Антимікробна терапія проводиться з урахуванням антибіотикограми, до результатів якої застосовують нітрофурани, антибіотики широкого спектра дії (з пероральним прийомом та переважним виведенням із сечею).

При гострому неускладненому циститі у дорослих переважно лікування фторхінолонами (норфлоксацином, ципрофлоксацином) або монуралом. У терапії гострого неускладненого циститу в дітей віком переважно застосовують амоксицилін, цефалоспорини (цефуроксима аксетил, цефаклор, цефтибутен), налидиксовую кислоту. Курс становить щонайменше 7-ми днів. Лікування доповнюють фітотерапією із застосуванням зборів трав, що мають сечогінну, антимікробну, протизапальну та дублячу дію (товкнянки, брусничного листа, ниркового чаю, споришу). Після стихання гострої стадії циститу призначаються фізіопроцедури (магнітотерапія, магнітолазеротерапія, електрофорез, УВЧ, індуктотермія та ін.).

Прогноз при гострому циститі, як правило, сприятливий, у разі ускладненої форми захворювання може набувати хронічного перебігу. Для профілактики важливе регулярне сечовипускання та повне спорожнення сечового міхура, дотримання особистої гігієни, своєчасне лікування ГРВІ та статевих інфекцій, підвищення імунного захисту організму, збереження анатомічної та функціональної цілісності уротелію та детрузора при проведенні урологічних маніпуляцій та операцій.