Гострий вагініт

Гострий вагініт – запальний процес інфекційного або неінфекційного характеру, що бурхливо протікає, що зачіпає слизову оболонку піхви. Ознаками гострого вагініту служать гіперемія, свербіж та печіння в області піхви, рясні нетипові білі, диспареунія, різі при сечовипусканні. Гострий вагініт діагностують за даними гінекологічного огляду, рН-метрії, мікробіологічного, серологічного та ПЛР-досліджень піхвового секрету. Провідним у лікуванні гострого вагініту є усунення етіологічного фактора, що досягається за допомогою санації піхви, протизапальної та антимікробної терапії з подальшою нормалізацією мікрофлори.

Гострий вагініт (гострий кольпіт) – яскраво виражені запальні зміни слизової оболонки присінка і стінок піхви, що виникають у відповідь на інфекцію, алергени, хімічні подразники, вплив високої температури. Серед жінок репродуктивного віку фіксується стійко високий рівень захворюваності на гострий вагініт з великою схильністю до хронізації патології та частих рецидивів. Гострий вагініт часто протікає у поєднанні із запаленням вульви (вульвовагініт), уретри та шийки матки. Тривалість гострої форми вагініту вбирається у 2-х тижнів, подострой – 2-х місяців. Гострий вагініт завдає постійного та значного дискомфорту, порушує сексуальне життя, може сприяти залученню в запалення інших репродуктивних органів (матки, яєчників), а при вагітності – внутрішньоутробному інфікуванню та формуванню вад плоду, невиношування вагітності.

У розвитку гострого вагініту вирішальна роль належить інфекційному фактору – бактеріям, найпростішим, вірусам, грибам. Найчастіше в ролі етіоагентів виступають чужорідні мікроорганізми, що потрапили ззовні при статевому контакті (ІПСШ) або з інших осередків інфекції (наприклад, туберкульозних). Сприятливим моментом є порушення нормального біотопу піхви – надмірне зростання сапрофітної мікрофлори та набуття нею вірулентності на фоні зниження титру лактобактерій. Це призводить до зсуву рН у лужний бік, зміни складу та імунних властивостей вагінального секрету.

Розвитку гострого вагініту сприяє зниження загальної та місцевої резистентності (на фоні прийому глюкокортикоїдів, КОК та антибіотиків, стресів, гіповітамінозу), порушення цілісності епітеліального покриву піхви (травми сторонніми тілами, при аборті, РДВ, гістероскопії, гістероскопії, гіпотиреоз, менопауза, вагітність), обмінні порушення (цукровий діабет). Зміни структури піхви (опущення стінок, зяяння статевої щілини) та судинно-трофічні порушення слизової оболонки геніталій підтримують зниження захисних властивостей вагінального слизу.

Спровокувати гострий вагініт можуть часта зміна статевих партнерів, незахищений статевий акт, некоректна особиста та інтимна гігієна, вплив хімічних, термічних та алергічних факторів (опіки, носіння синтетичної білизни, непереносимість презервативів, сперміцидів, кондиціонерів, антисептінок, антиімптіни). Гострий вагініт у дівчаток можливий при гематогенному поширенні інфекції з інших вогнищ (наприклад, при скарлатині), діатезі, гельмінтозах, недостатній гігієні статевих органів, попаданні сторонніх тіл у піхву.

Гострий вагініт може мати інфекційний (бактеріальний, грибковий, протозойний, вірусний, змішаний) та неінфекційний (алергічний, хімічний, термічний) генез. Інфекційні запалення піхви за типом збудника, що викликав їх, діляться на специфічні (гонорейні, сифілітичні, трихомонадні, хламідійні, мікоплазмові, туберкульозні та ін) і неспецифічні.

Неспецифічні (аеробні) гострі вагініти зазвичай викликаються ентеробактеріями (E. coli, Enterobacter spp., Enterococcus spp., Proteus mirabilis та ін), стрептококами та стафілококами (Str. pyogenes., Staph.aureus), дифтероїдами. Найчастішим провокатором грибкових гострих вагінітів (вагінального кандидозу) є дріжджоподібні гриби роду Candida, вірусних – збудники генітального герпесу (HSV-2), папіломавірусної інфекції. Можуть зустрічатися змішані етіологічні форми гострого вагініту: протозойно-бактеріальні, грибково-бактеріальні, грибково-алергічні та ін.

Залежно від попереднього фактора в гінекології виділяють післяабортні, післяпологові, післяопераційні та алергічні гострі вагініти. За типом піхвового ексудату гострі вагініти класифікують на серозні, серозно-гнійні, гангренозні; за характером змін слизової оболонки – на прості, макульозні, гранульозні. Виходячи із віку пацієнток, розрізняють гострі вагініти дівчаток, жінок репродуктивного та менопаузального періоду.

Різні форми гострого вагініту супроводжуються бурхливими проявами та швидким перебігом, нерідко поєднуються з вульвітом, уретритом, ендоцервіцитом. Пацієнтки пред’являють скарги на стійкий свербіж і печіння в області піхви та зовнішніх статевих органів, болі при статевих зносинах та різі при сечовипусканні, поява рясних нехарактерних білків зі статевих шляхів (з домішкою гною, іноді крові або неприємним запахом). Виявляється гіперемія, набряк та схильність до кровоточивості слизової оболонки присінка та стінок піхви, при важких епізодах – десквамація епітелію, ерозії та виразки.

Гострий трихомонадний вагініт відрізняється появою великої кількості пінистих виділень слизово-гнійного характеру із смердючим запахом, при залученні шийки матки – симптомом «земляничного цервіксу». Для гонорейного гострого вагініту характерні густі гноївоподібні білі, для сифілітичного – виразкове ураження зовнішніх статевих органів та піхви. Неспецифічний вагініт супроводжується помітними жовто-зеленими виділеннями. При кандидозному гострому вагініті відзначаються сірувато-білі сироподібні, пластівеподібні виділення та нальоти на стінках та напередодні піхви, ерозії вульви.

При герпетичному гострому вагініті визначаються хворобливі виразки та різні ураження слизової оболонки, при паппіломатозному – хворобливі бородавки світлого або фіолетового кольору у піхві, на вульві, у паху. Алергічний вагініт може протікати на тлі інших проявів алергії – сінної пропасниці, астми, атопічного дерматиту.

Нелікований гострий вагініт призводить до хронічних рецидивуючих запальних процесів репродуктивного тракту та сечових шляхів, у період вагітності становить загрозу інфікування плода та навколоплідних вод (хоріоамніоніт), передчасного розриву оболонок плодового міхура та невиношування, розвитку післяпологового ендометриту.

Діагностика гострого вагініту заснована на даних клініко-лабораторних досліджень – гінекологічного огляду, скринінг-тестів (рН-метрії), мікроскопії нативного або забарвленого за Грамом вагінального мазка, культурального аналізу відокремлюваного з піхви, уретри та цервікального каналу, ПЦ ПІФ, РІФ).

При неспецифічному гострому вагініті бактеріоскопічно виявляється велика кількість Le (>10), злущених клітин епітелію (10 і більше), рясна гр+ та гр-мікрофлора. Показове збільшення рН вагінального секрету > 6,5. За допомогою бактеріологічного аналізу проводиться видова ідентифікація збудників гострих вагінітів, якісна та кількісна оцінка стану вагінального біотопу, чутливості до антимікробних препаратів.

Дані серодіагностики при гострому вагініті допомагають визначити титр високоспецифічних антитіл IgM, IgG та IgA до антигенів збудника та стадію інфекційного процесу. Підвищена концентрація IgE є маркером алергічної природи гострого вагініту. При підозрі на сифіліс застосовуються специфічні серологічні трепонемні реакції. ПЛР дає можливість встановлення широкого спектра збудників в одному клінічному зразку – створення мікробіологічного паспорта пацієнтки. Диференціальна діагностика здійснюється між різними етіологічними формами кольпіту, а також гострим вагінітом та бактеріальним вагінозом.

Лікування гострого вагініту проводиться гінекологом комплексно, з урахуванням етіології запалення та включає місцеву санацію піхви та вульви, системну етіотропну терапію, нормалізацію вагінальної мікрофлори. У деяких випадках потрібне паралельне лікування статевого партнера.

Етіотропні (антибактеріальні, антимікотичні, антивірусні) препарати можуть застосовуватися місцево – вагінально (у формі свічок, кульок, капсул, крему) та системно – перорально та внутрішньом’язово. При бактеріальному гострому вагініт антибіотики призначаються з урахуванням чутливості до них виділеного збудника: при сифілітичному показані пеніциліни, макроліди, цефалоспорини; гонорейном – пеніциліни, тетрацикліни, фторхінолони всередину та внутрішньом’язово. При хламідійних, мікоплазмових та уреаплазмових гострих вагінітах ефективні доксицилін, азитроміцин, офлоксацин.

У разі неспецифічного гострого вагініту досить буває місцевого застосування антисептичних вагінальних супозиторіїв та мазей, комплексних препаратів, дезінфікуючих розчинів (гідроксиметилхіноксаліндіоксиду, мірамістину), ванн з фурациліном, перманганатом калію, відварами лікарських трав. При гострому кангідозному вагініті використовуються антимікотики у вигляді вагінальних свічок і крему (кетоконазол, клотримазол, ітраконазол), місцеві неспецифічні засоби (тетраборат натрію), перорально призначається флуконазол. При вираженому свербіні показані десенсибілізуючі та седативні препарати, кортикостероїдні мазі. При трихомоніазі ефективні нітроімідазоли (перорально та місцево). Герпетичний вагініт потребує застосування антивірусних засобів усередину, свічок, тампонів з мазями (ацикловір, бромнафтохінон). Для нормалізації біоценозу кишечника та піхви призначають еубіотики.

Під час курсу терапії слід дотримуватись правил гігієни, статевої помірності та дієти з винятком гострого, солоного, копченого та жирного, обмеженням солодкого. Результат лікування підтверджується лабораторними показниками нормоценозу. Профілактика гострого вагініту зводиться до формування правильних гігієнічних навичок та здорових звичок, виключення випадкових статевих зв’язків, обмеження використання тампонів, засобів для інтимної гігієни з ароматами, синтетичної та тісної спідньої білизни.