Гострий вірусний гепатит

Гострий вірусний гепатит – Група інфекційних уражень печінки, що мають вірусну етіологію, що виявляються симптомами печінкової недостатності та інтоксикацією. Для даної патології характерні жовтяниця, збільшення печінки, біль у правому підребер’ї, підвищена кровоточивість, асцит, неврологічні порушення, стомлюваність. Для діагностики використовують серологічні та молекулярно-генетичні дослідження крові (ІФА, ПЛР), УЗД печінки та жовчного міхура, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів, ОФЕКТ печінки, пункційну біопсію. Лікування консервативне: дієта, противірусні препарати та гепатопротектори, відмова від шкідливих звичок.

Гострі вірусні гепатити, мають парентеральний шлях передачі (В, С, D), є найбільш серйозною інфекційною патологією в Росії. Щорічно реєструються тисячі нових випадків захворювання, а високий ступінь хронізації процесу та інвалідизації призводить до пошуку нових методик діагностики та лікування цієї патології. Головною проблемою гострих вірусних гепатитів є те, що пацієнт найбільш заразний у переджовтяничній стадії, коли ще немає практично жодних симптомів.

До гострих вірусних гепатитів, які передаються фекально-оральним шляхом (А, Е, F), найбільш сприйнятливі діти дошкільного віку та особи працездатного віку. Цій групі гострих гепатитів властива сезонність та періодичність. До гепатитів А, Е та F формується стійкий та довічний імунітет. Заразитися гострими вірусними гепатитами, С, D, G, SAN, TTV можна різними шляхами: парентеральним, статевим, вертикальним (до плоду під час вагітності), контактно-побутовим. Інфікування даними формами патології схильні до абсолютно всіх вікових категорій, протягом захворювання немає сезонності і періодичності. Імунітет також формується довічний. Гострий вірусний гепатит призводить до одужання або перетворюється на хронічну форму протягом трьох місяців.

Гострі вірусні гепатити викликаються своїми типами вірусів (HAV, HBV, HCV, HDV, HEV, HFV, HGV, HTTV, HSANV) чи його комбінацією. Збудники гепатитів та TTV містять у своїй основі дезоксирибонуклеїнову кислоту, інші – рибонуклеїнову кислоту. Віруси з ентеральним шляхом передачі (А, Е) найменш чутливі до впливу агресивних факторів навколишнього середовища, а вірус гепатиту В найбільш стійкий – він витримує навіть тривале кип’ятіння (протягом більш ніж 10 хвилин).

Віруси, що мають фекально-оральний шлях передачі (А, Е, F), при попаданні в організм мігрують спочатку в кишечник, потім у печінку, де і починають розмножуватися, зі струмом жовчі знову потрапляючи в кишечник. Присутність вірусних тіл у крові активує імунітет, унаслідок чого починають продукуватись антитіла, що зупиняють реплікацію вірусу. Дана група гострих вірусних гепатитів відрізняється адекватною відповіддю імунітету на інфекцію, завдяки чому вони мають сприятливий прогноз та хорошу чутливість до лікування.

Патогенез гострих вірусних гепатитів з парентеральним шляхом передачі складніший. Реплікація вірусів у печінці викликає активацію аутоімунних процесів, що надають ушкоджуючу дію на печінку з поступовим переходом захворювання на хронічну форму. Перебіг гострих вірусних гепатитів, С, D, F, G, SAN, TTV зазвичай важкий, часто зустрічаються фульмінантні (блискавичні) форми, особливо при зараженні вагітних в останньому триместрі.

До інфікування гепатитами А, Е, F спричиняє недотримання гігієнічних заходів; парентеральними формами гострих вірусних гепатитів – безладне статеве життя, переливання недостатньо обстежених та некарантинізованих препаратів крові, використання ін’єкційних наркотичних засобів, відвідування манікюрних та тату-салонів, стоматологічних клінік із сумнівною репутацією, спільне використання засобів гігієни (особливо).

Гострі вірусні гепатити класифікують за низкою параметрів:

• По етіології: гепатит А, У, З, D, Е, F, G, SAN, TTV, невстановленої етіології.
• За течією: субклінічна форма, з типовою клінічною картиною, стерта форма, безжовтянична та холестатична.
• По тяжкості: легка течія, середньої тяжкості, важка та фульмінантна (злоякісна) течія.

Протягом захворювання диференціюють п’ять періодів: інкубаційний, переджовтяничний, період розпалу, постжовтяничний та період реконвалесценції. Крім того, клінічна картина може відрізнятись залежно від конкретного типу вірусу, ступеня тяжкості патологічного процесу, форми захворювання.

Під час інкубаційного періоду відбувається активне розмноження вірусів, у своїй немає жодних клінічних проявів. Перші клінічні симптоми відповідають початку переджовтяничного періоду, протягом якого розрізняють кілька синдромів: катаральний (гіперемія зіва, підвищення температури, озноб, нежить) – при гепатиті А, Е; диспепсія – при гепатиті А, Е, TTV; астеновегетативний – за всіх видів гепатитів; артралгічний (болі в суглобах, висипання навколо них) – при гепатитах В, D, іноді С; геморагічний (петехії на шкірі, крововиливи, кровотечі з носа) та абдомінальний (болі в животі, напруга передньої черевної стінки) – дуже рідко при гепатиті В. До кінця цього періоду печінка збільшується, стає щільною, сеча темніє, а кал знебарвлюється.

Під час жовтяничного періоду іктеричність шкіри та слизових поступово наростає протягом 3-5 днів, зберігається близько 10 днів і потім поступово знижується. Печінка та селезінка збільшуються у розмірах. Явища інтоксикації з недостатнім розвитком жовтяниці поступово знижуються. На висоті розпалу симптомів можлива поява свербежу. Жовтяничний період триває близько двох тижнів, максимальна його тривалість три місяці. Постжовтяничний період характеризується поступовим зникненням жовтяниці, але ферментативна активність зберігається підвищеною. Період реконвалесценції може тривати до півроку, цей час відбувається поступова нормалізація всіх показників.

Вище описано типову клінічну картину гострого вірусного гепатиту. Субклінічна форма захворювання не має явної симптоматики, зазвичай цей діагноз виставляється контактним особам при підвищенні активності ферментів та позитивних серологічних тестах. Безжовтянична форма характеризується відсутністю змін забарвлення шкіри, сечі та випорожнень. Активність ферментів підвищена кілька разів, проте рівень білірубіну значно не зростає; печінка збільшена. Стерта форма проявляється короткочасним фарбуванням шкіри та зміною кольору сечі та калу (протягом не більше 3-х діб), незначним збільшенням печінки та рівня білірубіну. Холестатична форма зазвичай має перебіг середньої тяжкості, жовтяниця дуже інтенсивна і зберігається від півтора до чотирьох місяців, супроводжується сильним свербінням. Сеча дуже темна, кал повністю знебарвлюється. Цифри білірубіну значно збільшуються, підвищена активність показників, що вказують на холестаз (ЛФ, холестерин, альдолаза).

При гострому вірусному гепатиті А період інкубації триває 10-45 днів. Переджовтяничний період триває близько тижня, проявляється катаральними симптомами, диспепсією, підвищеною стомлюваністю. Як тільки починається період розпалу (з’являється жовтяниця), інтоксикаційні явища значно зменшуються, покращується самопочуття. Жовтяниця в середньому зберігається не більше тижня чи двох. Гепатит А рідко протікає у тяжкій формі, частіше у легкій або середньотяжкій. Вірусоносійство та перехід у хронічну форму для гепатиту А не характерні.

При гострому вірусному гепатиті У період інкубації набагато довше – від 45 до 180 днів. Захворювання розвивається поступово, до періоду розпалу пацієнта турбують біль у суглобах та животі. У середньому протягом двох тижнів утворюється жовтяниця, на цьому фоні стан хворого значно погіршується. Жовтянне фарбування шкіри та слизових тримається не менше місяця. Перебіг гострого вірусного гепатиту В найчастіше тяжкий. Для даного захворювання характерне формування вірусоносій, можливий перехід у хронічну форму у 1/10 хворих. У майбутньому у таких пацієнтів може виявлятись цироз печінки, гепатоцелюлярна карцинома.

Інкубаційний період при гострому вірусному гепатиті становить від 15 днів до трьох місяців. Переджовтяничний період зазвичай стертий, може характеризуватись підвищеною стомлюваністю, диспепсією, болями в животі та суглобах. Початок захворювання частіше гострий, при цьому жовтяниця та ознаки інтоксикаційного синдрому виражені слабо. Гострому вірусному гепатиту С властиво легкий або середньотяжкий перебіг без вираженої клінічної симптоматики. Вірусоносійство зустрічається досить часто. Патологія практично у 70% випадків переходить у хронічну форму та закінчується цирозом печінки, формуванням гепатокарциноми.

Гепатит D може протікати у двох формах: коінфекції (одночасне інфікування вірусним гепатитом В і D) або суперінфекції (зараження гепатитом D пацієнта, який вже страждає на вірусний гепатит В або є носієм вірусу). Для коінфекції характерний інкубаційний період від півтора місяця до півроку. Початок хвороби гострий, клінічна картина протікає з переджовтяничним та жовтяничним періодами. Одужання займає тривалий час, вірусоносійство та хронічна форма захворювання формуються у десятій частині хворих. За наявності суперінфекції інкубація проходить швидко (за 15-50 днів), течія дуже важка, хвилеподібна, часто призводить до летального результату. У хворих хронічна форма з малигнізацією розвивається більш ніж у 90% випадків.

Період реплікації (інкубації) вірусів при гострому вірусному гепатиті Е триває від десяти днів до півтора місяця. Характеризується гострим початком, у переджовтяничний період артралгічний синдром і болі в животі переважають у клінічній картині. Захворювання протікає зазвичай у легкій формі, жовтяниця не супроводжується вираженою інтоксикацією. Вірусний гепатит Е найчастіше призводить до розвитку фульмінантних форм хвороби у вагітних, якщо зараження відбулося в останньому триместрі вагітності. Вірусоносійство не розвивається, в хронічну форму не переходить.

Консультація гастроентеролога дозволить попередньо визначити клінічну форму, ступінь тяжкості та період гострого вірусного гепатиту. Для встановлення точної етіологічної форми гострого вірусного гепатиту призначаються лабораторні спеціальні тести. Для цього виробляють визначення рівня антитіл (IgM, IgG) у крові за допомогою ІФА, вірусної ДНК та РНК у біологічних рідинах методом ПЛР. Таким чином виявляють гепатити A, B, C, D, E. Специфічна діагностика інших гепатитів на даний момент лише впроваджується у практичних лабораторіях.

Неспецифічна діагностика дозволяє визначити ступінь активності та тяжкості вірусного ураження печінки. Для цього проводять печінкові проби, в яких визначають рівень білірубіну та його фракцій, протромбіну, фібриногену, АСТ, АЛТ, ЛФ, антитрипсину та альдолази. В аналізі сечі реєструється підвищення рівня прямого білірубіну, зниження уробіліну. У калі значно знижений рівень стеркобіліну. Додаткові відомості для встановлення точного діагнозу та ступеня тяжкості процесу надають УЗД печінки та жовчного міхура, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів, ОФЕКТ печінки, пункційна біопсія печінки.

Усі пацієнти з гострим вірусним гепатитом (крім гепатиту А у легкій формі) вимагають госпіталізації до інфекційного стаціонару. Базисна терапія включає раціональні фізичні навантаження, дотримання дієти №5 або 5а, відповідну тяжкості захворювання терапію.

З медикаментозних засобів призначають холекінетики та спазмолітики, полівітаміни, дезінтоксикаційні засоби, інгібітори протеаз, гормональні та антибактеріальні засоби, десенсибілізуючі препарати та гепатопротектори. При гепатитах B, C та D використовують противірусні засоби та інтерферони.

Профілактика гострого вірусного гепатиту може бути неспецифічною (спрямованою на попередження зараження) – контроль за санітарним станом їжі, води, дотримання санітарно-протиепідемічного режиму, своєчасне виявлення та ізоляція хворих на гострий вірусний гепатит. Специфічна профілактика полягає у вакцинації населення з груп ризику.

Прогноз при гепатитах А, Е сприятливий. Гепатити з парентеральними шляхами передачі часто переходять у хронічну форму, пацієнти протягом тривалого часу мають спостерігатися у відділенні гастроентерології чи гепатології. Гострі вірусні гепатити можуть призводити до смерті.