Грибковий аденоїдит у дітей

Грибковий аденоїдит у дітей – це запалення глоткової мигдалини, яке спричинене умовно-патогенними чи патогенними грибками. Типові збудники хвороби – гриби роду Candida, серед яких найчастіше трапляються види C. albicans, C. tropicalis, C. famata. Захворювання проявляється нежиттю та закладеністю носа, гугнявістю голосу, приступоподібним сухим кашлем. Діагностику аденоїдиту проводять за даними риноскопії, назальної ендоскопії, мікроскопії та бактеріологічного посіву зіскрібка зі слизових оболонок. Лікування включає місцеві та системні протигрибкові препарати, інтраназальні кортикостероїди, промивання та зрошення носа сольовими розчинами.

Хронічний аденоїдит – типове захворювання дитячого віку, частку якого припадає близько 50% всіх уражень ЛОР-органів. Патологія частіше викликана бактеріальною флорою, проте збудники мікозів відіграють основну чи додаткову роль розвитку 15-18% випадків захворювання. Пік діагностики припадає на вік від 3 до 10 років, дівчатка та хлопчики хворіють однаково часто. Грибковий аденоїдит – серйозна проблема у дитячій оториноларингології, оскільки потребує тривалої та складної терапії, найчастіше вказує на супутні порушення здоров’я.

Головні збудники грибкових аденоїдитів у дітей – представники роду Кандіда. У 78% випадків виявляється вид C. albicans, оскільки мікроорганізм повсюдно поширений і має високу патогенність. Також причиною хвороби можуть виступати C. tropicalis, C. famata, C. gullermondia, C. pseudotropicalis. У третини пацієнтів можна знайти комбінацію кількох кандидозних грибків. Розвитку запалення аденоїдів сприяють такі фактори ризику:

• Зниження імунітету. Транзиторне зниження клітинного та гуморального імунітету характерне для дітей раннього віку та дошкільнят. У цей період виробляється недостатньо місцевих захисних імуноглобулінів, лізоциму, муцину та мальтози – речовин, які мають неспецифічну протигрибкову активність і перешкоджають розвитку кандидозу.
• Висока обсіменіння грибами. У 20-50% дітей гриби роду Кандіда знаходяться на слизових оболонках ротової порожнини, не викликаючи жодної симптоматики. Однак при порушеннях факторів загальної та місцевої резистентності вони швидко активізуються та провокують запалення.
• Хвороби, що супруводжують. Ризик розвитку грибкового аденоїдиту у дітей із вродженою чи набутою ВІЛ-інфекцією досягає 90%. Імовірність мікотичної інфекції підвищується при синдромі Дауна, цукровому діабеті, онкогематологічних захворюваннях. До групи підвищеного ризику також входять діти, що часто хворіють, у яких за рік діагностується більше 4 епізодів ГРВІ та ГРЗ.
• Прийом ліків. Грибкові інфекції асоційовані із порушенням нормальної мікрофлори на слизових оболонках. Така ситуація спостерігається при тривалому застосуванні антибіотиків на лікування ангіни або інших бактеріальних ЛОР-захворювань. Причиною грибкового аденоїдиту може бути системна імуносупресивна терапія при аутоімунних патологіях, трансплантації кісткового мозку.

Глоточна мигдалина – одна із структур лімфоепітеліального кільця глотки, яка розташована у склепінні носоглотки. Орган складається з лімфоїдних фолікулів, які беруть участь в утворенні лімфоцитів та біологічно активних речовин для імунного захисту. У новонароджених глоткова мигдалина має невеликі розміри, після чого вона швидко збільшується і досягає повного розвитку до 2-3 років життя. З цього віку ризик аденоїдиту різко зростає.

Механізм розвитку запалення при грибковому аденоїдиті у дітей заснований на порушеннях клітинної та гуморальної ланок імунітету. Під впливом патогенів змінюються функції лімфоцитів, знижується фагоцитарна активність нейтрофілів та моноцитів. Важливою ланкою патогенезу називають сенсибілізацію до кандидозних алергенів, що сприяє хронізації запалення, збільшує ризик розвитку супутніх алергічних реакцій.

При гострій формі захворювання у дітей підвищується температура тіла, виникає закладеність носа та рясні слизові виділення. Ночами найчастіше з’являється приступоподібний кашель, викликаний стіканням слизу по задній глотковій стінці. Під час сну дитина голосно сопе чи хропе внаслідок порушення носового дихання та перекриття просвіту дихальних шляхів. Діти старшого віку можуть поскаржитися на головний біль у горлі, закладеність вух.

Основна ознака хронічного грибкового аденоїдиту – закладеність носа. Дитина говорить гугнявим голосом, ходить із відкритим ротом, хропе уві сні. При тривалому перебігу захворювання формується «аденоїдна особа» зі згладжуванням носогубних складок, пастозністю, змінами прикусу. Порушення дихання викликають кисневе голодування головного мозку, що проявляється підвищеною слабкістю, сонливістю, неуважністю на уроках, погіршенням пам’яті та мислення.

Хронічний аденоїдит та гіпертрофія мигдаликів обумовлюють постійну обструкцію носового дихання, через що діти починають дихати ротом. Це призводить до пересихання слизових оболонок, захворювань нижніх дихальних шляхів внаслідок попадання погано очищеного та холодного повітря. У важких випадках виникає синдром обструктивного апное сну (СОАС). Осередок запалення в мигдалині часто стає причиною рецидивуючого синуситу, середнього отиту.

Поверхня глоткової мигдалики – велике рецепторне поле, тому при хронічному грибковому запаленні виникають аферентні імпульсації. Патологічні сигнали порушують роботу вегетативної нервової системи та регуляцію функцій внутрішніх органів, змінюють біоелектричну активність головного мозку, погіршують інтелектуальний розвиток. Такий стан доповнюється хронічною гіпоксією та призводить до порушень когнітивних функцій.

Серйозну проблему представляє грибковий аденоїдит, спричинений резистентними штамами мікроорганізмів. Такі збудники нечутливі до типових антимікотиків внаслідок специфічних мутацій чи адаптаційних механізмів. Для повного лікування інфекції часто доводиться використовувати високі дози і комбінації препаратів, які мають токсичний вплив на дитячий організм.

При обстеженні дитини у педіатра чи дитячого оториноларинголога велику увагу приділяють наявності хронічних захворювань, частоті ГРВІ, випадках прийому кортикостероїдів та імуносупресивних препаратів. При об’єктивному огляді оцінюють стан слизових оболонок носоглотки та ротоглотки, наявність супутнього запалення у піднебінних мигдаликах, ступінь збільшення регіонарних лімфовузлів. План розширеної діагностики включає такі методи:

• Риноскопія. При дослідженні носоглотки оцінюють форму, розміри та розташування глоткової мигдалини, ознаки її запалення: набряклість, почервоніння, згладженість борозен. На поверхні слизової оболонки видно слизові виділення, білі або сіруваті нитчасті накладення. Для уточнення діагнозу проводять ендоскопію носа, фарингоскопію.
• Мікробіологічна діагностика. Для виявлення грибів Кандида використовують мікроскопію зразків із поверхні мигдаликів, носоглотки, задньої стінки глотки. Для ідентифікації збудника проводять культуральний посів на середовище Сабуро, видову приналежність визначають стандартним тест-системам API 20 або за допомогою ПЛР-діагностики.
• Стандартні лабораторні аналізи. Усім дітям з метою оцінки загального стану здоров’я призначають клінічні аналізи крові та сечі, біохімічне дослідження крові. При рецидивуючих випадках грибкового аденоїдиту рекомендовано проведення імунограми.

Диференційна діагностика

Грибковий аденоїдит у дітей не має специфічної симптоматики, тому для точної постановки діагнозу необхідно виключити велику кількість захворювань. Диференціальна діагностика проводиться з гострим та хронічним риносинуситом, фарингітом, трахеобронхітом, катаральним періодом кашлюку. Під час обстеження виключають інші причини назальної обструкції: сторонні сторони носа, викривлення носової перегородки, поліпи та інші види пухлин.

Консервативна терапія

Захворювання потребує етіотропного лікування антимікотиками системної дії. При грибковому аденоїдиті у дітей найчастіше призначають препарати із групи азолів. Дози підбираються за вагою та віком, тривалість прийому розраховується індивідуально з урахуванням тяжкості захворювання. Системну терапію доповнюють обробкою слизових оболонок ротоглотки протигрибковими препаратами, зрошенням розчинами антисептика.

На додаток до етіотропної терапії призначають промивання носа розчинами морської сіллю, щоб видалити слиз разом з мікробами та алергенами, зменшити набряк та запальний процес. Щоб покращити носове дихання, при загостренні захворювання показані судинозвужувальні засоби, які використовують протягом 5-7 днів. Для зменшення набряклості та алергізації рекомендовано антигістамінні препарати, тропічні кортикостероїди.

Хірургічне лікування

При запущених формах грибкового аденоїдиту та гіпертрофії глоткової мигдалики ІІІ ступеня консервативна терапія недостатньо ефективна. У таких ситуаціях проводять аденотомію – оперативне видалення аденоїдів. У педіатричній практиці найчастіше використовують ендоскопічну операцію, яка має мінімальну травматичність та забезпечує швидку реабілітацію. Щоб уникнути кровотечі, застосовують лазерні та радіохвильові технології.

При своєчасній діагностиці грибкового аденоїдиту у дітей та правильному підборі антимікотиків вдається досягти повного одужання за клінічними та лабораторними показниками. У більшості випадків прогноз сприятливий, проте при пізньому зверненні до лікаря та помилковому призначенні антибіотикотерапії можливі ускладнення. Превентивні заходи включають зміцнення імунітету, вакцинацію проти грипу, комплексну профілактику та правильне лікування ГРВІ.