Грибковий отит у дітей

Грибковий отит у дітей – це запалення зовнішнього вуха та/або барабанної порожнини, яке спричинене патогенними та умовно-патогенними грибками. Найпоширеніші збудники належать до роду Aspergillus, Candida, Penicillium. Хвороба проявляється свербінням, болями та закладеністю в ураженому вусі, виділеннями із слухового проходу, зовнішній вигляд яких залежить від типу мікозу. Для діагностики використовують дані отоскопії, культурального та мікроскопічного дослідження відокремлюваного. Лікування отомікозу включає протигрибкові препарати місцевої та системної дії, гігієнічну та антисептичну обробку вушного каналу.

Грибкові отити (отомікози) займають понад 26% у структурі запальних захворювань вуха у дітей, які проживають у регіоні з помірним кліматом. У спекотних тропічних країнах питома вага мікозів сягає 50%. Патологія може виникати у будь-якому віці, суттєвих статевих відмінностей у захворюваності не встановлено. Повсюдна зустрічальність, убогість симптоматики, труднощі при діагностиці та підборі ефективної терапії – основні причини, чому отомікози не втрачають актуальності у дитячій оториноларингології.

Основні збудники отомікозів у дітей – умовно-патогенні грибки. Близько 65% випадків припадає на зараження цвілевими патогенами роду Aspergillus, ще 30% грибкових отитів викликані дріжджоподібними грибами Candida. 5%, що залишилися, мають змішану етіологію, можуть бути викликані збудниками Penicillium, Mucor, Alterneria та ін. Більшість мікроорганізмів провокують захворювання тільки за наявності факторів ризику, таких як:

• Нераціональна гігієна. При надто частому використанні ватних паличок із слухового проходу видаляється вся сірка, що містить природні захисні фактори проти патогенів. Неакуратне очищення загрожує мікротравмами шкіри та виділенням серозного ексудату – середовища для розмноження грибів.
• Зловживання навушниками. При надяганні навушників-вкладишів дитина може травмувати вушний канал, якщо розмір виробу та амбушюр підібраний неправильно. Якщо не очищати поверхню, яка контактує з вухом, на ній накопичується сірка та частинки епітелію, де розмножуються патогенні грибки. Подібна ситуація спостерігається у дітей, які використовують слухові апарати.
• Попадання води у вухо. Купання у відкритих водоймах та басейнах – значущий чинник ризику будь-якого виду поверхневого мікозу, зокрема грибкового ураження вуха. Накопичення вологи у вушному каналі створює сприятливі умови для активації та зростання патогенних збудників.
• Соматичні захворювання. Грибковий отит у дітей із цукровим діабетом виникає у 2-3 рази частіше, оскільки у вушній сірці міститься багато глюкози, яку патогени використовують для життєдіяльності. Ризик розвитку хвороби також підвищується при імунодефіцитних станах, уроджених аномаліях будови вуха.
• Ятрогенні фактори. Частота поверхневих мікозів різко зростає у пацієнтів, які одержують тривалі курси антибіотикотерапії, глюкокортикостероїдів, цитостатиків. Місцеве застосування антибіотиків для лікування бактеріальних інфекцій вуха також підвищує ймовірність розвитку отомікозу. Операції на середньому вусі ще один незалежний фактор ризику.

Розвиток грибкового отиту у дітей відбувається на тлі зниження природного антифунгального захисту органу слуху, який включає багатошаровий епітелій, кислий рН середовища, мікробіоцидні властивості сірки. Коли цей механізм порушується, грибки одержують можливість активно розмножуватися. Для життєдіяльності вони використовують білкові та ліпідні компоненти, що містяться у сірці та сальному секреті.

Патогенез отомікозу починається з міцної адгезії збудників до поверхні слухового проходу та барабанної перетинки. Далі відбувається розмноження патогенів та колонізація ураженої області, після чого вони починають інвазивне зростання углиб тканин. У типових ситуаціях процес обмежується органом слуху, але за супутньої імуносупресії не виключено системне поширення збудників.

За етіопатогенетичним принципом отомікоз ділиться на пліснявий (аспергільозний), дріжджоподібний (кандидозний) та змішаний. За клінічним перебігом всіх випадків хвороби ставляться до хронічного запалення. З урахуванням локалізації патологічного процесу грибкові отити у дітей поділяються на 4 групи:

• Грибковий зовнішній отит. Поразка зовнішнього слухового проходу та вушної раковини – найпоширеніша форма дитячого отомікозу, що становить 62% серед усіх випадків хвороби.
• Грибковий середній отит. Запальний процес у барабанній порожнині, який зачіпає слухові кісточки, знаходиться на другому місці за частотою народження – діагностується у 20% дітей.
• Грибковий післяопераційний отит. Мікотична поразка, що виникає як ускладнення хірургічних втручань на барабанній порожнині, визначається у 17% педіатричних пацієнтів.
• Грибковий мирингіт. Ізольована поразка барабанної перетинки без залучення до процесу інших структур вуха – найрідкісніша форма, яка визначається лише у 1% випадків.

Захворювання розвивається поступово і має хронічний рецидивний перебіг. Основні скарги: свербіж та дискомфорт у вушному каналі, періодично виникає закладеність вух, погіршення слуху. Деякі пацієнти страждають на запаморочення. Рясні виділення із слухового проходу та інтенсивні болі у вусі виникають при загостренні грибкового отиту.

Маленькі діти не здатні чітко сформулювати свої скарги, тому ознаки патології найчастіше помічають батьки. При чищенні вух у слуховому проході виявляється сірий наліт, що нагадує грудки вати. При кандидозному отомікозі можливі рідкі виділення із запаленого вушного каналу. При введенні ватної палички дитина виявляє підвищений занепокоєння, починає плакати чи кричати, навіть якщо раніше гігієнічні процедури проводились без проблем.

Клінічна картина залежить від збудника отомікозу. Для кандидозного ураження характерні рясні сирні виділення, почервоніння та набряклість стінок слухового проходу, супутнє ураження вушної раковини. При аспергільозі відділяється має сірий колір з чорними включеннями («промокла газета»), в більшості випадків процес зачіпає барабанну перетинку. При пеніциліозі виділення мають жовтий колір.

При уповільненому запаленні в порожнині вуха утворюються грануляції, щільні скупчення сірки та запального ексудату, внаслідок чого слух на стороні ураження різко знижується. Найбільш небезпечна генералізація грибкової інфекції з вторинним ураженням внутрішніх органів, яка може спричинити летальний кінець. Розвитку такого ускладнення сприяє цукровий діабет, первинні та вторинні імунодефіцити.

Обстеження проводиться дитячим ЛОР-лікарем та починається з фізикального огляду. До ознак зовнішнього отиту відносять гіперемію та інфільтрацію слухового проходу, патологічні виділення, сухі кірки та сірчані пробки. Поразка середнього вуха проявляється перфорацією барабанної перетинки, гіперемією, розростанням грануляцій на доступному для огляду ділянці барабанної порожнини. До розширеного діагностичного комплексу входять:

• Методи інструментальної візуалізації. При проведенні отомікроскопії виявляють відокремлюване у просвіті слуховий прохід, неспецифічні ознаки запалення. Дослідження інформативне, щоб оцінити ступінь залучення в процес барабанної перетинки, наявність дефектів на ній. При скаргах на стійке погіршення слуху показано аудіометрію, рентгенографія скроневої кістки.
• Мікологічні дослідження. Мікроскопія вушних виділень із застосуванням спеціального забарвлення – швидкий метод верифікації діагнозу, який проводиться першому етапі обстеження. Його обов’язково доповнюють посівом біоматеріалу на живильні середовища, щоб визначити точний вид гриба, його чутливість до антимікотиків.
• Аналізи крові. Базове обстеження включає клінічний та біохімічний аналіз крові, результати яких допомагають підтвердити або виключити супутні соматичні патології. Педіатричним пацієнтам з постійними рецидивами отомікозу, частими та затяжними ГРВІ призначають імунограму для оцінки клітинного та гуморального імунітету.

Диференційна діагностика

Грибковий отит у дітей диференціюють з іншими видами запальних захворювань: бактеріальним зовнішнім та середнім отитом, алергічним ураженням органу слуху. Необхідно виключити екзему та інші варіанти хронічних дерматозів з локалізацією в області вушної раковини. При тривалому перебігу отомікозу та формуванні грануляцій диференціальна діагностика проводиться з новоутвореннями вуха.

Основне завдання лікування – елімінація збудника за допомогою протигрибкових препаратів. При зовнішньому отомікозі обмежуються локальною терапією фунгіцидними та фунгістатичними розчинами. При середньому отиті та післяопераційному грибковому запаленні вуха місцеві засоби посилюють препаратами системної дії у таблетках чи капсулах. Дози підбираються з урахуванням віку та ваги дитини, курс лікування становить від 4-х тижнів.

Велике значення має правильний туалет вуха, оскільки видалення мікотичних мас покращує самопочуття пацієнта та значно прискорює одужання. При яскравих клінічних ознаках грибкового отиту в дітей віком маніпуляція проводиться лише лікарем. Батькам не рекомендують самостійно очищати слуховий прохід дитині, щоб не завдати травми та не спровокувати поширення інфекції.

Діагностований грибковий отит у дітей успішно піддається лікуванню. Критеріями сприятливого прогнозу є: точне визначення збудника, раціональний підбір антимікотичної терапії, гарний загальний стан здоров’я. За наявності супутніх ЛОР-хвороб або системних захворювань ефективна терапія утруднена, можливі часті рецидиви та зниження слуху.

Діти, які перенесли отомікоз, перебувають на диспансерному обліку отоларинголога протягом 2 років, відвідують лікаря кожні 3-6 місяців контролю слуху та огляду вушного каналу. За показаннями пацієнтам із групи ризику проводять профілактичне лікування зовнішніми антимікотиками, щоб уникнути рецидивів хвороби. Превентивні заходи також включають правильну гігієну зовнішнього вуха, уникнення потрапляння води до слухового проходу, акуратне використання навушників.