Уперше моду на верхову їзду для жінок ввела у XIV столітті дружина англійського короля Річарда ІІ Анна Богемська, інформує sutura.org.ua

Спершу дамські сідла були тільки бічними і дуже примітивними. Вершниця сиділа так, що її плечі розташовувалися практично перпендикулярно до голови коня. Для того щоб вона не звалилася, біля неї постійно повинен був перебувати чоловік, який весь час притримував коня під вуздечки.

Але наступні удосконалення жіночого сідла дозволили дамам сидіти більш впевнено і природно, проте утриматися в боковому сідлі під час будь-якої нештатної ситуації (коня понесло або він зробив занадто різкий стрибок) жінка не могла. Падіння були частим явищем, справу посилювали чисельні жіночі спідниці, які плуталися і чіплялися за все підряд, даму, яка впала, кінь ще тягнув кілька метрів. Нерідко такі падіння закінчувалися смертю.

Набагато більшого поширення жіноча верхова їзда набула у XIX столітті. Тепер нею захопився середній клас. Промисловість випускала дамські сідла найрізноманітніших видів. Однак, незабаром вітер фемінізму “посадив” жінок у чоловіче сідло, і потреба у дамському відпала.

З розвитком автомобілебудування про верхову їзду стали забувати. Проте сьогодні вона знову популярна. Щоправда, задоволення це не з дешевих. Але не в цьому його головна біда. На думку гінекологів, жінки не завжди усвідомлюють, що поза, в якій вони сидять на коні, здатна загострити будь-яке захворювання, пов’язане із жіночою половою системою. А таких у будь-якої дами, як правило, безліч. Наприклад, будь-який запальний процес може посилитися через приплив крові до малого тазу під час верхової їзди.

Гінекологи запевняють, що були випадки, коли через дуже активну їзду у дівчат рвалася дівоча пліва, а жінки пошкоджували промежину.

У 1997 році доктор з Бостонського університету Ірвін Голдштейн взявся за вивчення проблеми імпотенції у велосипедистів. Провівши кілька досліджень, він довів, що при їзді на велосипеді м’язи сідниць і мошонка піддаються сильному тиску маси людини, збільшеної в сім разів. На думку бостонського вченого, ця обставина призводить до того, що є два типи велосипедистів — імпотенти і ті, хто ними ось-ось стане.

Бостонські вчені заявляють, що всі результати досліджень актуальні як для чоловіків, так і для жінок, і не лише велосипедистів, а й любителів їздити верхи. У представниць прекрасної статі через жорстке сидіння, вібрації, різкі поштовхи і той же семикратний тиск на статеві органи знижується їх чутливість, що призводить до розладів в інтимній житті.

Гінекологи застерігають жінок від верхової їзди під час вагітності. У їхній практиці були випадки, коли до них приходили на облік у зв’язку з вагітністю любительки їздити верхи. Наслухавшись там байок про те, що деякі жінки мало не до кінця терміну їздять у сідлі, жінки ніяк не хотіла розлучатися з улюбленим захопленням. В результаті — викидень із ускладненнями.

“Під час катання на коні верхи відбувається велике навантаження на м’язи паху та живота. Робити це під час виношування плоду — просто безумство”, — вважає лікар-гінеколог.

А тренер кінного клубу вважає, що якщо вершниця не зовсім добре собі відчуває або перебуває у постійній напрузі через свій “цікавий” стан, кінь це обов’язково відчує. Контакту між вершником і твариною не буде, а без нього верхова їзда не принесе жодного задоволення.

Лікарі пояснюють, що для зайняття верховою їздою будь-якій здоровій людині необхідно спочатку проконсультуватися з лікарем, а вже якщо мова заходити про вагітність, то навряд чи варто ризикувати майбутнім дитиною заради хобі. Тим більше, що за нетривалий час повернутися до улюбленого захоплення дамі ніхто не запретить.