Ідіопатична кропив’янка (Спонтанна кропив’янка)

Ідіопатична кропив’янка – це поширений алергічний дерматоз хронічної течії. Клінічно проявляється сильним свербінням і уртикарним (плоско-піднятим, відчутним) висипом, який зберігається на шкірі більше 6 тижнів. Пухирі мають точні межі, розміри варіюють від 1,5 мм до 3-5 см. Характерною особливістю висипу є її постійне оновлення. Якість життя порушена: свербіж, косметичні дефекти призводять до безсоння, соціального дискомфорту, функціональних розладів нервової системи. Діагноз ставлять виходячи з анамнезу, клініки, даних лабораторного обстеження. Лікування проводять антигістамінними препаратами другого покоління.

Ідіопатична кропив’янка – хронічний уртикарний дерматоз із групи алергічних захворювань, що виникає при впливі на шкіру безлічі факторів, що провокують. Відмінною особливістю патології є висипання пухирів, що сверблять, що супроводжується ангіонабряком навколишніх тканин. Ідіопатична кропив’янка зустрічається у 3% населення, не має гендерного забарвлення, не має вікових, расових відмінностей, не ендемічної.

Кропивниця вперше зустрічається в описах китайських лікарів X століття до н. Сучасною назвою вона завдячує Гіппократу, який у 4 столітті до н. відзначив схожість висипки після укусів комах та висипки після контакту з кропивою. Однак у широке вжиток термін «кропивниця» ввів у 1796 Вільям Галлен. У 1823 році астрологи запропонували вважати кропив’янку результатом особливого розташування зірок на небі для кожного пацієнта, в 1864 році лікарі з «жіночих хвороб» спробували пов’язати її з місячними. І лише відкриття опасистих клітин, що містять гістамін, у 1879 році Паулем Ерліхом призвело вчених до сучасного розуміння етіології та патогенезу кропив’янки. Однак вичерпного знання з цього питання немає й досі.

Точної причини захворювання не встановлено, ідіопатичну кропив’янку називають етіологічно гетерогенним захворюванням. Провокуючими факторами (тригерами хвороби) можуть стати харчові продукти, ліки, хімічні речовини, укуси комах, гіперінсоляція, переохолодження. Ідіопатична кропив’янка супроводжує як симптом ряд соматичних хвороб (інфекції, системні колагенози, цукровий діабет, злоякісні пухлини).

Незалежно від причини, що спровокувала кропив’янку, провідну роль у розвитку недуги відіграють опасисті клітини, що починають при пошкодженні виділяти вазоактивний медіатор гістамін. Крім того, руйнування опасистих клітин призводить до активації простагландинів – гормоноподібних речовин, що беруть участь у розвитку запалення. На місце виникнення патологічного вогнища мігрують клітини імунної системи, посилюючи викид гістаміну в дерму. Іноді підвищення концентрації гістаміну в шкірі буває достатньо для формування пухирних елементів висипу, але частіше до патологічного процесу підключаються аутоімунні механізми. Спонтанно імунна система починає виробляти аутоантитіла до рецепторів опасистих клітин, з’єднуючись з ними і змушуючи опасисті клітини виробляти не тільки гістамін, а й серотонін, що багаторазово посилює клінічні прояви ідіопатичної кропив’янки.

Ідіопатична кропив’янка у сучасній дерматології ділиться на три різновиди:

1. Справжня алергічна ідіопатична кропив’янка – розвивається внаслідок алергічної реакції «антиген-антитіло» на конкретний аутоалерген.
2. Псевдоалергічна ідіопатична кропив’янка – пухирі, що сверблять, виникають в результаті хімічного або фізичного впливу на шкіру (мороз, тепло, світло, сонце, вода).
3. Контактна ідіопатична кропив’янка – розвивається в результаті тривалого носіння біжутерії, наручного годинника, ременів, що містять хімічні сплави або речовини, що викликають аллергізацію шкіри.

Симптоми можуть бути різного ступеня вираженості, але завжди клінічно виявляються висипанням пухирів, що сверблять, які утворюються через точковий набряк сосочкового шару дерми в результаті зміни проникності судинної стінки. Шкіра навколо пухиря набрякла (ангіонабряк), межі елемента чіткі, колір від яскраво-рожевого до багряного, розміри варіюють. Відбувається постійне підсипання первинних елементів, які залишаються на шкірі протягом півроку і більше, завойовуючи нові ділянки ділянки здорової шкіри. Типової локалізації немає.

Елементи можуть зливатися між собою, дозволятись з центру пухиря. Сверблячка викликає розчісування на шкірі, з’являються екскоріації, може приєднатися вторинна інфекція. Якість життя різко погіршується. Сверблячка, що не зникає ні вдень, ні вночі, призводить до безсоння, дратівливості, нервових зривів. Уртикарні висипання на відкритих ділянках шкірного покриву стають естетичними недоліками пацієнта, що змушують його вести гранично закритий спосіб життя. Залежно від ступеня тяжкості процесу, його поширеність пацієнт відчуває суб’єктивні відчуття різної інтенсивності: слабкість, біль голови, температура, розбитість, озноб, диспепсичні явища, стрес.

Діагностують ідіопатичну кропив’янку клініцисти-дерматологи та алергологи-імунологи на підставі клініки та проведення спеціального тестування, звертаючи увагу на свербіж та тривалість повного регресу пухирів (понад 6 тижнів на шкірі зі зникненням без сліду), а також на наявність атопічного дерматиту в анамнезі. У зв’язку з гетерогенністю причин захворювання обсяг діагностичного обстеження досить широкий. До медичних стандартів входить: ОАК (еозинофілія), ОАМ, біохімія крові (CРЛ, АЛТ, АСТ, загальний білок, білірубін, цукор крові, гормони щитовидної залози), ревматичні проби (антинуклеарні антитіла, кріопреципітіни), бактеріологічне та паразитологічне дослідження; посіви флори з осередків хронічних інфекцій; маркери вірусних гепатитів, ВІЛ, реакція Вассермана.

Проводиться УЗД органів черевної порожнини та ЕГДС з аналізом на хелікобактер пілорі. Алергологи для діагностики використовують провокаційні тести: наприклад, визначають дермографізм (при проведенні тупим предметом по шкірі з’являється пухир), холодові та теплові проби. За підозри на уртикарний васкуліт беруть біопсію шкіри. Диференціюють ідіопатичну кропив’янку з уртикарним васкулітом, анафілаксією, багатоформною, вузлуватою, фіксованою еритемами, почесухою, у тому числі вагітних; бульозним пемфігоїдом, паразитарною інвазією, паранеопластичним синдромом.

Пацієнтам, які страждають на ідіопатичну кропив’янку, показана гіпоалергенна дієта з виключенням передбачуваних харчових алергенів; усунення тригерів “тепло-холод”; вилучення з ужитку біжутерії, аксесуарів, що мають невідомий склад; підбір фотозахисних засобів; ретельний аналіз медикаментів, що приймаються.

Комплексна терапія включає лікарські препарати, здатні знизити чутливість імунної системи: антигістаміни (клемастин), сорбенти (фільтрум), ензими (панкреатин). Цього достатньо при легкій формі недуги. Якщо процес локалізований на обличчі, приєднують глюкокортикоїди (Преднізолон). Як фонову терапію використовують протизапальні, протигрибкові, протинабрякові, седативні препарати; засоби, що коригують обмінні процеси. Для зменшення впливу медіаторів опасистих клітин на органи-мішені, зниження дегрануляції рекомендовано препарат омалізумаб. Зовнішньо наносять гормональні мазі. Є дані про ефективне застосування цитостатиків та плазмаферезу при тяжкій затяжній ідіопатичній кропив’янці (набряк Квінке). Використання фізіотерапії зводиться до УФО, УВЧ-терапії, електрофорезу.

Пацієнтам з ідіопатичною кропив’янкою слід дотримуватися ряду простих правил: дотримуватися призначеної дерматологом дієти (і поза загостренням), почати загартовування, не нехтувати заходами профілактики в епідемію грипу (маски, противірусні препарати, контакти по мінімуму), використовувати тільки гіпоалергенну косметику. -мийні засоби, щорічно проходити диспансерне обстеження у дерматолога, алерголога-імунолога, стоматолога Прогноз з урахуванням те, що захворювання часто дозволяється спонтанно, загалом сприятливий життя.