Єюніт

Еюніт – патологічний стан, що характеризується запальним процесом у худій кишці з ураженням ворсинчастого апарату та порушенням функцій травлення даного відділу кишечника. Досить рідко зустрічається як самостійне захворювання, зазвичай поєднується із запаленням інших відділів кишківника (дуоденітом, ілеїтом).

Гістологічна картина при даній патології відрізняється набряком та укороченням ворсинок, згладженістю клітин епітелію та їх подальшою атрофією на фоні помірних ознак запалення. У клінічній гастроентерології постановка діагнозу «еюніт» дуже скрутна, оскільки немає значних діагностичних ознак, що дозволяють відрізнити це захворювання від інтестинальних ензимопатій (лактазної недостатності, целіакії). Саме тому часто виникають діагностичні помилки.

Розглядаючи причини патології, слід чітко розділити гостру та хронічну форму захворювання. Гострий еюніт – це переважно інфекційна патологія, що виникає внаслідок харчових отруєнь. Зазвичай така форма еюніту поєднується з гастритом, дуоденітом та супроводжується вираженою діареєю, лихоманкою, інтоксикаційним синдромом. Найчастіші збудники – група тифо-паратифозних мікроорганізмів, сальмонели, холерний вібріон та інші.

Рідше гострий еюніт виникає при отруєннях грибами, деякими видами варення з кісточкових культур, вживанні занадто грубої їжі, великої кількості приправ, а також міцних алкогольних напоїв. Запалення худої кишки може бути одним із проявів алергічної реакції організму на речовини, що надходять у шлунково-кишковий тракт (продукти або фармакопрепарати).

Хронічний еюніт розглядають як захворювання з багатьма етіологічними механізмами. Основна роль у його розвитку відводиться аліментарним факторам, систематичному отруєнню свинцем або фосфором (можливо на виробництві), порушенням імунної системи, інфекціям та дії іонізуючого випромінювання. Особливістю даної форми захворювання є заселення бактеріями худої кишки, яка в нормі стерильна. Однак патогенну дію така флора має виключно за наявності місцевих та загальних передумов. Пошкоджувати ворсинчастий апарат худої кишки може тривалий прийом таких препаратів, як антибіотики, протизапальні та хіміотерапевтичні засоби.

До рідкісних форм кишкової патології, що супроводжується ознаками запалення худої кишки, відноситься хвороба Віппла. Це захворювання характеризується вираженою діареєю та різким зниженням ваги на тлі лімфоаденопатії, ураження суглобів та висипу шкіри різного типу. Вважається, що причини даного захворювання криються в імунологічних порушеннях у поєднанні з потраплянням до ШКТ інфекційних агентів (бактероїдів, корінебактерій, гемолітичних стрептококів).

В основі патогенезу еюніту лежить пошкодження бар’єрних механізмів слизової оболонки, в результаті чого знижується активність ферментативних систем, що беруть участь у заключних етапах розщеплення нутрієнтів, що надходять у кишечник (білків, жирів і вуглеводів). Підвищується осмотичний тиск вмісту кишечника, розвивається гіперексудація рідини у його просвіт.

Клінічна картина гострої та хронічної форми суттєво відрізняється. Гострий еюніт завжди починається з бурхливої ​​симптоматики: рясної діареї, нудоти, блювання, часто має місце гіпертермія. Частота випорожнень може досягати п’ятнадцяти разів на добу. Пацієнт відчуває виражену загальну слабість. При значній втраті рідини виникають характерні симптоми дегідратації: сухість шкіри та слизових оболонок, зниження тургору тканин. У тяжких випадках можливі судоми, порушення свідомості, а також ДВЗ-синдром. Часто пацієнтів турбують біль у верхніх відділах живота, відсутність апетиту. Такий перебіг може ускладнитися судинною недостатністю.

Клінічна картина хронічного процесу характеризується поєднанням місцевого та загального кишкових синдромів. Місцеві ентеральні прояви еюніту обумовлені ураженням ворсинчастого апарату з порушенням пристінкового та порожнинного травлення, бродильними та гнильними процесами. Типовими місцевими ознаками є діарея до п’яти разів на добу із поліфекалією; випорожнення кашкоподібні, пінисті, за рахунок нередукованого білірубіну мають зелений відтінок. Також характерна стеаторея (велика кількість жиру в калових масах), креаторея (неперетравлені м’язові волокна).

Загальні клінічні ознаки викликані надходженням до системного кровотоку з худої кишки великої кількості токсинів внаслідок значного підвищення проникності слизової оболонки та розвитку дисбактеріозу. Через порушене перетравлення їжі та всмоктування поживних речовин (мальабсорбції) розвивається ентеральна недостатність – знижується засвоєння білків, вуглеводів та жирів, мікроелементів, вітамінів.

Хронічний еюніт супроводжується больовим синдромом. Біль частіше локалізується в навколопупковій ділянці, верхніх відділах живота, має тупий або ниючий характер. Пацієнтів турбує сильне здуття живота, інтенсивне бурчання, після якого біль деякий час зменшується.

Незважаючи на те, що еюніт має виражену клінічну симптоматику, постановка такого діагнозу зазвичай скрутна. Насамперед, пов’язано це з тим, що ізольована поразка худої кишки зустрічається дуже рідко. По-друге, труднощі верифікації викликані тим, що з виключення ензимопатій, мають подібну клініку, і стану слизової худого відділу кишечника обов’язково потрібно гістологічне дослідження стінки кишки.

Консультація гастроентеролога, а у разі гострої патології – інфекціоніста дозволяє виявити характерні для еюніту симптоми та скарги. При об’єктивному обстеженні пацієнта фахівець може виявити сухість шкірних покривів, язика, зниження тургору шкіри. При пальпації живота визначається болючість у верхніх відділах, виражене бурчання. Специфічними ознаками еюніту є симптоми Погресу (болючість при глибокій пальпації живота ліворуч і вище пупка) та Штернберга (біль при промацуванні області брижі худої кишки).

Для визначення етіології еюніту у разі гострого процесу проводиться бактеріологічне дослідження калових та блювотних мас, імунологічні методи, що виявляють антитіла до специфічних збудників. У загальному аналізі крові зміни визначаються рідко: можливий незначний нейтрофільний лейкоцитоз, а при тяжкому зневодненні – ознаки гемоконцентрації (зменшення кількості рідкої частини крові щодо формених елементів).

Для остаточної постановки діагнозу потрібне проведення біопсії слизової оболонки худої кишки. Забір ділянки слизової оболонки виконується в ході езофагогастродуоденоскопії – ендоскоп може бути введений і в початкові відділи тонкого кишечника. У біоптаті на фоні помірних запальних змін визначається сплощення епітелію з вираженою набряклістю та укороченням ворсинок.

Лікування пацієнтів із гострим процесом проводиться в умовах інфекційного відділення, при хронічній формі – амбулаторно або у відділенні гастроентерології. Основа терапії – проведення регідратаційних заходів, дієтотерапія (легка добре засвоювана їжа з винятком гострих, екстрактивних страв), при інфекційній етіології потрібна антибіотикотерапія.

Регідратація починається з використання спеціальних оральних розчинів, причому пацієнт повинен випивати рідину в кількості, що перевищує втрати приблизно півтора рази. Поліпшення загального самопочуття, зменшення спраги є ознаками достатньої регідратації. У важких випадках розчини вводяться парентерально.

Що стосується бактеріальної природи еюнита призначається лікування антибіотиками. З метою зменшення процесів гниття та бродіння, прискорення виведення токсинів обов’язково застосовуються ентеросорбенти. Для нормалізації моторики тонкого кишечника та зменшення больового синдрому при еюніті використовуються селективні спазмолітики (отілонію бромід, мебеверин та інші). Лікування також має обов’язково включати пребіотики та пробіотики, які нормалізують мікрофлору кишечника.

Прогноз визначається формою патології. Хронічний еюніт зазвичай добре піддається терапії, вкрай рідко розвивається синдром порушення всмоктування середнього та тяжкого ступеня. При гострій формі прогноз залежить від етіології, ступеня дегідратації та своєчасності надання спеціалізованої допомоги.

Профілактика полягає у дотриманні норм особистої гігієни, раціональному харчуванні з винятком хімічно та механічно агресивних страв. Категорично не можна безконтрольно приймати лікарські препарати, які можуть ушкоджувати стінку кишківника та інші органи. При гострому єюніті важлива громадська профілактика: пацієнт у період захворювання повинен використовувати індивідуальний посуд та рушники, а особи, які працюють у харчовій промисловості, повинні бути усунені до повного одужання та бактеріологічного підтвердження відсутності носія інфекційних агентів.