Євстахіїт

Євстахіїт – Запальне ураження слухової труби, що призводить до погіршення вентиляції барабанної порожнини з розвитком середнього катарального отиту. Євстахіїт проявляється закладеністю у вусі, відчуттям рідини, що переливається в ньому, зниженням слуху, шумом у вусі, аутофонією. Симптоми можуть мати односторонній і двосторонній характер. Підтвердження діагнозу євстахіїту здійснюється за допомогою комплексного обстеження, що включає отоскопію, дослідження слуху, манометрію слухової труби та визначення її прохідності, акустичну імпедансометрію, риноскопію, бакпосів мазка із зіва. Лікування євстахіїту проводиться судинозвужувальними назальними краплями, антигістамінними засобами, введенням препаратів безпосередньо в порожнину середнього вуха та слухову трубу, методами фізіотерапії.

Слухова (євстахієва) труба з’єднує барабанну порожнину середнього вуха з носоглоткою. Вона виконує функцію каналу, яким відбувається врівноваження тиску всередині барабанної порожнини відповідно до зовнішнього атмосферного тиску. Нормальний тиск у барабанній порожнині є необхідною умовою для функціонування звукопровідного апарату середнього вуха: барабанної перетинки та ланцюжка слухових кісточок.

Ширина слухової труби становить близько 2 мм. За такого невеликого діаметру навіть незначний набряк стінок слухової труби внаслідок запалення призводить до порушення її прохідності з розвитком євстахіїту. Тому повітря з горлянки перестає надходити в порожнину середнього вуха і там розвивається катаральне запалення. Через поєднане запальне ураження слухової труби та середнього вуха євстахіїт також називають тубоотитом, туботімпанітом, сальпінгоотитом. За характером течії виділяють гострий та хронічний євстахіїт.

Причиною гострого євстахіїту є поширення інфекції з носоглотки та верхніх дихальних шляхів на глоткове гирло та слизову оболонку слухової труби. Це може спостерігатися при ГРВІ, грипі, ангіні, гострому фарингіті та риніті, скарлатині, інфекційному мононуклеозі, корі, кашлюку. Інфекційними агентами євстахіїту при цьому найчастіше бувають віруси, стафіло- та стрептококи, у дітей – пневмококи. У поодиноких випадках евстахіїт може бути обумовлений грибковою інфекцією або специфічною мікрофлорою (збудники туберкульозу, сифілісу, хламідіозу). Виникнення гострого євстахіїту буває пов’язане з набряком слухової труби внаслідок алергічного захворювання (алергічний риніт, поліноз). Розвитком гострого євстахіїту може ускладнитися тампонада носа, що проводиться для зупинки кровотечі носа.

Хронічний євстахіїт розвивається на тлі хронічних запальних процесів у носоглотці: тонзиліту, аденоїдів, хронічного риніту та синуситу. Його причиною можуть бути захворювання, при яких порушується нормальна циркуляція повітря по повітроносних шляхах: викривлення носової перегородки, доброякісні пухлини порожнини носа та новоутворення глотки, атрезія хоан, гіпертрофічні зміни нижніх носових раковин.

В окрему форму, що досить рідко зустрічається, евстахіїта отоларингологія відносить дисфункцію слухової труби при різких змінах атмосферного тиску. Швидке зниження або підвищення зовнішнього тиску не встигає передатися слуховою трубою в барабанну порожнину. В результаті перепаду тисків відбувається здавлення гирла євстахієвої труби і травматизація структур середнього вуха з розвитком аероотиту.

Повне або часткове порушення прохідності слухової труби при євстахіїті призводить до зниженого надходження повітря барабанну порожнину або до повного припинення її вентиляції. При цьому повітря, що залишається в барабанній порожнині, поступово всмоктується, тиск в ній знижується, що проявляється втягування барабанної перетинки. Знижений тиск призводить до випотівання в барабанну порожнину транссудата, що містить білок і фібрин, а в пізніших стадіях лімфоцити та нейтрофіли – клітини, що беруть участь у запальних реакціях. Розвивається катаральна форма середнього отиту. Зумовлене евстахіітом тривале порушення вентиляції барабанної порожнини, особливо в осіб з ослабленим імунітетом, здатне викликати перехід катарального запалення в гнійне, а також розвиток спайкового процесу з виникненням адгезивного середнього отиту.

Характерними проявами євстахіїту є закладеність вуха, зниження слуху, тяжкість у голові, шум у вусі та аутофонія – відчуття резонансу свого голосу у вусі. Багато пацієнтів з евстахіітом при поворотах і нахилах головою відзначають почуття рідини, що переливається у вусі. У деяких випадках у пацієнтів з євстахіїтом після проковтування слини або позіхання відбувається поліпшення слуху, зумовлене розширенням просвіту слухової труби за рахунок скорочення відповідних м’язів. Зазначені симптоми євстахіїту можуть спостерігатися тільки в одному вусі або мати двосторонній характер.

Біль у вусі, як правило, спостерігається при євстахіїті, зумовленому перепадом тиску атмосферного повітря. Для нього також характерне відчуття розпирання та тиску у вусі. Зміни загального стану пацієнта при євстахіїті не відбувається, температура тіла залишається нормальною. Підйом температури та поява загальних симптомів на тлі євстахіїту свідчать про розвиток гнійного отиту.

Симптоми гострого евстахіїту нерідко виникають і натомість респіраторної інфекції чи стадії одужання після неї. При наявності в носоглотці вогнища хронічної інфекції, пухлини, анатомічних змін, що посилюють порушення вентиляції слухової труби, гострий євстахіїт приймає затяжну течію і може перейти в хронічний. Хронічний євстахіїт характеризується періодично виникаючими загостреннями з вираженою симптоматикою гострого євстахіїту та періодами ремісії, в які може зберігатися невеликий шум у вусі та знижений слух. З часом розвивається стійке зменшення діаметра слухової труби та злипання її стінок, що призводить до постійного характеру симптомів євстахіїту.

Євстахіїт діагностується отоларингологом на підставі скарг пацієнта, даних анамнезу (виникнення захворювання після або в період респіраторної інфекції, на фоні порушеного носового дихання) та додаткових досліджень. У діагностиці євстахіїту застосовується отоскопія та мікроотоскопія, аудіометрія, дослідження слуху камертоном, визначення прохідності євстахієвої труби, акустична імпедансометрія, вушна манометрія.

У ході отоскопії при євстахіїті визначається втягнута барабанна перетинка з відростком молоточка, що різко виступає, деформація або зникнення світлового конуса. В окремих випадках при євстахіїті спостерігається ін’єкція судин барабанної перетинки. Аудіометрія та дослідження слуху за допомогою камертону у пацієнтів з евстахііт виявляють помірно виражене зниження слуху (до 20-30 дБ) переважно в діапазоні низьких частот, пов’язане з порушенням звукопроведення.

Діагностика стану слухової труби при євстахіїті може проводитися суб’єктивними та об’єктивними методами. До перших належать: проба з порожнім ковтком, проба Тойнбі, проба Вальсальви. При пробі з порожнім ковтком пацієнта просять зробити посилений ковток, при пробі Тойнбі під час ковтання пацієнт повинен затиснути ніздрі. Проба Вальсальви проводиться після глибокого вдиху; пацієнт закриває рот, затискає ніздрі та намагається зробити видих. Результати проб оцінюються виходячи з відчуттів пацієнта. Хороша прохідність слухової труби характеризується появою “тріска” у вухах під час проведення проби. При набряку труби, але збереженні деякою мірою її прохідності пацієнт відзначає булькання, писк чи інші феномени у ураженому вусі. Об’єктивне дослідження прохідності слухової труби при євстахіїті проводиться шляхом її продування, після якого за допомогою аудіометрії та отоскопії визначають результат. Поліпшення слуху та зменшення втягування барабанної перетинки після продування свідчать про зв’язок захворювання із прохідністю слухової труби.

Виявлення інфекційного характеру євстахіїту і визначення антибіотикочутливості мікрофлори, що викликала його, проводиться при мікроскопічному і бактеріологічному дослідженні мазка із зіва. Для виявлення фонових захворювань носоглотки, які можуть бути причиною евстахіїту, проводиться риноскопія, фарингоскопія, КТ та рентгенографія приносових пазух. За підозри на алергічний характер євстахіїту виконують алергічні проби.

При євстахіїті лікувальні заходи спрямовані на санацію носоглотки, зняття набряклості, усунення запалення або алергічної реакції. Для зниження набряклості слухової труби при євстахіїті призначаються судинозвужувальні краплі в ніс (оксиметазолін, тетризолін, нафазолін, фенілефрин), антигістамінні препарати для внутрішнього прийому (лоратадин, хлоропірамін, дезлоратадин). Поліпшення прохідності слухової труби сприяють її катетеризація з введенням розчину гідрокартизону або адреналіну. Хороший ефект при євстахіїті дає пневмомасаж барабанної перетинки. З метою розрідження транссудата барабанної порожнини, що утворюється при євстахіїті, застосовується введення в неї протеолітичних ферментів, маніпуляція проводиться шляхом катетеризації через слухову трубу.

Через небезпеку закидання інфікованого слизу з глотки через слухову трубу в порожнину середнього вуха в гострому періоді євстахіїту не доцільно проведення продування по Політцеру. З цієї причини пацієнту з евстахиитом рекомендується уникати занадто сильного сморкання. Слід почергово очищати кожну ніздрю без надмірної напруги. У комплексному лікуванні евстахіїту застосовуються фізіотерапевтичні методики: УВЧ, мікрохвильова терапія, лазеротерапія, УФО, електростимуляція м’язів, скорочення яких розширює просвіт слухової труби.

Лікування євстахіїту обов’язково має включати усунення причин його появи. При необхідності проводиться санація вогнищ хронічної інфекції: видалення аденоїдів, тонзилектомія, системна антибіотикотерапія; відновлення носового дихання та вентиляції повітроносних шляхів носоглотки: коригувальні операції на носовій перегородці, видалення доброякісної пухлини носа або глотки, резекція нижньої носової раковини та ін.

Як правило, при адекватному лікуванні гострий євстахіїт проходить протягом кількох днів. Однак за наявності супутніх захворювань, що погіршують вентиляцію слухової труби, він може трансформуватися в хронічний евстахіїт або адгезивний отит, лікування яких складніше.

Профілактика євстахіїту полягає у своєчасному лікуванні інфекційних та алергічних захворювань носоглотки, застосуванні протинабрякових засобів (назальних судинозвужувальних крапель, антигістамінних препаратів) при респіраторних захворюваннях, що супроводжуються закладеністю носа.