Ієрсиніоз у дітей

Ієрсиніоз у дітей – це бактеріальна кишкова інфекція, яка вражає ШКТ, гепатобіліарну систему, суглоби, шкіру. Захворювання викликане збудниками Yersinia enterocolitica та pseudotuberculosis, які передаються за фекально-оральним механізмом через забруднені продукти харчування та воду. Ієрсиніоз є болями в животі, диспепсичними розладами, синдромом інтоксикації та множинною органною патологією. Діагностика ґрунтується на результатах ПЛР-тесту, серологічних реакцій, бактеріологічного посіву. Для лікування підбирають антибіотики, що доповнюються патогенетичною терапією для корекції порушених функцій організму.

Гострі кишкові інфекції займають друге місце серед інфекційної патології у дітей, поступаючись тільки ГРВІ. Ієрсиніоз – один з варіантів ГКІ, який найчастіше розвивається серед дошкільнят (3-5 років). Частота захворюваності неоднакова у різних регіонах РФ: у північних областях вона сягає 50-150 випадків на 100 тис. населення до 18 років, у південних – від 6 до 10 випадків. Існує думка, що через поліморфізм клінічної картини ієрсиніоз у дітей недостатньо добре діагностується, тому його справжня поширеність у 10 разів вища за офіційну.

Характеристика збудника

Збудник ієрсиніозу у дітей – грамнегативні бактерії Yersinia enterocolitica та Yersinia pseudotuberculosis з відділу Gracilicutes, сімейства Enterobacteriaceae, роду Yersinia. Патогени мають паличкоподібну або яйцеподібну форму, іноді утворюють капсулу. Ієрсинія – факультативний анаероб, який невибагливий до складу поживних середовищ та умов проживання. Вона здатна розщеплювати сечовину та сахарозу, продукувати орнітиндекарбоксилазу.

Бактерії погано переносять нагрівання та дію прямих сонячних променів, руйнуються під впливом стандартних засобів дезінфікування. При цьому вони показують хорошу стійкість до низьких температур, не гинуть за -20°С. Такі властивості пояснюють здатність збудника тривалий час залишатися на поверхні фруктів і овочів при їх заготівлі на зиму в льоху або в спеціальних овочесховищах.

Епідеміологія

Джерелом ієрсиніозу виступають тварини (щури, миші, птахи та ін), хворі люди, безсимптомні носії бактерій. Патогени потрапляють у довкілля з випорожненнями та сечею. Далі збудник обсіменює овочі, фрукти, м’ясні та молочні продукти, які стають основним фактором передачі. Рідше зараження відбувається за умови вживання некип’яченої забрудненої бактеріями води. Зрідка діти заражаються контактним шляхом при взаємодії з хворою твариною.

Фактори патогенності єрсиній: термостабільний ендотоксин, інвазивний протеїн, білки, що перешкоджають фагоцитозу бактерій. Прикріплення патогену до клітин організму забезпечується пилками та зовнішніми мембранними білками. Деякі штами збудника виділяють екзотоксин, який має ентеротоксичні, цитотоксичні властивості. Найбільш небезпечними патогенами вважаються Yersinia enterocolitica серотипів 03, 05, 09.

Бактерії потрапляють до організму через рот і досягають кишечника, де починають виділяти токсини. Особливості ієрсиніозу в дітей віком залежить від реактивності організму, дози інфікування, серотипу збудника. Одні патогени викликають локалізоване ураження кишечника та мезентеріальних лімфовузлів, інші здатні до генералізації процесу, проникнення у різні органи. Yersinia enterocolitica порушує роботу імунної системи, може спровокувати синтез аутоантитіл.

Інкубаційний період продовжується від 2 до 20 днів. У 70% випадків хвороба починається гостро з лихоманки та типових проявів кишкової інфекції. Симптоматика визначається віком дитини. У пацієнтів до 3 років переважно розвивається клінічна картина гастроентериту, ентероколіту. Головний симптом – багаторазова діарея, що супроводжується болями у животі, відсутністю апетиту, слабкістю. У 10-12% дітей спостерігається зневоднення легкого ступеня.

У віковій групі старше 3 років переважає абдомінальна форма: псевдоапендикулярний синдром, мезентеріальний лімфаденіт. Типовий прояв – болі в животі, які найчастіше розташовуються в правій здухвинній ділянці або біля пупка. Дітям складно описати локалізацію болю, тому ознака немає важливого діагностичного значення. Діарея короткочасна, іноді спостерігаються запори. У 55-60% дітей після 7 років ієрсиніоз протікає без розладів випорожнень.

У більшості хворих спостерігається збільшення печінки з перших днів захворювання. Гепатомегалія досягає максимальної вираженості на початок другого тижня хвороби. У 30% випадків вона супроводжується паренхіматозним гепатитом, жовтяницею. При залученні підшлункової залози до патологічного процесу розвивається транзиторна екзокринна недостатність. У 40-60% дітей старшого віку з’являється дрібноточковий висип у пахвових западинах і на грудях.

Загальна токсична дія бактерій призводить до болів у суглобах і м’язах, головних болях, підвищеної стомлюваності та сонливості. У 25% дітей з’являються стійкі болі в одному або кількох суглобах, які свідчать про розвиток артриту. Також можливі легкі катаральні прояви у вигляді закладеності носа, першіння у горлі, почервоніння очей та сльозотечі. Зрідка і натомість ієрсиніозу розвивається менінгізм.

У 64% випадків розвиваються ознаки кардіопатії, які характерні для дітей, що часто хворіють і схильних до алергії. У 8% хворих порушення ритму зберігаються протягом кількох тижнів після одужання. Інфекційно-алергічні ускладнення ієрсиніозу формуються на 2-4-му тижні захворювання, проявляються міокардитом та реактивними артритами. Вони характерні для вікової групи 7-14 років, пацієнтів із супутньою ЛОР-патологією.

Більше третини випадків ієрсиніозу супроводжуються ураженням сечовидільної системи, що є більш характерним для пацієнтів з обтяженим анамнезом з ниркової патології. Спостерігається сечовий синдром, ознаки тубулоінтерстиціального нефриту, інфекції нижніх сечовивідних шляхів. У 16,7% дітей розвивається дисметаболічна нефропатія, у 11% – пієлонефрит.

У 20-30% хворих бувають рецидиви, які характеризуються незначними симптомами інтоксикації та переважанням органної патології. На тлі імунодефіцитних станів, виснаження організму після затяжної хвороби інфекція здатна до генералізації – розвитку сепсису, що супроводжується утворенням вторинних бактеріальних вогнищ у печінці, селезінці, головному мозку, легенях. У такій ситуації є ризик смерті від поліорганної недостатності.

Дитину з ознаками кишкової інфекції консультує педіатр чи дитячий інфекціоніст. Абдомінальний синдром є показанням до обстеження у дитячого хірурга. При фізикальному огляді звертають увагу на наявність висипу, блідість або жовтяничність шкіри, перевіряють симптоми апендициту та ознаки подразнення очеревини. Наступним етапом призначають комплексну діагностику, до програми якої включені такі методи:

• Інструментальні дослідження. Для виявлення причини болю в животі у дітей проводять УЗД органів черевної порожнини та малого тазу. При підозрі на кардіопатію необхідний запис ЕКГ, виконання УЗД серця.
• Імунологічні дослідження. Аналізи на антигени (ІФА, непряма РІФ, реакція латекс-аглютинації) використовуються для ранньої діагностики. Для дослідження застосовують природні виділення, кров, суглобову рідину.
• Аналізи на антитіла. Серологічну діагностику проводять методом РНГА з 5-7 днів захворювання з використанням парних зразків сироватки крові. Критерієм підтвердження діагнозу ієрсиніозу у дітей є титр 1:160 та його наростання в динаміці
• ПЛР-тест. Молекулярно-генетична діагностика із застосуванням реал-тайм ПЛР – сучасний та точний спосіб верифікації діагнозу. Для аналізу використовують зразок калу, який зібрано на початок антибіотикотерапії.
• Бактеріологічний метод. Культуральне дослідження призначене для точного визначення виду збудника та його чутливості до протимікробних препаратів. Для бакпосіву використовують випорожнення, сечу, змив з носоглотки, кров. Щоб підвищити точність методики, матеріал беруть тричі на першому тижні захворювання.

Диференційна діагностика

Гастроінтестинальний варіант патології необхідно відрізняти від типових для дитячої інфектології захворювань, викликаних ротавірусом, ентеровірусом, кишковою паличкою, сальмонелою. Жовтяничну форму ієрсиніозу у дітей диференціюють з вірусними гепатитами А та Е, тифопаратифозними захворюваннями, лептоспірозом, псевдотуберкульозом. Сильні болі у животі вимагають виключення апендициту, термінального ілеїту при хворобі Крона.

Пацієнтам призначається етіотропне лікування – антибіотикотерапія. У педіатрії при кишковому ієрсиніозі використовують цефалоспорини ІІІ покоління, аміноглікозиди ІІ-ІІІ покоління, хлорамфеніколи. У дітей віком від 8 років може призначатися доксициклін. При генералізованих формах захворювання використовуються бета-лактамні антибіотики резерву – карбапенеми. Стандартний курс лікування продовжується 10-14 днів, при ускладненому варіанті хвороби – до 3 тижнів.

Патогенетичну терапію ієрсиніозу у дітей підбирають з урахуванням форми та ступеня тяжкості інфекції. Для корекції загального стану застосовують жарознижувальні засоби, спазмолітики, сорбенти, препарати травних ферментів. Інфекційно-алергічні симптоми купіруються глюкокортикостероїдами. При середньотяжких та тяжких формах показана дезінтоксикаційна інфузійна терапія, імунокорекція за допомогою внутрішньовенних імуноглобулінів.

У 97% дітей з єрсиніозом спостерігається повне одужання протягом 3-6 тижнів. Менш сприятливий прогноз при тяжких та генералізованих формах хвороби, які у 1,1-1,7% пацієнтів стають тригером дифузних захворювань сполучної тканини, хронічних інфекційно-запальних уражень ШКТ та сечової системи. Для профілактики необхідна термічна обробка їжі, ретельне миття овочів та фруктів, використання бутильованої води для пиття.