Ілеїт

Ілеїт – це гостре чи хронічне запалення клубової кишки (дистального відділу тонкого кишечника). Проявляється диспепсичними розладами, болями в животі, підвищенням температури до субфебрильних цифр, слабкістю та нездужанням. Для підтвердження діагнозу необхідно провести загальний аналіз крові, бактеріологічний та клінічний аналіз калу, рентгенологічне дослідження кишечника з контрастуванням. Бактеріальні ілеїти вимагають застосування антибіотиків, всім пацієнтам призначають спеціальну дієту, ентеросорбенти та в’яжучі засоби, ферменти, коректори кишкової моторики, пробіотики та мультивітаміни.

Ілеїт – досить поширене захворювання, що зазвичай поєднується із запальним процесом в інших відділах кишечника (дуоденітом, еюнітом, тифлітом і т. д.). Патологія вражає переважно молодих людей віком від 20 до 40 років, дещо частіше зустрічається у чоловіків. У мешканців великих міст та мегаполісів ілеїт зустрічається вдвічі частіше, ніж у сільського населення.

Фахівцями у сфері сучасної гастроентерології було встановлено, що біль у правій здухвинній ділянці у 70% випадків є ознакою хронічного ілеїту (найчастіше ієрсиніозного). Хронічний ілеїт становить приблизно 6% всіх запальних захворювань кишечника. Актуальність проблеми ілеїту полягає в тому, що клубова кишка практично недоступна для ендоскопічних методів дослідження, а клінічно ілеїт проявляється лише неспецифічними симптомами, що є причиною гіподіагностики та помилкової тактики лікування.

Патологія може розвинутися гостро, а може мати хронічний рецидивний перебіг. Гострі ілеїти більш характерні для дітей, які часто мають бактеріальну або вірусну природу. Хронічний перебіг найбільш поширений у дорослих. Найбільш частою інфекційною причиною захворювання служить інвазія ієрсиній, рідше запальний процес у здухвинній кишці ініціюється сальмонелами, стафілококами, кишковою паличкою. Гострий вірусний ілеїт може викликатись ротавірусами, ентеровірусами. Глистяні інвазії, лямбліоз зазвичай призводять до розвитку хронічного ілеїту.

Існують і загальні причини, які можуть сприяти виникненню як гострого, так і хронічного запалення клубової кишки. До них відносять алергічні реакції організму, шкідливі звички (куріння, алкоголізм), неправильний режим харчування (вживання великої кількості екстрактивної, жирної, гострої їжі), отруєння отрутами, важкими металами та хімічними реагентами. Провокувати патологію може прийом деяких медикаментів, спадкова схильність (ферментопатія), операції на кишечнику.

Найчастіше хронічний запальний процес розвивається у пацієнтів, які ведуть малорухливий спосіб життя, зловживають жирною їжею та алкоголем, мають спайки в черевній порожнині та супутні захворювання органів травлення (хронічний панкреатит, жовчнокам’яну хворобу та ін.). Ілеїт може виступати одним із проявів туберкульозу, ієрсиніозу, черевного тифу, хвороби Крона, виразкового коліту.

По локалізації процесу виділяють ізольований ілеїт або поєднується із запальним процесом у шлунку, інших відділах тонкого кишечника, товстої кишці, а також з тотальною поразкою всього кишечника. Через виникнення захворювання може бути паразитарним, інфекційним, медикаментозним, аліментарним, токсичним, ферментативним, післяопераційним.

Ілеїт може бути первинним і вторинним, що виник на тлі іншої патології травного тракту. За ферментативною активністю ілеїти бувають атрофічними та неатрофічними. За течією виділяють легку форму, середньотяжку та важку, що протікає з ускладненнями або без. Також особливо відзначають такі стадії патології, як загострення, повна та неповна ремісія.

Гострий процес відрізняється бурхливою маніфестацією симптоматики, а в майбутньому – швидким одужанням, іноді мимовільним (без лікування). Для нього характерні болі у правій здухвинній ділянці, бурчання та здуття живота, рідкий стілець до 20 разів на добу. Пацієнта турбують нудота і блювання, підвищення температури до 39 ° С, головний біль і слабкість. Тяжка диспепсія може призводити до вираженого зневоднення, невчасно надана допомога при ексікозі – до розвитку гіповолемічного шоку, судом, порушень системи згортання крові.

Для хронічного ілеїту характерним є поступовий початок захворювання, помірна вираженість симптомів. Пацієнти пред’являють скарги на помірні болі в правій здухвинній ділянці і навколо пупка, бурчання та здуття живота, поява рідкого жовтуватого стільця з домішкою неперетравленої їжі відразу після їжі. Акт дефекації не приносить полегшення, а може провокувати посилення болю, колапсу. Через порушення всмоктування поживних речовин, вітамінів та мінералів відзначається поступове зниження ваги, гіповітаміноз, остеопороз.

У діагностиці велике значення надається лабораторним методам дослідження, оскільки дистальний відділ тонкої кишки практично недоступний огляду з допомогою эндоскопа. Виробляють загальний аналіз крові – у ньому можуть бути виявлені запальні зміни (лейкоцитоз, зсув лейкоформули вліво, підвищення ШОЕ). Призначається вірусологічне та бактеріологічне дослідження калу, у копрограмі визначається велика кількість неперетравлених харчових волокон, вуглеводів, зниження ферментативної активності.

Обов’язково виконується аналіз калу на приховану кров, оскільки хронічні кровотечі часто ускладнюють перебіг ілеїту. У біохімічному аналізі крові відзначається недостатність білка та мікроелементів. Інформативним методом діагностики є рентгенографія пасажу барію за тонким кишечником – під час дослідження можна виявити порушення моторики кишечника, динамічну кишкову непрохідність. На знімках можуть бути виявлені ділянки спазму клубової кишки, нориці та стриктури. Патологічні зміни кишкової стінки призводять до порушення пасажу кишкового вмісту, що може бути клінікою непрохідності кишечника.

Консультація лікаря-ендоскопіста допоможе діагностувати супутню патологію травного тракту; ЕГДС проводиться для виключення гастриту, запалення початкових відділів тонкого кишківника. УЗД органів черевної порожнини виконується за наявності підозри на жовчнокам’яну хворобу, панкреатит. Також УЗД дозволить оцінити стан кишкової стінки, наявність випоту в черевній порожнині (асциту). МСКТ черевної порожнини дає можливість комплексної оцінки стану всіх внутрішніх органів, вироблення правильної тактики лікування.

Ілеїт слід диференціювати з іншими захворюваннями, що протікають з діареєю: тиреотоксикоз, неспецифічний виразковий коліт, тиреотоксикоз синдромом подразненого кишечника, хворобою Аддісона.

Усім пацієнтам з підозрою на запальний процес в області клубової кишки показано консультацію гастроентеролога. Фахівець зможе диференціювати скарги, виявити закономірності перебігу захворювання, виробити правильну тактику діагностичного пошуку та терапії. За наявності гострого інфекційного ілеїту у лікуванні обов’язково бере участь інфекціоніст. Лікування гострих ілеїтів здійснюється лише у стаціонарі. При верифікованому бактеріальному генезі ілеїту (після визначення чутливості виділеної мікрофлори до антибіотиків) призначається антибактеріальна терапія.

Обов’язковим компонентом лікування є дієта – їжа повинна бути механічно, хімічно та термічно щадною, легкозасвоюваною та багатою на вітаміни. За наявності впертої блювоти та діареї призначається інфузійна терапія розчинами глюкози, сольовими розчинами. Для нормалізації засвоєння їжі обов’язково призначають ферментні препарати. Якщо зберігається діарея, рекомендують прийом терпких засобів, сорбентів, рисового відвару. Важливою складовою терапії ілеїту служать вітаміни та пробіотики.

Тактика лікування хронічних ілеїтів дещо інша. Призначається дієта, що містить молочно-кислу продукцію, невелика кількість грубих харчових волокон, що виключає прийом гострих, смажених і жирних страв. У меню включається достатня кількість білка, вітамінів та мінералів. Приймати їжу бажано 4-5 разів на день, дрібними порціями. При верифікації спадкової ферментопатії така дієта дотримується довічно. Обов’язково призначаються ферменти, препарати для нормалізації моторики кишечника, пробіотики, вітаміни та мінерали, в’яжучі рослинні засоби. Лікування може тривати кілька місяців, проте після нормалізації стану не виключаються рецидиви.

Прогноз при гострому ілеїті сприятливий, а при хронічній течії залежить від причини та ступеня ураження кишкової стінки. Дотримання дієти та прийом ферментних препаратів значно покращують якість життя пацієнтів, дозволяють уникнути значного виснаження, покращують прогноз. Профілактика полягає у своєчасному виявленні та лікуванні хронічної патології травного тракту, дотриманні правильного способу життя та харчування.