Ілеопсоїт (Іліопсоїт)

Ілеопсоіт – це запалення здухвинно-поперекового м’яза (m. iliopsoas). Проявляється болями в пахвинній та здухвинній ділянці, що посилюються при ходьбі, іррадіюють у стегно та поперек, рідше – в область сідниці або колінного суглоба. Супроводжується симптомами загальної інтоксикації: підвищення температури тіла до фебрильних цифр, слабкістю, розбитістю, ознобами, тахікардією. Діагностується на підставі клінічних проявів даних рентгенографії, УЗД, КТ, МРТ, лабораторних досліджень. У процесі диференціальної діагностики може призначатися екскреторна урографія. Лікування – розтин, дренування гнійника на фоні антибіотикотерапії.

Ілеопсоїт (або опіот) – патологія, що рідко зустрічається. Поширеність захворювання становить один випадок на 10 000 пацієнтів хірургічного профілю. Зазвичай має односторонній характер, частіше виявляється праворуч. Переважно діагностується у хворих дитячого та юнацького віку. Через значну глибину залягання здухвинно-поперекового м’яза, його близькість до внутрішніх органів, хребту, судин і поперекового нервового сплетення діагностика ілеопсоїту нерідко пов’язана зі значними труднощами. За даними фахівців, майже третина пацієнтів після комплексного обстеження виставляють інший діагноз, а запалення м’яза виявляють лише під час операції.

Здухвинно-поперековим м’язом називають анатомічну структуру, яка розташовується в здухвинній ямці, включає в себе великий здухвинний м’яз, поперековий м’яз і навколишню фасцію. Запальний процес у цій структурі розвивається при лімфогенному, рідше гематогенному чи контактному проникненні інфекційних агентів у товщу м’яза. Як збудник зазвичай виступає золотистий стафілокок, рідше – стрептокок, ентерокок, синьогнійна або кишкова паличка. Основними причинами ілеопсоїту вважаються:

• Запалення органів малого тазу. Патологія провокується аднекситом, параметритом, іншими захворюваннями внутрішніх жіночих статевих органів, нижніх відділів сечовивідної системи та ШКТ. Бактерії проникають у м’яз по лімфатичних судинах, що анастомозують з судинами малого тазу.
• Запалення нижніх кінцівок. Захворювання може виникати при флегмонах, абсцесах, гнійних ранах, що особливо супроводжуються пахвинним лімфаденітом. Як і в попередньому випадку, шлях проникнення інфекції – лімфогенний, міграція патогенних мікробів пояснюється зв’язком пахових лімфовузлів з вузлами, розташованими по задній поверхні клубового м’яза.
• Сепсис, віддалені гнійні осередки. Ілеопсоіт розвивається в результаті гематогенного поширення інфекції за наявності генералізованого септичного запалення або бактеріємії, обумовленої проникненням патогенів у кров з локальних вогнищ.
• Запалення сусідніх структур. Патологія стає наслідком контактного поширення бактеріальних агентів при гострому апендициті, ретроцекальному абсцесі, параколіті, паранефриті, остеомієліті хребців та кісток тазу. В окремих випадках хвороба виникає в результаті прориву абсцесу легені в заочеревинний простір та формування затіків у безпосередній близькості від m. iliopsoas.

Імовірність гематогенного та лімфогенного процесу підвищується при травматичних ушкодженнях м’яза або його перенапрузі з крововиливом у тканині. Фактором ризику також вважаються порушення згортання крові, при яких у м’язовій тканині частіше утворюються гематоми. Вилилася кров у всіх перерахованих випадках стає субстратом для розмноження патогенних мікроорганізмів. Розвитку ілеопсоїту сприяє переохолодження та стани, що супроводжуються зниженням імунітету: виснаження організму, алкоголізм, наркоманія, СНІД, ниркова недостатність, цукровий діабет, тривалий прийом глюкокортикостероїдних препаратів.

При гематогенному та лімфогенному шляхах інфікування ілеопсоіту зазвичай передує аденофлегмона – запалення клітковини та лімфовузлів, що розташовуються в області клубової м’яза. При контактному шляху інфікування утворення гнійника відбувається на тлі затіків із осередків іншої локалізації. При попаданні інфекційних агентів та їх токсинів у зоні ураження збільшується кількість медіаторів запалення. Дрібні кровоносні судини розширюються, проникність стінок їх збільшується, що призводить до виходу рідкої частини крові в навколишні тканини. Спочатку утворюється серозний ексудат. Надалі запалення стає гнійним внаслідок скупчення бактерій, продуктів їх життєдіяльності та загиблих клітин організму. Здавлення нервових закінчень та місцеві реакції є причиною розвитку больового синдрому. При попаданні токсинів у кровоносне русло виникають явища загальної інтоксикації.

Залежно від етіопатогенетичних особливостей розрізняють два варіанти ілеопсоїту: первинний та вторинний. Первинний осередок утворюється при гематогенному чи лімфогенному инфицировании. Про вторинний процес говорять при контактному поширенні гною шляхом утворення набряків. З урахуванням характеру запалення гнійні хірурги виділяють три форми ілеопсоїту:

• Серозний. Виникає на початковому етапі захворювання. Зазвичай має реактивний характер. Виявляється набуханням м’яза внаслідок скупчення ексудату без формування гнійного вогнища.
• Серозно-гнійний. М’язова тканина просочується серозно-гнійним відокремлюваним, у товщі м’яза з’являються дрібні абсцеси. Через деякий час запалення поширюється на оточуючу жирову клітковину з розвитком парапсоїту.
• Гнійний. Ексудат набуває гнійного характеру, м’язова тканина розплавляється, формується великий абсцес, обмежений фасціальним футляром. При нових процесах гній рідкий, світлий, надалі – густий, жовтий. Кількість гною істотно варіюється і іноді досягає кількох літрів.

Клінічна картина включає місцеву та загальну симптоматику. Місцевими ознаками запалення є біль у проекції м’язи, що віддають у стегно, поперекову область. Рідше спостерігається іррадіація в колінний суглоб та сідницю. Болі посилюються при ходьбі, пацієнт щадить хвору ногу, виникає кульгавість. З розвитком запалення дедалі більше вираженим стає вимушене становище кінцівки. Нога на боці ураження зігнута в колінному суглобі, наведена та розгорнута назовні, спроба активного чи пасивного розгинання тягне за собою посилення больового синдрому. У положенні стоячи спостерігається нахил тулуба у хвору сторону.

При пальпації на початковій стадії визначається болючість та набряк у ураженій зоні. При формуванні гнійного вогнища промацується щільний інфільтрат, потім ділянку флюктуації. При глибокому натисканні на бічну поверхню живота деякі пацієнти згинають ногу в кульшовому суглобі. Загальна симптоматика включає слабкість, розбитість, біль голови. Гіпертермія може досягати 41 ° С, має постійний характер, супроводжується ознобами.

Ілеопсоіт часто ускладнюється розплавленням м’язової фасції та проривом гною в сусідні області з формуванням набряків та утворенням великих флегмон. Типовими локалізаціями вторинних гнійних процесів є область здухвинної ямки, заочеревинний простір, порожнину малого тазу. Характерною особливістю при ураженні заочеревинного простору вважається наявність тонких каналів між абсцесом m. iliopsoas і затіком, які буває важко виявити в процесі хірургічного втручання. Іноді гній поширюється на передній поверхні стегна. У важких випадках можливий розвиток сепсису.

Через глибоке розташування гнійника та подібність клінічної картини ілеопсоїту з деякими іншими захворюваннями (особливо – на початкових стадіях) діагностика патології нерідко викликає значні труднощі. Пацієнти часто звертаються до терапевта або невролога, при первинному обстеженні превалюють неврологічні діагнози: радикуліт, сакроілеїт, люмбоішіалгія та ін. При прогресуванні симптоматики та появі ознак загальної інтоксикації хворих направляють до фахівців у галузі гнійної хірургії. Вирішальне значення постановці остаточного діагнозу мають інструментальні методи, дозволяють диференціювати илеопсоит від гнійних процесів інших локалізацій. План обстеження може включати:

• Оглядову рентгенографію. На рентгенограмах виявляються зміни ураженого м’яза, що відповідають стадії запального процесу. Спочатку тінь m. iliopsoas посилена, ущільнена, деформована. При розплавленні контури м’язи змащуються, її тінь стає важкорозрізненою.
• Ультразвукове дослідження. Про гнійне запалення свідчить збільшення м’яза, нерівномірність його структури, наявність порожнин, гіпоехогенних та анехогенних включень. УЗД заочеревинного простору також застосовується для виключення паранефриту, гнійного пієлонефриту, новоутворення нирки та інших захворювань.
• Томографічні методи. На МРТ та КТ виявляються потовщення та порушення структури м’яза. При абсцесі, що сформувався, проглядається порожнина, при прориві гною за межі м’язової фасції визначаються затіки.
• Лабораторні дослідження. У загальному аналізі крові реєструються зміни, характерні для гострого запального процесу: лейкоцитоз з величезним переважанням молодих форм, підвищення ШОЕ. У біохімічному аналізі крові виявляється С-реактивний білок, антистрептолізин-О, ревматоїдний фактор. Після розтину гнійника вміст направляють на бак. дослідження для уточнення виду збудника та його чутливості до антибактеріальних препаратів.

Для диференціації з гнійним паранефритом роблять екскреторну урографію. Для виключення остеомієліту клубової кістки, туберкульозного спондиліту та артриту тазостегнового суглоба виконують рентгенографію відповідних кісткових структур. Диференціальну діагностику з абсцесом черевної порожнини та апендикулярним інфільтратом здійснюють з урахуванням симптоматики (відсутності згинальної контрактури кінцівки, локалізації процесу). При розрізненні ілеопсоїту з патологіями нирок звертають увагу на характер гіпертермії (постійний або інтермітуючий). За показаннями призначають консультації нефролога, абдомінального хірурга та інших спеціалістів.

Лікувальна тактика визначається стадією процесу. При серозному запаленні призначають потужну антибіотикотерапію. При формуванні абсцесу лікування тільки хірургічне – розтин та дренування. Виробляють термінове розтин з використанням люмботомічного або позаочеревинного косого розрізу (Пироговим). Після видалення гною порожнину ретельно досліджують пальцем виявлення затіків. При необхідності виконують додаткові розрізи в ділянці нирок або на стегні. У рану встановлюють гумову трубку, іноді здійснюють аспіраційне дренування. У післяопераційному періоді застосовують антибіотики та загальнозміцнюючі засоби, проводять дезінтоксикаційну терапію.

При ранній діагностиці ілеопсоїту прогноз сприятливий. Серозне запалення найчастіше вдається усунути без використання оперативних методів лікування. При розтині обмеженого абсцесу у більшості пацієнтів спостерігається повне лікування з задовільний функціональний результат. При пізньому обігу, значному розплавленні м’яза, утворенні набряків підвищується ймовірність розвитку сепсису, можливий летальний кінець, після усунення гнійного процесу спостерігаються рубцеві деформації, суттєві обмеження функції м’язів. Профілактика включає своєчасне лікування запальних процесів різних локалізацій, заходи щодо підтримки імунітету.