Імпетіго у дітей

Імпетіго у дітей — це різновид поверхневої піодермії, що виникає при стрептококовому або змішаному стрептокостафококовому інфікуванні. Виявляється гнійничковим висипом на шкірі, яка має вигляд плоских бульбашок з тонкою кришкою, підсихає з утворенням кірок або лопається, залишаючи після себе ерозії. Для діагностики достатньо фізикального огляду, мікробіологічного дослідження, що відокремлюється, за показаннями призначають загальноклінічні лабораторні методи. При імпетиго в основному проводиться місцеве лікування: промивання та примочки антисептиків, антибактеріальні та кортикостероїдні мазі.

Імпетиго у дитячій дерматології має на увазі групу інфекційних гнійних захворювань шкіри, основним елементом яких є поверхнева пласка пустула (фліктена). Поширеність піодермій у дітей становить, за різними даними, від 20% до 65%, і до половини всіх випадків становить імпетиго. Близько 60-70% хворих – хлопчики. Найчастіше патологія зустрічається у дітей раннього віку, що зумовлено анатомо-фізіологічною незрілістю шкірних покривів та імунної системи.

Етіологічний фактор імпетиго – зараження грампозитивними коками, до яких відносять стафілококи та стрептококи. Найпоширеніші збудники у дітей: Strep. pyogenes, S. aureus, S. epidermidis. Вони можуть бути частиною нормальної мікрофлори дитячої шкіри та активізуватися лише за несприятливих умов, а в інших випадках хвороба пов’язана з екзогенним зараженням. Появі поверхневої гнійничкової висипки сприяють фактори ризику:

• Кліматичні умови. У спеку року у дітей посилюється мацерація шкіри, що сприяє проникненню мікроорганізмів у її глибокі верстви. Розширення усть потових залоз та дрібних капілярів підвищує ризик дисемінації інфекції та ускладнює її лікування. Низькі температури сприяють сухості та тріщинам епідермісу.
• Мікротравми та хвороби шкіри. Подряпини, укуси, порізи та мікротріщини служать вхідними воротами та пусковим фактором розвитку імпетиго у дітей. Ситуація ускладнюється, якщо у дитини присутні сверблячі дерматози (короста, атопічні дерматити), при яких відбувається постійна травматизація шкірного покриву, навіть якщо призначено лікування.
• Недотримання гігієни. Ігнорування санітарних норм викликає велику кількість піодермій переважно у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, які з брудними руками розносять інфекцію, особливо в області обличчя. Коли у батьків є гнійничкові висипання, то при догляді та тісному контакті з дитиною від них можуть передатися патогенні мікроби.
• Зниження імунітету. У нормі шкіра має імунні захисні механізми та синтезує антимікробні пептиди, але за імунодефіцитів ці процеси порушуються. Виникненню гнійничкових висипів сприяють як первинні (вроджені) порушення імунітету в дітей віком, і вторинні форми, наприклад, після затяжної вірусної чи бактеріальної інфекції.
• Хронічне захворювання. Піодермії частіше вражають хворих на цукровий діабет, синдром Іценка-Кушинга. Сприяють утворенню гнійників дисбактеріоз та інші патології ШКТ, гіповітамінози, хронічні тонзиліти. Ризик імпетиго підвищується, якщо дитині проводиться лікування гормонами, системними антибіотиками, імуносупресорами.

Частий розвиток гнійничкових уражень у грудному та ранньому дитячому віці зумовлений відсутністю мікробної різноманітності на поверхні епідермісу. У маленьких дітей ще не відбулася колонізація мікроорганізмами, не сформувався мікробіом, який би захищав від патогенних збудників та запальних процесів. У немовлят сприятливим фактором є функціональна неповноцінність шкіри: підвищена проникність рогового шару, недостатній синтез протимікробних факторів кератиноцитами.

Шкідлива дія стрептококів пов’язана з наявністю М-білка, який має антифагоцитарні властивості, тому перешкоджає нормальній імунній відповіді та ліквідації збудника. Також бактерії містять екзотоксини, стрептолизини та ферменти, які сприяють швидкому поширенню стрептокока по шкірі та викликає у дітей ексудативно-серозне запалення.

Патогенній дії стафілококової інфекції сприяє наявність білків-адгезинів, які зумовлюють швидке прикріплення бактерій до епідермісу. Стафілококи виробляють специфічні фактори вірулентності, які уповільнюють загоєння ран, знижують імунні реакції, ускладнюють лікування. Особливо важко протікає хвороба і натомість атопічного дерматиту, у якому шкірні покриви дитини постійно травмуються, а расчесы довго гояться.

Клінічна картина залежить від виду захворювання. При класичному стрептококовому ураженні переважають фліктени (бульбашки з в’ялою покришкою), які заповнені каламутним водянистим або гнійним вмістом. Вони частіше утворюються навколо рота та носа дитини. Через 3-4 діб фліктени зсихаються, але в їх місці залишаються жовті кірки, які поступово відпадають, не залишаючи рубців чи пігментації. При випадковому травмуванні міхура він розкривається та формується ерозія.

При щілиноподібному імпетиго фліктени розташовуються в кутах рота (заїди), куточках очей та біля крил носа. Для бульозного імпетиго характерні великі бульбашки, заповнені гноєм, оточені яскравим рожевим запальним віночком. Вони утворюються на тильній поверхні кистей, ногах. Бульбашки часто розкриваються, а під ними виявляються яскраво-червоні ерозії, які з часом покриваються тонкими скоринками.

Рідше зустрічається стрепто-стафілококове імпетиго, при розвитку якого запальна реакція виражена інтенсивніше. У дитини з’являються множинні гнійні фліктени, які розташовані на яскраво-рожевій набряклій шкірі. Характерна дисемінація процесу, залучення кількох зон обличчя та тіла. Кожен елемент існує щонайменше 1 тиждень, потім вони зсихаються в товсті жовто-медові кірки.

Серед суб’єктивних ознак переважають скарги дітей на свербіж шкіри, печіння і болючість у зоні висипань. Пацієнти найчастіше розчісують уражені ділянки, через що біль посилюється. Найбільше дискомфорту завдає щілинна форма захворювання, при якій дитині складно їсти, розмовляти. У немовлят захворювання викликає занепокоєння, частий плач, порушення сну.

Після перенесеної поверхневої кокової інфекції ускладнення зустрічаються у 5% дітей. Найбільш типове з них – проникнення збудників глибоко в дерму та м’які тканини з розвитком вульгарної ектими, абсцесів, карбункулів. При зниженні імунітету спостерігається генералізація інфекції, особливо у немовлят, що загрожує виникненням сепсису та септикопіємії. Стафілококове зараження може призвести до інфекційно-токсичного шоку.

Стрептококові форми інфекції не менш небезпечні. Вони схильні до інвазивності, розвитку великого набряку та запалення навколо гнійничкової висипки. Вкрай рідко захворювання ускладнюється бешиховим запаленням, лімфаденопатією та лімфангітом. Якщо дітям не проводиться адекватне лікування, стрептококи викликають системні наслідки – гострий гломерулонефрит, ревматичну лихоманку.

Постановка діагнозу не складає труднощів для педіатра при виявленні специфічних висипних елементів під час огляду уражених ділянок шкіри. Лікар збирає анамнез життя, щоб виявити можливі фактори, що привертають увагу — хронічні хвороби, низький імунітет, незадовільні матеріально-побутові умови. Щоб уточнити діагноз та правильно призначити лікування, фахівець направляє дитину на лабораторні дослідження, основними з яких є:

• Мікробіологічна діагностика. Проводиться мікроскопія та бакпосів, що відокремлюється з фліктен, щоб визначити вид патогенного мікроорганізму та підібрати лікування з урахуванням особливостей збудника. Виділені інфекційні агенти тестуються на антибіотикочутливість, що необхідно для корекції медикаментозної терапії.
• Аналізи крові. У неускладнених випадках гемограма не має відхилень. При потужному поширенні інфекційного процесу спостерігається невеликий лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. При частих і рецидивуючих імпетиго дитині роблять аналіз на глюкозу крові, щоб унеможливити метаболічні порушення.

Ускладнені форми піодермій є показанням до консультації ендокринолога, гастроентеролога, імунолога та отоларинголога. Профільні спеціалісти складають власний план діагностики, який спрямований на виявлення хронічних процесів та факторів, що привертають увагу. Комплексне обстеження та встановлення провокуючих причин покращує результати терапії та запобігає рецидивам.

Лікування неускладнених форм імпетиго проводить педіатр, а за великої поширеності процесу чи розвитку негативних наслідків призначати препарати повинен дитячий дерматолог. Велике значення має дотримання санітарно-гігієнічних норм: часте прання та прасування постільної та білизни дитини, привчання малюка регулярно мити руки, не торкатися ділянок з висипаннями. В активній фазі інфекційного процесу обмежують контакт уражених зон із водою.

Терапію починають із місцевих препаратів для зовнішнього застосування. Лікування включає обробку висипань аніліновими барвниками (метиленовий синій, фукорцин), які мають підсушуючу та антисептичну дію. З цією ж метою можна використовувати розчини хлоргексидину та перекису водню. Фліктени обробляються протягом 3-7 днів до повного підсихання.

Другий компонент терапії у дітей – місцеві антибактеріальні засоби у формі мазей, кремів, бовтанок. Хорошу дію на кокову патогенну флору надає лікування фузидовою кислотою, макролідами, лінкозамідами та аміноглікозидами. При вираженому почервонінні, набряку та свербежі показані комбіновані засоби з антибіотиками та топічними кортикостероїдами, які впливають на причину хвороби та усувають болючі симптоми.

Системне лікування антибіотиками рекомендовано при ускладненнях імпетиго, поширенні процесу на 3 та більше анатомічні області, погіршенні загального самопочуття дитини. Препарати вводять внутрішньо або парентерально, при цьому вони не повинні перетинатися компонентами з місцевими складами, щоб не сформувалася лікарська резистентність. У поодиноких випадках лікування доповнюється системними ретиноїдами, стафілококовим анатоксином, імуноглобулінами.

Імпетиго дитячого віку добре піддається терапії, тому за 1-2 тижні застосування місцевих засобів настає повне одужання. Менш оптимістичний прогноз у разі ускладнення хвороби глибокою піодермією, особливо у пацієнтів із груп ризику. Профілактика захворювання включає неухильне дотримання гігієнічних правил батьками та навчання дитини, своєчасне лікування дерматозів та травм шкіри, зміцнення імунітету.