Імпіджмент-синдром

Імпіджмент-синдром (Субакроміальний синдром) – це патологічний стан, при якому сухожилля обертальної манжети плеча та двоголового м’яза під час рухів ущемляються між акроміоном та головкою плечової кістки. Захворювання проявляється болями, що посилюються, наростаючим обмеженням рухів, зниженням сили м’язів плеча. Через травмування сухожиль згодом відбувається їх дегенерація, яка стає причиною розриву. Патологія діагностується виходячи з опитування, огляду, результатів рентгенографії, МРТ і КТ. За перших проявів показано обмеження навантажень, блокади, фізіотерапія. У наступному потрібні операції – субакроміальна декомпресія та акроміопластика.

Імпіджмент-синдром, або субакроміальний синдром, є однією з найпоширеніших причин розвитку болю в плечовому суглобі у дорослих людей. Клінічно значущі форми частіше діагностуються у чоловіків віком від 40 років, зайнятих важкою фізичною працею. У молодому віці патологія іноді трапляється у спортсменів. Через поступовий початок та незначну вираженість больового синдрому на початкових стадіях пацієнти нерідко звертаються за допомогою тільки після розвитку грубих комплексних змін суглоба, що негативно впливає на результати лікування.

Імпіджмент-синдром – поліетиологічне захворювання. Основними причинами розвитку патології є:

• вроджені особливості розташування та форми акроміону;
• наявність остеофітів у ділянці акроміально-ключичного суглоба;
• потовщення м’яза, розташованого по передньому краю акроміону;
• посттравматична деформація кісток надпліччя;
• артроз, що вражає акроміально-ключичний суглоб;
• хронічний бурсит;
• запальний процес у галузі обертальної манжети;
• осифікація сухожиль м’язів, що входять до складу манжети ротатора;
• нестабільність плечового суглоба.

Через вроджені або набуті анатомічні особливості зменшується подакроміальний простір або звужується вихідний отвір, через який проходить надостний м’яз. В результаті при рухах головка плеча стикається з акроміоном, що призводить до утиску сухожиль. Постійна травматизація обумовлює запалення та розвиток дегенеративних змін. У процес залучаються навколишні структури, патологія набуває комплексного характеру.

З урахуванням змін ротаторної манжети плеча виділяють 3 стадії імпіджмент-синдрому:

• 1 стадія. У тканинах формуються крововиливи, виникає локальний набряк тканин за збереження цілісності сухожиль.
• 2 стадія. При морфологічному дослідженні сухожиль виявляються ознаки хронічного запалення, фіброзних змін. Можливі надриви.
• 3 стадія. У сфері навколишніх кісткових структур утворюються остеофіти. М’які тканини дегенеративно змінені. Незначне або помірне навантаження може спричинити розрив сухожилля.

Спочатку пацієнти відзначають дискомфорт у плечовому суглобі і натомість інтенсивних фізичних навантажень. Після відпочинку неприємні відчуття зникають. У подальшому дискомфорт змінюється болем, що з’являється переважно при обертанні та відведенні плеча. У спортсменів болючість у плечі спостерігається при кидку м’яча, жимі штанги у положенні лежачи.

Больовий синдром спочатку розвивається після помірного навантаження, потім відзначається при спробі підняти руку вище за голову, потім починає турбувати при будь-яких рухах, суттєво обмежує працездатність. На завершальному етапі можливі нічний біль. Рухи супроводжуються хрускотом та клацаннями. Передня частина суглоба набрякає. Знижується сила м’язів. Формується тугорухливість.

Постійні болі та зменшення обсягу рухів призводять до погіршення якості життя та зниження працездатності. На останніх стадіях хвороби пацієнти відчувають труднощі при самообслуговуванні. Через постійну травматизацію та хронічний запальний процес страждають навколишні анатомічні структури. Розвиваються бурсити та тендовагініти, можливі розриви дегенеративно змінених сухожиль, розвиток артрозу.

Постановку діагнозу імпіджмент-синдрому здійснює травматолог-ортопед. Фахівець опитує хворого для вивчення анамнезу захворювання, з’ясовує, коли і за яких обставин вперше з’явилися болі, як часто вони турбують, скільки продовжуються. Уточнює, чи були у пацієнта травми плечового суглоба, чи страждає він на захворювання цієї анатомічної зони. Потім лікар проводить зовнішній огляд, оцінює рухливість плеча, виявляє болючі точки, виконує навантажувальні тести. Для підтвердження діагнозу застосовують такі методики:

• Рентгенографія плечового суглоба. Базове дослідження із досить низькою інформативністю. Дозволяє виключити деякі патології, встановити розмір субакроміального простору, виявити остеофіти та ділянки кальцифікації у м’яких тканинах.
• КТ плечового суглоба. Дає можливість деталізувати інформацію, отриману під час проведення рентгенографії. Фахівець моделює об’ємне зображення ураженої області та вивчає його з усіх боків. У результаті дослідження виявляється деформація акроміону, оцінюється обсяг субакроміального простору.
• МРТ плечового суглоба. Призначається для докладного вивчення м’якотканих структур: обертальної манжети, сухожилля двоголового м’яза, суглобової губи. Виявляє навіть незначні дефекти (надриви) ознаки дегенерації та запального процесу.

Консервативна терапія

На початковій стадії субакроміального синдрому показано консервативне лікування, що включає такі заходи:

• Охоронний режим. У разі болю рекомендований спокій. Слід обмежити навантаження на кінцівку, уникати рухів, під час яких відбувається здавлення обертальної манжети.
• НПЗЗ. Пацієнту призначають протизапальне медикаментозне лікування. При больовому синдромі препарати приймають перорально. Надалі радять використовувати засоби місцевої дії.
• Блокади. При наполегливому больовому синдромі, резистентному до консервативної терапії, виконують блокади субакроміального простору з глюкокортикостероїдами. Іноді вводять збагачену тромбоцитами плазму для стимуляції регенерації.
• ЛФК. Лікувальна фізкультура показана у період реабілітації після зникнення болю. Забезпечує покращення функції м’язів, збереження рухливості суглоба. Проводиться із поступовим збільшенням навантаження.
• Фізіотерапія. Залежно від фази хвороби призначають електрофорез, лазеротерапію, магнітотерапію, ударно-хвильову терапію, електроміостимуляцію.

Хірургічне лікування

Оперативні втручання показані на 2 та 3 стадіях імпіджмент-синдрому. Здійснюються з використанням артроскопічного обладнання. Можуть застосовуватися такі методики:

• 2 стадія. Найчастіше виробляють передню акроміопластику та субакроміальну декомпресію з перетином клювовидно-акроміальної зв’язки.
• 3 стадія. Перед відновленням обсягу субакроміального простору виконують видалення кісткових розростань, пластику змінених сухожиль.

За наявності бурситу додатково січуть запалену сумку. У післяопераційному періоді призначають аналгетики, антибіотики. Після зменшення набряку розпочинають відновлювальні заходи. Застосовують ЛФК, масаж, фізіотерапію, кінезіотейпування.

При адекватному виборі методу лікування з урахуванням тяжкості субакроміального синдрому прогноз є сприятливим. На ранніх стадіях прогресування захворювання можна суттєво уповільнити, проте, консервативна терапія не усуває причину імпідджмент-синдрому, тому повне одужання неможливе. Результати операцій при даній патології хороші, усунення больового синдрому та збільшення обсягу рухів відзначається у 85% хворих.

Первинна профілактика включає точне відновлення положення уламків при переломах кісток надпліччя та верхніх відділів плечової кістки, своєчасне адекватне лікування ушкоджень м’яких тканин. Пацієнтам із встановленим діагнозом імпіджмент-синдрому слід дотримуватись рекомендацій лікаря, отримувати призначене лікування.