Інфекційна мієлопатія (інфекційний мієліт)

Інфекційна мієлопатія – це неврологічне захворювання, яке виражається порушеннями рухового, провідникового чи чутливого характеру. Клінічна картина цієї патології залежить від рівня ураження спинного мозку. У зв’язку з цим можуть з’являтися втрата чутливості (больової, тактильної), паралічі, ті чи інші порушення роботи опорно-рухового апарату, патологічні процеси органів малого тазу (порушення сечовипускання та ін.). Діагноз встановлюється на основі даних клінічного аналізу крові, посіву останньої та ліквору на стерильність, рентгено- та електроміографії, КТ та МРТ хребта, ангіографічного дослідження. Лікування включає антибіотико-або противірусну терапію, знеболювальні та жарознижувальні препарати. Також застосовується фізіотерапія. Оперативне лікування показане при здавленні спинного мозку.

Інфекційна мієлопатія (інфекційний мієліт) – це запалення спинного мозку інфекційної етіології. Залежно від інфекційного захворювання, що спричинило розвиток мієлопатії, вона отримує відповідну назву: наприклад, герпетична або сифілітична мієлопатія. Так як термін включає групу захворювань, різних за етіологією, точних даних про поширеність хвороби в неврології немає. Патологічний процес немає переваг за віком, для жінок і чоловіків ризик розвитку хвороби однаковий. Захворювання має високу соціальну та медичну значущість, у зв’язку з можливими ризиками розвитку ускладнень, що загрожують життю та часто закінчуються інвалідизацією пацієнта.

Причиною цієї групи мієлопати є певні інфекційні захворювання: епідуральний абсцес (як наслідок остеомієліту хребта, шкірної інфекції (піодермії), септицемії, внутрішньовенного введення наркотичних засобів, травми голови, операцій на хребті або спинномозкової пункції); СНІД; сифіліс; оперізуючий герпес; ревматоїдний артрит; хвороба Лайма (бореліоз); розсіяний склероз.

Для інфекційної мієлопатії незалежно від причини її виникнення характерні загальні симптоми: озноб, загальна слабкість, підвищення температури тіла до 39 ° С, почервоніння, припухлість та болючість місця запалення. Неврологічна симптоматика поступово розвивається і залежить від того, на якому рівні спинного мозку знаходиться вогнище запалення. З’являються чутливі розлади, дисфункція органів малого тазу, порушення опорно-рухової системи.

Так, якщо патологічні зміни відбуваються у верхньошийному відділі (С1-С4) спинного мозку, виникає спастичний параліч кінцівок, порушення больової чутливості донизу, задишка та гикавка через подразнення діафрагми, порушення сечовипускання. Часто з’являються болі в шиї та потилиці. Ураження поперекового потовщення (L1-S2) характеризується млявим паралічем у ногах, відсутністю больової чутливості в нижніх кінцівках та в області промежини, порушенням сечовипускання. Рухи та сила в руках збережені.

Броун-Секарівський параліч, що виникає при половинному ураженні поперечника спинного мозку, характерний для прогресуючої мієлопатії. На боці ураження виникає спастичний параліч кінцівок, на протилежному боці – відчуття жару, відсутність больової та температурної чутливості.

Синдром повного поперечного ураження спинного мозку часто має вірусне походження. У пацієнта відзначається нижня параплегія або відсутність рухів і в руках, і в ногах, втрата всіх видів чутливості донизу від рівня ураження, порушення актів дефекації та сечовипускання. Часто поперечний мієліт доводиться диференціювати із синдромом Гійєна-Барре.

Ускладненнями захворювання можуть стати пролежні, інфекції сечовивідних шляхів, ураження сечостатевої системи через постійну затримку сечі в розтягнутому сечовому міхурі, а також механічну дихальну недостатність при патології спинного мозку на рівні шиї; ТЕЛА.

Клініка найпоширеніших видів інфекційної мієлопатії

Гостра ентеровірусна транзиторна мієлопатія й у дитячого віку. Почавшись із банальної застуди, часто проглядається педіатрами. У дитини з’являються кульгавість, наростаюча слабкість у м’язах. Прогноз сприятливий із повним регресом симптоматики до 60-го дня хвороби.

СНІД. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) безпосередньо вражає спинний мозок. Відбувається вакуолізація білої речовини спинного мозку, особливо виражена у грудному відділі. Зміни чутливості у цьому вигляді мієлопатії не дуже виражені, а нетримання сечі виникає дуже рано. Паралельно прогресує ВІЛ-енцефалопатія. Захворювання має повільно-прогресуючий характер і триває від кількох тижнів до місяців.

Сифілітична мієлопатія виявляється у менінговаскуліті спинного мозку, який часто стає причиною розвитку інфаркту спинного мозку – гострого порушення спинального кровообігу.

Спінальний епідуральний абсцес. Найчастіше збудниками цієї хвороби є стафілококи, стрептококи, грамнегативні палички, гриби та анаероби. Тріада ознак характеризує цю патологію: підвищення температури тіла, парези, що швидко наростають, і різкий біль у спині. Патологічний процес може локалізуватися всіх рівнях спинного мозку.

Для встановлення діагнозу лікар невролог призначає лабораторні методи дослідження: розгорнутий клінічний аналіз крові (підвищення ШОЕ, лейкоцитів говорить про запальний характер патології); посів крові та цереброспінальної рідини на стерильність.

З інструментальних методів застосовуються: рентгенографія хребта для оцінки стану хребців та міжхребцевих дисків, електроміографія (дослідження з магнітною стимуляцією, ЕМГ), за допомогою якої оцінюється проходження електричного збудження спинним мозку; люмбальна пункція для дослідження спинномозкової рідини; МРТ хребта для візуалізації спинного мозку; КТ хребта для візуалізації кісток хребта; КТ-ангіографія вивчення кровоносних судин спинного мозку (виконується з введенням контрасту).

Лікування має зупинити процес прогресування хвороби. Воно залежить від причини, яка запустила інфекційну мієлопатію. Терапія спрямована на боротьбу зі збудником інфекції та зменшення зони вогнища запалення. Патогенетичне лікування включає призначення антибактеріальної або противірусної терапії. Антибіотики зазвичай вводять у великих дозах внутрішньовенно протягом трьох-чотирьох тижнів. Їх обирають, спираючись на результати бактеріологічного дослідження крові.

Симптоматичне лікування включає призначення м’язових релаксантів (толперизон, баклофен) для усунення рефлекторного м’язового спазму, що виникає у відповідь на біль. Щоб полегшити стан пацієнта, призначаються знеболювальні (кеторолак), антиконвульсанти (карбамазепін), жарознижувальні препарати (ібупрофен). Успішно використовується фізіотерапевтичне лікування: голкорефлексотерапія, масаж, мікрополяризація спинного мозку.

Показанням до обов’язкового оперативного лікування є компресійна мієлопатія. Реабілітація хворих на інфекційну мієлопатію дуже тривала і комплексна, що здійснюється за участю лікаря невролога, вертебролога та мануального терапевта.

Як тільки причину інфекційної мієлопатії вдається усунути, можна судити про те, на які результати від лікування чекати. Важливо визначити, наскільки хвороба пошкодила тканини спинного мозку, збереглася чи загинула його речовина. Це допоможуть зробити МРТ та електронейрографія. Повне лікування можливо, якщо не було пошкодження спинного мозку. Якщо захворювання продовжує розвиватися, осередок інфекції не усунений, можлива повна втрата працездатності.

Оскільки інфекційна мієлопатія є наслідком іншої патології, її профілактика тісно пов’язана із запобіганням інфекційній захворюваності.