Інфекційно-алергічний міокардит

Інфекційно-алергічний міокардит – це запальне ураження серцевого м’яза, зумовлене імунопатологічною реакцією, що виникла у відповідь на інфекцію. Симптоми інфекційно-алергічного міокардиту включають задишку, нездужання, серцебиття, біль у серці, помірний біль у суглобах. Постановці діагнозу інфекційно-алергічного міокардиту сприяють дані анамнезу, фізикального, лабораторного та інструментального обстеження (рентгенографії грудної клітки, ЕКГ, ФКГ, ЕхоКГ, МРТ, сцинтиграфії, біопсії міокарда). Лікування інфекційно-алергічного міокардиту полягає у призначенні противірусних, антибактеріальних, антигістамінних, протизапальних засобів, препаратів метаболічної дії.

Інфекційно-алергічний міокардит – форма міокардиту, що найчастіше зустрічається в клінічній кардіології, неревматичної етіології. Розвивається переважно у дітей та молодих людей віком від 20 до 40 років. Виявляється у 1-3% пацієнтів, які перенесли вірусну інфекцію. На думку ряду авторів, украй важким варіантом інфекційно-алергічного міокардиту є ідіопатичний міокардит Абрамова-Фідлера. Інфекційно-алергічний міокардит може поєднуватися з ураженням інших оболонок серця – перикардитом та ендокардитом.

Розвиток інфекційно-алергічного міокардиту обумовлено сенсибілізацією організму вірусною чи мікробною флорою. У більшості пацієнтів (близько 70%) з інфекційно-алергічним міокардитом є високий інфекційний індекс та наявність хронічних інфекцій (синуситу, отиту, тонзиліту, простатиту, аднекситу, періодонтиту, карієсу зубів тощо). У половині випадків в анамнезі у хворих відзначаються різні алергічні захворювання – ексудативний діатез, кропив’янка, астматичний бронхіт та ін; нерідко має місце обтяжена спадковість з інфекційно-алергічного міокардиту, дерматоалергії, бронхіальної астми, ревматизму.

Безпосереднім пусковим фактором інфекційно-алергічного міокардиту, як правило, є респіраторна вірусна, рідше – бактеріальна (стрептококова або стафілококова) інфекція. Зустрічаються інфекційно-алергічні міокардити, пов’язані з вірусом Коксакі А, грипом А і В, парагрипом, аденовірусною інфекцією, дифтерією, хронічним активним гепатитом та ін. Якщо інфекційно-алергічний процес розвивається на тлі гострої або загострення хронічної інфекції, у разі, якщо захворювання маніфестує через кілька тижнів після перенесеної інфекції, – про пізній міокардит.

В основі патогенезу інфекційно-алергічного міокардиту лежать інфекційний та імунопатологічний компоненти. Мікробні або вірусні агенти порушують антигенну структуру міокарда, викликаючи утворення антикардіальних антитіл з подальшою фіксацією імунних комплексів у серцевому м’язі. Імунні реакції супроводжуються вивільненням багатьох біологічно активних речовин (простагландинів, лізосомальних ензимів, кінінів, гістаміну, серотоніну, ацетилхоліну та ін.), що сприяють підвищенню проникності судин, набряку, геморагії та гіпоксії міокарда, розвитку позаклітинних.

На початку захворювання відзначаються нездужання, субфебрилітет, міалгія, артралгія. Найбільш характерними клінічними проявами інфекційно-алергічного міокардиту є завзяті (тупі, ниючі, стискаючі) болі в ділянці серця (62-80%), задишка (50-60%), тахікардія (45-80%), серцебиття (23-48%) ).

До непостійних, але важливих ознак інфекційно-алергічного міокардиту належать помірна артеріальна гіпотонія, ектопічні аритмії, брадикардія, порушення внутрішньосерцевої провідності, пресистолічний або протодіастолічний ритм галопу. Найчастіше ознаки серцевої недостатності відсутні. Приблизно в третини пацієнтів інфекційно-алергічний міокардит протікає малосимптомно або латентно. Клінічна картина міокардиту може визначатися лише окремими із названих симптомів.

При постановці діагнозу інфекційно-алергічного міокардиту враховується зв’язок захворювання з перенесеною інфекцією, фізикальні, лабораторні та інструментальні дані. При об’єктивному обстеженні виявляється незначне усунення меж серця вліво, вислуховується систолічний шум на верхівці (краще – в положенні лежачи), ритм галопу, ослаблення першого тону.

ЕКГ-зміни при інфекційно-алергічному міокардиті неспецифічні та збігаються з такими при інших захворюваннях серця: порушення реполяризації, порушення ритму та провідності, двофазність, сплощення або інверсія зубця Т, зміщення ST-сегменту. На ФКГ реєструється систолічний шум, зміна амплітуди та інтенсивності тонів. Рентгенографія грудної клітки та ЕхоКГ виявляють кардіомегалію, в першу чергу, за рахунок лівого шлуночка.

У сироватці крові виявляються антитіла до міокарда, збільшення вмісту a- та γ-глобулінів, сіалових кислот, поява СРБ, підвищення активності кардіоспецифічних ферментів та білків (креатинфосфокінази, тропоніну Т та I, лактатдегідрогенази та ін.).

Клінічний діагноз інфекційно-алергічного міокардиту має бути підтверджений інструментальними методами: гістологічним дослідженням біоптатів міокарда, даними сцинтиграфії серця та МРТ серця з контрастуванням. При обстеженні пацієнтів з інфекційно-алергічним міокардитом необхідно проводити етіологічну діагностику та пошук осередків інфекції для призначення адекватної терапії.

У гострій стадії необхідне дотримання постільного режиму та дієти, багатої на білки, вітаміни, мікроелементи, необхідних для стимуляції анаболічних процесів у серцевому м’язі. Лікування інфекційно-алергічного міокардиту включає проведення етіологічної, патогенетичної, метаболічної та симптоматичної терапії.

• Етіопатогенетичне лікування. Етіотропна терапія призначається з урахуванням збудників: при бактеріальних інфекціях показані антибіотики; при вірусних інфекціях, ускладнених міокардитом, – противірусні препарати. Обов’язковим компонентом лікування є виявлення та санація вогнищ хронічної інфекції. Після курсу антимікробної та противірусної терапії проводиться мікробіологічний контроль. Патогенетичне лікування передбачає призначення антигістамінних (хлоропірамін, дифенгідрамін, клемастин, прометазин), імуносупресивних (кортикостероїдів), протизапальних (НПЗП) препаратів.
• Метаболічна та симптоматична терапія. До комплексного лікування інфекційно-алергічного міокардиту обов’язково входить метаболічна терапія, що включає введення препаратів калію, вітамінів, інозину, АТФ, кокарбоксилази. Симптоматична терапія показана при порушеннях серцевого ритму, ознаках серцевої недостатності, артеріальної гіпертензії, високій ймовірності тромбемболічних ускладнень.

Як правило, перебіг інфекційно-алергічного міокардиту сприятливий. У більшості випадків захворювання протікає у легкій та середньоважкій формі та закінчується одужанням. Летальні результати дуже рідкісні. Однак симптоми інфекційно-алергічного міокардиту зникають не відразу; протягом кількох місяців зберігаються залишкові явища.

Рецидиви інфекційно-алергічного міокардиту можуть бути спровоковані переохолодженням, респіраторними захворюваннями. Хворі, які перенесли інфекційно-алергічний міокардит, підлягають диспансерному спостереженню дільничного кардіолога та повинні періодично проходити протирецидивну терапію.