Інфекційний артрит

Інфекційний артрит – запальне захворювання суглобів бактеріальної, вірусної, паразитарної чи грибкової етіології. Інфекційний артрит може вражати різні суглоби та, крім місцевих проявів (набрякання, гіперемії, хворобливості, обмеження руху в суглобі), супроводжується яскраво вираженою загальною симптоматикою (лихоманкою, ознобами, інтоксикаційним синдромом). Діагностика інфекційного артриту заснована на даних рентгенографії, УЗД, артроцентезу, дослідження синовіальної рідини, бакпосіву крові. Лікування інфекційного артриту включає іммобілізацію та лаваж суглоба, системне та внутрішньосуглобове введення антибіотиків, при необхідності – виконання артроскопічної санації або артротомії.

Інфекційний артрит – група артритів, що викликаються інфекційними збудниками (вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими), що проникають безпосередньо в тканини суглоба. У ревматології та травматології артрити, асоційовані з інфекцією, діагностуються у кожному третьому випадку. Інфекційний артрит частіше вражає суглоби нижніх кінцівок, що зазнають великого вагового навантаження (колінні, тазостегнові, гомілковостопні), а також суглоби кистей рук. Інфекційні артрити реєструються у представників різних вікових груп: новонароджених, дітей дошкільного та шкільного віку, дорослих.

Згідно з етіологічним принципом, інфекційні артрити поділяються на бактеріальні, вірусні, грибкові, паразитарні. З урахуванням нозологічної приналежності розрізняють септичний (піогенний, гнійний), гонорейний, туберкульозний, сифілітичний, бруцельозний та інші види артритів. З огляду на особливості виникнення в окрему групу виділяються посттравматичні артрити.

При попаданні інфекції до суглобових тканин ззовні говорять про первинний артрит. У разі поширення інфекційного процесу на суглоб із навколишніх тканин або віддалених гнійних осередків розвивається вторинний артрит. Перебіг інфекційних артритів може бути гострим, підгострим та хронічним. Поразка суглобів може відбуватися на кшталт моно-, олиго- чи полиартрита.

Найчастіше при інфекційних артритах має місце метастатичний шлях ураження суглобів, тобто проникнення інфекції в порожнину суглоба гематогенним або лімфогенним шляхом, внаслідок чого збудник захворювання може бути виявлений у синовіальній рідині. Також можливий прямий шлях інфікування, наприклад, при відкритих пораненнях та травмах суглоба, а також дисемінації мікроорганізмів із вогнищ остеомієліту, що близько розташовані.

У новонароджених та дітей молодшого віку бактеріальні артрити частіше викликаються стафілококом, ентеробактеріями, гемолітичним стрептококом, гемофільною паличкою. У дорослих пацієнтів, поряд з аеробами, частими збудниками інфекційного артриту є анаеробні мікроорганізми: пептострептококи, фузобактерії, клостридії, бактероїди. Гострі бактеріальні артрити можуть виникнути на тлі ангіни, синуситу, пневмонії, фурункульозу, пієлонефриту, інфекційного ендокардиту, сепсису. Крім цього, зустрічаються специфічні інфекційні артрити, зумовлені туберкульозом, сифілісом, гонореєю та ін.

Грибкові артрити, як правило, асоційовані з актиномікозом, аспергільозом, бластомікозом, кандидозом. Паразитарні артрити зазвичай пов’язані з глистними та протозойними інвазіями. Вірусні артрити зустрічаються при краснусі, епідемічному паротиті, вірусному гепатиті В і С, інфекційному мононуклеозі та ін. Посттравматичні інфекційні артрити в більшості випадків розвиваються внаслідок перенесених проникаючих травм суглобів. Не виключається ятрогенне інфікування при проведенні лікувально-діагностичної пункції суглоба, внутрішньосуглобових ін’єкцій, артроскопії або ендопротезування.

До категорії осіб, які мають підвищений ризик розвитку інфекційного артриту, належать пацієнти, які страждають на ревматоїдний артрит, остеоартроз, ІПСШ, алкогольну або наркотичну залежність, імунодефіцитні стани, цукровий діабет, ожиріння, авітамінози; які відчувають значні фізичні (у т. ч. спортивні) навантаження та ін.

Інфекційні артрити, викликані неспецифічною мікрофлорою (стафілококами, стрептококами, синьогнійною паличкою та ін.), мають гострий початок з вираженими локальними та загальними проявами. Місцеві ознаки гнійного артриту включають різкий біль у спокої, при пальпації, активних та пасивних рухах; наростаючу припухлість, зміна контурів суглоба; місцеве почервоніння та підвищення температури шкіри. Наслідком гнійно-запальної реакції є порушення функції кінцівки, яка приймає вимушене становище. Найчастіше при гострому інфекційному артриті розвивається загальна симптоматика – лихоманка, озноб, міалгія, пітливість, слабкість; у дітей – нудота та блювання.

Септичний артрит зазвичай протікає у формі моноартриту колінного, кульшового або гомілковостопного суглоба. Поліартрити зазвичай розвиваються в осіб, які отримують імуносупресивну терапію або страждають на суглобову патологію. У наркозалежних пацієнтів часто відзначається ураження суглобів осьового скелета, головним чином сакраїлеїт. Інфекційний артрит, викликаний золотистим стафілококом, може призвести до руйнування суглобових хрящів буквально за 1-2 дні. При тяжкому перебігу гнійного артриту можливий розвиток остеоартриту, септичного шоку та летальний кінець.

Для інфекційного артриту гонококової етіології характерний шкірно-суглобовий синдром (періартрит-дерматит), що характеризується множинними висипаннями на шкірі та слизових (петехіями, папулами, пустулами, геморагічними везикулами та ін.), що мігрують артралногінотігновітогінотіногівітінозігновітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітіногівітамі. При цьому симптоми первинної урогенітальної інфекції (уретриту, цервіциту) можуть бути стертими або зовсім відсутніми. При гонорейному артриті частіше уражаються суглоби кистей рук, ліктьовий, гомілковостопний, колінний суглоби. Характерними ускладненнями є плоскостопість, що деформує остеоартроз. Сифілітичний артрит протікає з розвитком синовіту колінних суглобів, сифілітичного остеохондриту та дактіліту (артриту пальців рук).

Туберкульозний артрит має хронічний деструктивний перебіг з ураженням великих (тазостегнового, колінного, гомілковостопного, променево-зап’ясткового) суглобів. Зміни суглобових тканин розвиваються протягом кількох місяців. Перебіг захворювання пов’язаний із місцевим синовітом та загальною туберкульозною інтоксикацією. Рухливість ураженого суглоба обмежена хворобливістю та м’язовими контрактурами. При залученні до запального процесу періартикулярних тканин можуть виникати «холодні» абсцеси.

Артрит, асоційований із бруцельозом, протікає на тлі симптомів загального інфекційного захворювання: хвилеподібної лихоманки, ознобів, проливних потів, лімфаденіту, гепато- та спленомегалії. Характерні короткочасні міалгії та артралгії, розвиток спондиліту та сакроілеїту.

Вірусні артрити зазвичай відрізняються короткочасним перебігом і повною оборотністю змін, що відбуваються, без залишкових явищ. Відзначаються мігруючі артралгії, припухлість суглобів, болючість рухів. Тривалість перебігу вірусного артриту може становити від 2-3 тижнів за кілька місяців. Грибковий артрит часто поєднується з мікотичною поразкою кістки. Захворювання характеризується тривалим перебігом, утворенням нориць. У результаті інфекційного артриту грибкової етіології може розвиватися деформуючий остеоартроз чи кістковий анкілоз суглоба.

Залежно від етіології інфекційного артриту, пацієнти можуть потребувати консультації та спостереження хірурга, травматолога, ревматолога, фтизіатра, інфекціоніста, венеролога. Серед першочергових заходів для встановлення діагнозу виконується УЗД та рентгенографія уражених суглобів. Рентгенологічно при інфекційному артриті визначається остеопороз, звуження суглобової щілини, кістковий анкілоз, кісткові ерозії. Ультразвукова діагностика виявляє зміни періартикулярних тканин, наявність внутрішньосуглобового випоту. На ранніх стадіях, коли рентгенографічні ознаки інфекційного артриту ще виявляються, можуть використовуватися більш чутливі методи – КТ суглоба, МРТ, сцинтиграфія.

Важливе значення для верифікації етіологічного фактора мають дані діагностичної пункції суглоба, дослідження синовіальної рідини (мікроскопія, цитологія, посів на середовищі). Велику діагностичну цінність у певних випадках становлять імуноферментний аналіз, бактеріологічне дослідження крові та уретри, що відділяється, оглядове дослідження мазків зі статевих шляхів. Установленню діагнозу туберкульозного артриту сприяє біопсія синовіальної оболонки суглоба, виявлення в організмі інших туберкульозних вогнищ, позитивні проби. Інфекційний артрит диференціюють із ревматоїдним, подагричним артритом, гнійним бурситом, остеомієлітом.

У гострій стадії лікування інфекційного артриту проводиться стаціонарно. Здійснюється іммобілізація кінцівки на короткий термін з наступним поступовим розширенням рухового режиму спочатку за рахунок пасивних, потім активних рухів у суглобі. У разі, якщо відбулося інфікування протезованого суглоба, проводиться видалення ендопротезу. При гнійному артриті виконується щоденний артроцентез, лаваж суглоба, за показаннями – артроскопічна санація або артротомія з проточно-аспіраційним промиванням.

Лікарська терапія інфекційного артриту включає парентеральне призначення антибіотиків з урахуванням чутливості виявленого збудника (цефалоспорини, синтетичні пеніциліни, аміноглікозиди), дезінтоксикаційні заходи. При вірусних артритах призначаються НВПС, при грибковій інфекції – антимікотичні препарати, при туберкульозному артриті – специфічні хіміопрепарати. Після усунення гострих запальних явищ для відновлення функції суглоба проводиться комплекс ЛФК та ​​фізіотерапевтичного лікування, бальнеотерапії, масажу.

У третини хворих, які перенесли інфекційний артрит, відзначаються залишкові явища як обмеження рухливості суглобів, контрактур, анкілозів. Септичні артрити становлять серйозну загрозу: незважаючи на можливості терапевтичного та хірургічного лікування, летальність при ускладненому перебігу досягає 5-15%. До несприятливих прогностичних факторів відносяться ревматоїдний артрит, септицемія, літній вік, імунодефіцитні стани. Профілактика артриту включає своєчасну терапію загальних інфекційних захворювань, адекватні фізичні навантаження, запобігання травмам суглобів, захист від ІПСШ, дотримання вимог асептики та антисептики при проведенні хірургічних маніпуляцій.