Іпохондричний невроз

Іпохондричний невроз – симптомокомплекс, що виникає у осіб з тривожно-недовірливими рисами характеру і супроводжується вираженою і наростаючою заклопотаністю станом свого здоров’я. Хворий приписує собі різні захворювання та патологічні процеси, які зазвичай супроводжуються соматовегетативними проявами, а також іноді тривожністю та депресією. Діагноз встановлюється на основі клінічного обстеження (встановлення психічного статусу), збору скарг та анамнезу. Лікування включає психотерапевтичні заходи, симптоматичне лікування, фізіотерапію, аутотренінг та ін.

Іпохондричний невроз або синдром іпохондрії в неврології представлений неадекватним ставленням людини до свого здоров’я. Захворювання може розвиватися на тлі будь-якої соматичної патології або без неї, з поступовою тенденцією до переважання психопатологічної симптоматики.

Подібний різновид неврозів представлений станом, при якому виникає надмірний страх за своє здоров’я, схильність приписувати собі хвороби, яких немає. Іпохондрія супроводжує практично всі види неврозів, у зв’язку з чим має важливе значення у диференціювання неврозів та неврозоподібних станів. Найбільш схильні до захворювання діти (найчастіше підліткового віку, старше 14 років) і люди похилого віку. Жінки страждають на невроз частіше, ніж чоловіки. Загальна частка таких хворих становить близько 14%.

Біологічні передумови розвитку іпохондричного неврозу – це дитячий чи літній вік, наслідки негрубих церебральних поразок (перинатальних, ранньодитячих, з обмеженнями церебрального гомеостазу).

До психологічних передумов слід віднести акцентуацію особистості, тобто акцентування людини на пережитому горі, стресі, ситуації, недовірливість та інше. Тривала хвороба близької людини, смерть та інші подібні стресові ситуації можуть спричинити розвиток страху перед можливістю перенести щось подібне.

Соціальні чинники розвитку хвороби зумовлені впливом сім’ї (батьків); надмірна опіка може стати сприятливим фактором розвитку іпохондрії у дитини, а в подальшому і у дорослої. Спадкові фактори (генетичні) також відіграють не останню роль у розвитку неврозу.

Класифікація

Виділяють справжні та параіпохондричні неврози. Справжні у свою чергу поділяються на сенсогенні та ідеогенні.

Параіпохондричні розлади можуть проявлятися у будь-якої людини, яка пережила серйозний стрес або тривалий вплив травмуючого фактора. При всій схожості з неврозом, людина знаходить сам в собі сили впоратися з ситуацією, що склалася.

Справжні або «чисті» іпохондричні неврози характеризуються станом, у якому хворий немає бажання чи прагнення сам упоратися з проблемою.

Клінічну картину неврозу можна розділити на симптомокомплекси: іпохондрія батьків (надмірна боязнь за життя та здоров’я дітей), іпохондрія дітей (боязнь дітей за здоров’я своїх батьків), індуковані (наприклад, під впливом сусідів по палаті), ятрогенні (викликані діями медичного персоналу) .

Характерно загальне погіршення стану та настрою: пригніченість, небажання нічого робити, апатія, що змінюється агресією та дратівливістю, порушення сну (безсоння), втрата апетиту та інші.

Для хворих характерний постійний страх (фобія) за своє здоров’я та стан організму. Такі пацієнти приміряють на собі кожне захворювання та постійно звертаються за медичною допомогою. Подібні дії мають нав’язливий характер.

Можуть бути і деякі соматичні прояви, такі як головний біль, запаморочення, прискорене серцебиття, задишка, біль у серці та інші. Вони сприймаються пацієнтами як симптоми важких (а часом і досить рідкісних) захворювань (ракові пухлини, інфаркт, туберкульоз тощо). Хворі позиціонують свої стани у вигляді подібних скарг: “зупиняється дихання”, “завмирає серце”, “оніміла скроня” і т. д. Часом пацієнти наполягають на проведенні оперативного втручання (синдром Мюнхгаузена).

Діагноз встановлюється на основі наявності у хворого в анамнезі психогенного фактора (стрес), акцентуації особистості та невротичних проявів (відповідних скарг та визначення свого стану здоров’я).

Для диференціювання неврозу від патологій органічного походження може призначатися томографічне дослідження (КТ або МРТ головного мозку).

Також призначається електроенцефалографія (ЕЕГ), що виявляє нерегулярність та нестійкість кіркової ритміки хвиль, атипову вираженість альфа-хвиль у лобових частках кори, поліморфні повільні хвилі.

Диференціальну діагностику іпохондричного неврозу необхідно проводити з іншими видами неврозів (депресивним неврозом, фобічним та істеричним неврозом). Також необхідно диференціювати захворювання від проявів органічного характеру, а саме від шизофренії. При останній відзначаються маячні стани, чого немає при ипохондрическом неврозі. Скарги на стан здоров’я при шизофренії мають химерний характер.

Велике значення у лікуванні цього різновиду неврозів має психотерапія. У цьому питанні велике значення має особистість лікаря, здатного вислухати хворого, прийняти його бік, щиро співпереживати йому. Тактика лікаря полягає в граничній уважності та обережності. У розмові з хворим, невролог переконує у відсутності загрози для його життя та здоров’я, роз’яснює суть проблеми та намагається захопити хворого на протилежний від недуги бік. Психотерапевтичний вплив виявляється на причинний психогенний фактор, з опорою на найважливіші складові життя пацієнта – сім’я, робота, друзі, любов, віра та ін.

Симптоматичне лікування полягає у нормалізації сну, з цією метою призначаються анксіолітики (бензодіазепіни – медазепам, лоразепам, оксазепам). Ці препарати можуть і без седативного ефекту. При вегетативних порушеннях добре діють адреноблокатори. Можуть застосовуватися транквілізатори з м’якою психотропною активністю (бета-адреноблокатори, антагоністи кальцію – ніфедипін, верапаміл).

З немедикаментозних впливів ефективні аутотренінг та фізіотерапія (хвойно-сольові ванни або радонові ванни, загальна дарсонвалізація).

Неспецифічна профілактика захворювання полягає в правильному та адекватному вихованні та відношенні до дитини, залучення її до здорового способу життя та спорту. У разі виникнення проблем, що мають іпохондричний характер або інші тривожні стани, необхідно своєчасне звернення до дорослого або дитячого невролога, медичного психолога. Консультації та спостереження вищевказаних фахівців потрібні і тим, хто пережив сильний стрес або втрату близьких та рідних людей.

Прогноз патологічного процесу цілком сприятливий, особливо за своєчасно наданої психологічної допомоги та корекції психічного стану.