Ірідоцикліт

Ірідоцикліт (передній увеїт) – поєднане запальне ураження, що зачіпають райдужну оболонку (райдужку) і циліарне тіло ока. При гострому іридоцикліті спостерігається набряк, почервоніння та біль у оці, сльозотеча, зміна кольору райдужної оболонки, звуження та деформація зіниці, утворення гіпопіону, преципітатів, зниження гостроти зору. Діагностика іридоцикліту включає огляд, пальпацію, біометрію та УЗД ока, перевірку гостроти зору, вимірювання внутрішньоочного тиску, проведення клініко-лабораторних, імунологічних досліджень. Консервативне лікування іридоцикліту засноване на протизапальній, антибактеріальній та противірусній терапії, призначенні антигістамінних, гормональних, дезінтоксикаційних препаратів, мідріатиків, імуномодуляторів, вітамінів.

Іридоцикліт, ірит, цикліт, кератоувеїт відносяться в офтальмології до так званих передніх увеїтів – запалень судинної оболонки ока. Зважаючи на тісну анатомічну та функціональну взаємодію райдужної оболонки та циліарного (війкового) тіла, запальний процес, розпочавшись в одній з цих частин судинної оболонки ока, дуже швидко поширюється на іншу і протікає у формі іридоцикліту.

Іридоцикліт діагностується у осіб будь-якого віку, але частіше у пацієнтів віком від 20 до 40 років. За перебігом захворювання розрізняють гострий та хронічний іридоцикліт; за характером запальних змін – серозний, ексудативний, фібринозно-пластичний та геморагічний; з етіології – інфекційний, інфекційно-алергічний, алергічний неінфекційний, посттравматичний, неясний етіології, а також спричинений системними та синдромними захворюваннями. Тривалість гострого іридоцикліту становить 3-6 тижнів, хронічного – кілька місяців; захворювання та рецидиви, як правило, виникають у холодну пору року.

Причини, що викликають іридоцикліт, різноманітні, можуть мати ендогенний або екзогенний характер. Часто іридоцикліт розвивається внаслідок травматичного ушкодження ока (поранення, контузії, офтальмологічних операцій), запалення райдужної оболонки (кератиту). Іридоцикліт можуть викликати перенесені вірусні, бактеріальні або протозойні захворювання (грип, кір, ВПГ, стафілококова та стрептококова інфекція, туберкульоз, гонорея, хламідіоз, токсоплазмоз, малярія та ін.), а також наявні вогнища носової хронічної інфекції тонзиліт).

Причиною іридоцикліту можуть бути ревматоїдні стани (ревматизм, хвороба Стілла, аутоімунний тиреоїдит, хвороба Бехтерева, синдроми Рейтера і Шегрена), обмінні порушення (подагра, діабет), системні захворювання невідомої етіології (саркоїдоз, хвороба Бехчета), синдром Ф. Поширеність іридоцикліту серед пацієнтів із ревматичними та інфекційними захворюваннями становить близько 40% випадків.

Виникненню іридоцикліту сприяють розвинена судинна мережа ока та підвищена сприйнятливість райдужної оболонки та війного тіла до антигенів та ЦВК, що потрапляють з позаочних вогнищ інфекції або неінфекційних джерел сенсибілізації.

При розвитку іридоцикліту, окрім безпосереднього ураження судинної оболонки ока мікробами або їх токсинами, відбувається її імунологічне ушкодження за участю медіаторів запалення. Запалення супроводжується явищами імунного цитолізу, васкулопатіями, дисферментозом, порушеннями мікроциркуляції з подальшим рубцюванням та дистрофією.

Важливе значення у розвитку іридоцикліту належить провокуючим факторам — ендокринним та імунним розладам, стресовим ситуаціям, переохолодженню, надмірному фізичному навантаженню.

Ступінь вираженості та особливості перебігу іридоцикліту залежать від природи та тривалості впливу антигену, рівня проникності гематоофтальмічного бар’єру, генотипу та імунного статусу організму. При іридоцикліт зазвичай спостерігається одностороннє ураження очей. Першими ознаками гострого іридоцикліту є загальне почервоніння та біль у оці, з характерним значним посиленням больових відчуттів при натисканні на очне яблуко. У хворих з іридоциклітом виникає світлобоязнь, сльозотеча, незначне (у межах 2-3 рядків) зниження гостроти зору, поява перед очима туману.

Течії іридоцикліту властиво помітна зміна кольору запаленої райдужної оболонки (зелений або іржаво-червоний) та зниження чіткості її малюнка. Можлива поява помірно вираженого рогівкового синдрому, перикорнеальної ін’єкції судин очного яблука. У передній камері очі може бути серозний, фібринозний або гнійний ексудат. При осіданні гнійного ексудату на дні передньої камери ока утворюється гіпопіон у вигляді сірої або жовто-зеленої смужки; при розриві судини у передній камері виявляється скупчення крові – гіфема.

Запальний процес у війному тілі при осіданні ексудату на поверхні кришталика та волокнах склоподібного тіла може призвести до їх помутніння та до зниження гостроти зору.

На задній поверхні рогівки при іридоцикліт з’являються сірувато-білі преципітати з точкових відкладень клітин та ексудату, при розсмоктуванні яких довго відзначаються пігментні глибки. Набряк тканин райдужної оболонки та її тісний контакт з передньою капсулою кришталика при наявності ексудату призводить до формування задніх спайок (синьохій), що викликають незворотне звуження (міоз) та деформацію зіниці, погіршення його реакції на світло. При зрощенні райдужної оболонки і передньої поверхні кришталика на всьому протязі утворюється кругова спайка. При несприятливому перебігу іридоцикліту синехії створюють ризик розвитку сліпоти через повне зарощення зіниці.

Часто внутрішньоочний тиск при іридоцикліті буває нижчим за норму за рахунок пригнічення секреції вологи передньої камери. Іноді, при гострому іридоцикліті з вираженою ексудацією або зрощення зіниці краю райдужки з кришталиком, спостерігається підвищення внутрішньоочного тиску.

Різним видам іридоцикліту властиві свої особливості клінічної картини. Вірусні іридоцикліти характеризуються торпідним перебігом, утворенням серозного або серозно-фібринозного ексудату та світлих преципітатів, підвищеним внутрішньоочним тиском.

Туберкульозний іридоцикліт протікає зі слабовираженою симптоматикою, проявляється наявністю великих «сальних преципітатів», жовтих туберкул (горбків) на райдужній оболонці, опалескуванням вологи передньої камери, утворенням потужних задніх стромальних синехій, затуманюємо зору або повним зараненням.

Аутоімунному іридоцикліту властиво тяжкий рецидивуючий перебіг на фоні загострень основного захворювання з частим розвитком ускладнень (катаракти, вторинної глаукоми, кератиту, склериту, атрофії очного яблука). Кожен рецидив протікає важче за попередній і часто призводить до сліпоти.

При травматичному іридоцикліт може розвинутись симпатичне запалення здорового ока (симпатична офтальмія). Іридоцикліт при синдромі Рейтера, зумовлений хламідійною інфекцією, супроводжується кон’юнктивітом, уретритом та ураженням суглобів з незначними проявами запалення судинної оболонки.

Діагноз іридоцикліту встановлюють за наслідками комплексного обстеження: офтальмологічного, лабораторно-діагностичного, рентгенологічного, консультування хворого на вузькі фахівці.

Спочатку лікарем-офтальмологом проводиться зовнішній огляд очного яблука, пальпація, збирання анамнестичних даних. Для уточнення діагнозу іридоцикліту виконують перевірку гостроти зору, вимірювання внутрішньоочного тиску методом контактної або безконтактної тонометрії, біомікроскопію ока, що виявляє ураження очних структур, УЗД ока з одномірним або двовимірним зображенням очного яблука. Процедура офтальмоскопії при іридоцикліті часто утруднена через запально змінені передні відділи ока.

Для з’ясування етіології іридоцикліту призначають загальний та біохімічний аналізи крові та сечі, коагулограму, ревмопроби для виявлення системних захворювань, алергопроби (місцеві та загальні реакції на введення алергенів стрептокока, стафілокока, специфічних антигенів: туберкуліну, токФоплазміну та токсоплазміну). збудника запалення (у т. ч. сифілісу, туберкульозу, герпесу, хламідіозу тощо).

Для оцінки імунного статусу виконують дослідження рівня сироваткових імуноглобулінів у крові IgM, IgG, IgA, а також їх вміст у слізній рідині.

Залежно від особливостей клінічної картини іридоцикліту необхідна консультація та обстеження у ревматолога, фтизіатра, стоматолога, оториноларинголога, алерголога, дерматовенеролога. Можливе проведення рентгенографії легких та придаткових пазух носа.

Здійснюють диференціальну діагностику іридоцикліту та інших захворювань, що супроводжуються набряком та почервонінням очей, таких як гострий кон’юнктивіт, кератит, гострий напад первинної глаукоми.

Лікування іридоцикліту має бути своєчасним і наскільки можна спрямованим усунення причини його виникнення.

Консервативне лікування іридоцикліту орієнтоване на профілактику утворення задніх синехій, зниження ризику розвитку ускладнень та включає заходи невідкладної допомоги та планову терапію. У перші години захворювання показано закопування в око засобів, що розширюють зіницю (мідріатиків), НПЗЗ, кортикостероїдів, прийом антигістамінних препаратів.

Планове лікування іридоцикліту проводиться в умовах стаціонару, його основу становить місцева та загальна антисептична, антибактеріальна або противірусна терапія, введення протизапальних нестероїдних та гормональних препаратів (у вигляді очних крапель, парабульбарних, субкон’юнктивальних, внутрішньом’язових або внутрішньовенних ін’єкцій та корекційних препаратів). алергічного та аутоімунного генезу.

При іридоцикліті проводиться дезінтоксикаційна терапія (при вираженому запаленні – плазмаферез, гемосорбція), інстиляції розчинів мідріатиків, що запобігають зрощенню райдужної оболонки з кришталиком. Призначають антигістамінні засоби, полівітаміни, імуностимулятори або імуносупресори (залежно від основного захворювання), місцево-протеолітичні ферменти для розсмоктування ексудату, преципітатів та спайок. Часто при іридоцикліт застосовуються фізіотерапевтичні процедури: електрофорез, магнітотерапія, лазерна терапія.

Іридоцикліт туберкульозної, сифілітичної, токсоплазмозної, ревматичної етіології потребує проведення специфічної терапії під контролем відповідних фахівців.

Хірургічне лікування іридоцикліту проводиться при необхідності поділу спайок або (розсічення передніх та задніх синьох райдужної оболонки), у разі розвитку вторинної глаукоми. У разі тяжкого ускладнення гнійного іридоцикліту з лізисом оболонок та вмісту ока показано хірургічне видалення останнього (енуклеація, евісцерація ока).

Прогноз іридоцикліту при своєчасному, адекватному та ретельно проведеному лікуванні – досить сприятливий. Повне одужання після лікування гострого іридоцикліту відзначається приблизно в 15-20% випадків, у 45-50% випадків – захворювання приймає підгострий рецидивуючий перебіг з більш стертими рецидивами, які часто збігаються із загостреннями основного захворювання (ревматизму, подагри).

Іридоцикліт може переходити в хронічну форму з наполегливим зниженням зору. У занедбаних та нелікованих випадках іридоцикліту розвиваються небезпечні ускладнення, що загрожують зору та існуванню ока: хоріоретиніт, зрощення та зарощення зіниці, вторинна глаукома, катаракта, деформація склоподібного тіла та відшарування сітківки, абсцес склоподібного тіла, ендофтальм і ендофтальм.

Профілактика іридоцикліту полягає у своєчасному лікуванні основного захворювання, санації вогнищ хронічної інфекції в організмі.