Іріт

Іріт – Запалення райдужної оболонки очного яблука. Клінічна симптоматика представлена ​​«затуманюванням» зору, хворобливістю в області очної ямки, гіперемією, набряком та зміною малюнка райдужної оболонки. Діагностика включає візометрію, гоніоскопію, периметрію, біомікроскопію, УЗД ока, тонометрію, вивчення клітинного складу внутрішньоочної рідини та реакції зіниць на світло. Консервативне лікування зводиться до призначення антибактеріальних засобів, нестероїдних протизапальних препаратів, глюкокортикоїдів, мідріатиків. Додатково застосовується фізіотерапія та вітаміни групи С, А та Р.

Ірит – поширена патологія у практичній офтальмології. Часто її розглядають у контексті переднього увеїту чи іридоцикліту. Епідеміологічні характеристики безпосередньо визначаються етіологічним варіантом хвороби. На тлі системних поразок (хвороба Бехтерева, Рейтера) Ірит розвивається у 10% випадків. У 30-60% офтальмопатологія набуває хронічного перебігу. Захворювання діагностують у будь-якому віці, але найчастіше виявляють у пацієнтів 20-40 років. Запалення райдужної оболонки з однаковою частотою зустрічається серед чоловіків і жінок. Географічних особливостей поширення немає.

Запалення райдужної оболонки може розвиватися ізольовано або бути одним із проявів деяких системних захворювань. Вторинний ірит часто виникає і натомість хвороби Бехтерева, Рейтера, псоріазу, синдрому Фукса, глаукомоциклітичного криза. Основні причини первинної форми представлені:

• Травмами переднього відділу очей. Запалення увеального тракту – поширена реакція тканин ока на травматичне ушкодження, опік чи проникнення стороннього тіла.
• Інфекційними захворюваннями. Здатність провокувати розвиток іриту відзначається у збудників туберкульозу, токсоплазмозу, сифілісу, лептоспірозу та бруцельозу. Вивчається роль b-гемолітичного стрептокока групи А та гонококової інфекції у запаленні райдужної оболонки.
• Метаболічними розладами. Розвиток патології потенціює гормональний дисбаланс у пацієнтів із цукровим діабетом, гіпотиреозом, гіпокортицизмом в анамнезі.
• Алергічні реакції. Симптоматика запалення райдужної оболонки часто з’являється на тлі індивідуальної непереносимості препаратів для інсталяції або ретробульбарного введення, системних алергічних реакцій.
• Ятрогенним впливом. Захворювання нерідко виникає після проведення хірургічних втручань на райдужній оболонці (лазерна ірідектомія, пластика райдужної оболонки).

Важлива роль механізмі розвитку іриту відводиться антигенам головного комплексу гістосумісності HLA-B27. Доведено взаємозв’язок між виникненням захворювання та впливом ендотоксину грамнегативних бактерій. Істотний внесок у запалення райдужної оболонки інфекційної природи вносять аутоімунні реакції, які базуються на феномені молекулярної мімікрії. При цьому інфекційний агент має антигенні детермінанти, подібні до клітинних елементів пацієнта. Ураження оболонки ока та проникнення патогенів через гематоофтальмічний бар’єр обумовлено перехресною імунною відповіддю.

При вірусному генезі іриту антигени HLA-B27 утворюють із антигенним апаратом вірусу комплекси, які розпізнаються Т-клітинами як чужорідні. Це призводить до їхнього руйнування. Активація місцевого імунітету веде до розвитку запальних змін райдужної оболонки. У відповідь на синтез прозапальних цитокінів (гістамін, брадикінін, тромбоксан А2, інтерлейкіни 1, 2, 6, 8) підвищується проникність судин. Це спричиняє вихід плазми та невеликої кількості формених елементів в інтерстиціальну тканину, що проявляється набряком та гіперемією. Скупчення лімфоцитів у товщі райдужної обумовлює формування вузликів Кеппе біля сосочкового краю і вузликів Бусакка на передньому прикордонному листку райдужної оболонки.

Для Ірит характерно поступове наростання клінічних проявів. Початок захворювання часто безсимптомний. Посилення симптоматики пацієнти пов’язують із переохолодженням, стресовими факторами, контактом з інфекційними хворими чи загостренням фонової патології. Перші ознаки захворювання – підвищена сльозотеча, відчуття дискомфорту в орбітальній зоні. При прогресуванні відзначається гіперемія очей, набряк райдужної оболонки, що проявляється зниженням чіткості її малюнка. Больовий синдром посилюється при натисканні на очне яблуко.

Часто першим симптомом, з яким хворі звертаються за допомогою до фахівця, є наявність ділянок крововиливу або зміна кольору райдужної оболонки. Як правило, забарвлення оболонки стає світлішим, контур дещо згладжується. Відзначається звуження зіниці та уповільнена реакція на світло. Через порушення заломлюючої сили ока знижується гострота зору. Пацієнти скаржаться на появу «туману» перед очима. При тривалих зорових навантаженнях розвиваються астенопічні симптоми: печіння очей, біль голови з іррадіацією в надбрівні дуги, загальна слабкість.

Для іриту характерне утворення спайок між зірочковим краєм і передньою поверхнею кришталика (задні синехії), райдужкою та роговою оболонкою (передні синехії). Найбільш важке ускладнення даної патології – вторинна глаукома, розвиток якої провокується скупченням та організацією ексудату у сфері трабекулярної мережі ока. При рецидивному перебігу іриту існує високий ризик розвитку катаракти. Через підвищену проникність судинної стінки захворювання може ускладнюватись субкон’юнктивальним крововиливом, гемофтальмом або гіфемою. Виявлення гнійного вмісту у камері свідчить про виникнення гіпопіону.

Для встановлення діагнозу проводиться фізикальне обстеження, призначається спеціальний комплекс інструментальних та лабораторних методів дослідження. При візуальному огляді визначається перикорнеальна ін’єкція, нечіткість малюнка райдужної оболонки. План обстеження включає такі методи:

• Гоніоскопія. Методика дозволяє виявити каламутну рідину (часто гнійного характеру) у передній камері, морфологічні зміни дренажної системи ока.
• Дослідження клітинної реакції. З метою встановлення активності запалення вивчають клітинну реакцію вологи передньої камери. При 1 ступені визначається чіткий малюнок райдужної оболонки, при 2 ст. окремі структури піддаються диференціації, за 3 ст. огляд різко утруднений, за 4 ст. райдужна оболонка не візуалізується.
• Біомікроскопія ока. Метод дає можливість виявити такі об’єктивні ознаки іриту, як набряклість, наявність гранулематозних осередків ураження, дистрофічні зміни райдужної оболонки, задні синехії.
• Визначення реакції зіниці на світ. Виявляється відсутність чи різке зниження реакцію світло. Після проведення проби з мідріатиками підвищується світлочутливість.
• Візометрія. Спостерігається зниження гостроти зору, викликане змінами у світлозаломленні разом із спазмом акомодаційного апарату.
• Периметрія. Відзначається концентричне звуження зорового поля.
• УЗД очі. Ультразвукове дослідження застосовується виявлення морфологічних змін, які стимулюють розвиток патології, і навіть для візуалізації вторинних поразок органу зору (наявність передніх і задніх синехій, помутніння кришталика).
• Тонометрія. Ірит супроводжується очною гіпо-або гіпертензією. При підвищенні офтальмотонусу з метою вивчення внутрішньоочної гідродинаміки проводять тонографію ока.

З лабораторних методів показано визначення антитіл до антигенів збудників методом ІФА, HLA-типування, тест на виявлення циркулюючих імунних комплексів, ревматоїдного фактора та популяції Т-лімфоцитів. Мета застосування цих методів діагностики – встановити етіологію захворювання. При необхідності додатково використовується тест патергії, парацентез передньої камери та вітреальна біопсія.

Етіотропне лікування базується на усуненні фонової патології. Виявлення навіть слабкої симптоматики з боку органу зору при інфекційних і системних захворюваннях вимагає консультації офтальмолога. Консервативна терапія іриту включає застосування таких засобів:

• Антибактеріальні препарати. Призначаються при бактеріальному генезі запалення. Перед проведенням курсу антибіотикотерапії слід визначити чутливість збудників до лікарських засобів.
• Противірусні засоби. Показано при встановленому вірусному походженні патології. Для досягнення ефекту використовується системна та місцева (інстиляція, парабульбарні ін’єкції) терапія.
• Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Мета застосування – усунути активне запалення. При низькій ефективності або генералізації процесу показано призначення глюкокортикоїдів.
• Мідріатики. Препарати, що розширюють зіницю, застосовують для профілактики утворення передніх синехій. Мідріатики призначаються тільки при нормальному або зниженому внутрішньоочному тиску.
• Вітамінотерапія. Протягом усього періоду лікування застосовують вітаміни групи А, С та Р.
• Фізіотерапія. При виявленні задніх спайок за допомогою електрофорезу вводять фібринолізин, мідріатику та папаїн. Після усунення гострого запального процесу призначають електрофорез з екстрактами алое та лідазою.

Прогноз для життя та працездатності сприятливий. Специфічної профілактики іриту не розроблено. Неспецифічні запобіжні заходи базуються на своєчасній діагностиці ураження очного яблука при системних та інфекційних патологіях. Особам, які працюють на виробництві, необхідно використовувати засоби індивідуального захисту (окуляри, каски). Пацієнтам, які страждають на метаболічні розлади (гіпотиреоз, цукровий діабет, гіпокортицизм) або протягом останніх двох років перенесли оперативні втручання на райдужці, з профілактичною метою слід 2 рази на рік проходити обстеження у офтальмолога.