Іридодіаліз

Іридодіаліз – Це патологія райдужної оболонки, що супроводжується її відривом від циліарного тіла біля кореня. Основні клінічні прояви – біль у момент заподіяння травми, зниження гостроти зору, фотофобія, монокулярна диплопія. Обстеження пацієнта включає проведення об’єктивного огляду, візометрії, біомікроскопії, безконтактної тонометрії ока, електронної тонографії, офтальмоскопії. Корекція іридодіалізу здійснюється відкритим шляхом (через інтраопераційний доступ). Закрита методика дозволяє усунути дефект через невеликий тунельний лімбальний прокол.

Іридодіаліз – обмежена зона відриву райдужної оболонки від кореня. Перша спроба впровадження реконструктивної хірургії для корекції даного дефекту була зроблена арабським офтальмологом Амеді у 1866 році. У загальній структурі пошкоджень райдужної оболонки ірідодіаліз зустрічається у 8,6% випадків. Серед травм переднього сегмента очного яблука частку часткового відриву райдужної оболонки припадає 23,2%. Захворювання найчастіше діагностують у віці від 31 до 40 років (30,6%). У чоловіків хвороба зустрічається в 1,5 рази частіше, ніж у жінок, що пов’язано з частішою травматизацією органу зору у чоловіків. Патологія поширена повсюдно.

Уроджений відрив райдужної оболонки від кореня слід як аномалію розвитку. Вчені не виключають, що ймовірними етіологічними факторами є вплив тератогенних факторів під час вагітності та ушкодження очей під час пологів. У разі набутої форми відзначається чіткий взаємозв’язок між впливом травматичного агента та формуванням дефекту. Основні причини захворювання:

• Контузія ока. Відрив райдужної оболонки – один із проявів контузії 3-4 ступеня. У момент дії ударної хвилі спостерігається різке підвищення інтраокулярного тиску та компресія структур переднього полюса очного яблука. Зниження тиску супроводжується частковим чи повним відривом.
• Травма ока. Іридодіаліз виникає на тлі тупого удару в ділянку очниці. Характерні тригери: удар кулаком, тенісним м’ячем, пробкою. Причиною патології може бути направлений в око струмінь води під високим тиском. Рідше хвороба є ускладненням проникаючого поранення очного яблука.
• Ятрогенне втручання. Найчастіші випадки післяопераційного іридодіалізу спостерігаються при інтракапсулярній екстракції катаракти. Рідше патологія виникає під час проведення ендовітреальних хірургічних втручань. Як можливий провокуючий фактор розглядаються будь-які мікрохірургічні операції на передньому полюсі ока.
• Часткова атрофія райдужної оболонки. У поодиноких випадках при гоніоскопії вдається виявити невелику ділянку атрофії райдужної оболонки вздовж її основи. Незначний удар або підвищення внутрішньоочного тиску призводять до утворення видимого неозброєним оком дефекту.
• Пухлина циліарного тіла. Новоутворення циліарного тіла, збільшуючись у розмірі, зміщуються у бік кута передньої камери (КПК). Райдужка поступово відокремлюється від кореня, що стає передумовою розвитку спонтанного іридодиалізу.

У механізмі розвитку патології провідна роль приділяється різкому підвищенню внутрішньоочного тиску, яке надалі змінюється гіпотонією. Це веде до зміщення райдужної оболонки вперед. Наступна дислокація назад стає причиною її відриву біля кореня. При відриві більше 1/2 кола райдужної оболонки спостерігається посттравматичний заворот. Це потенціює значну зміну форми зіниці. Через надмірне надходження світла на сітківку знижується гострота зору. Різко порушується процес акомодації.

Обмежений відрив райдужної оболонки – одностороння патологія. Захворювання супроводжується інтенсивним больовим синдромом. При спонтанному іридодіалізі пацієнти відзначають раптове виникнення різкого болю в оці. Якщо область ушкодження розташована у просвіті очної щілини, хворі пред’являють скарги на погіршення зору, сильну світлобоязнь та двоїння перед очима. Для зниження вираженості симптоматики пацієнт примружується або повністю заплющує око на стороні ураження.

Якщо дефект прикритий верхньою повікою, єдиним симптомом відриву райдужної оболонки стає поступово стихаючий біль. Симптоми можуть бути відсутніми при невеликому розмірі дефекту, який ховається за гіфемою або глибокою передньою камерою ока. У міру розсмоктування крові або ексудату в області кореня райдужної оболонки з’являються відкладення фібрину. Хворі відзначають дискомфорт у власних очах при погляді джерело світла. Застосування сонцезахисних окулярів чи кольорових лінз усуває неприємні відчуття.

Поразка райдужної оболонки здебільшого супроводжується дегенеративно-дистрофічними змінами з боку рогівки. Пацієнти з посттравматичним іридодіалізом схильні до ризику розвитку відшарування сітківки. Нерідко трапляється таке грізне ускладнення, як кістозний макулярний набряк. Рубцювання в області КПК та порушення циркуляції водянистої вологи стає причиною вторинної глаукоми у 12% хворих. Порушення процесу світлорозсіювання при пошкодженні райдужної оболонки призводить до зниження гостроти зору.

Обстеження пацієнта з іридодіалізом здійснюється фахівцем у сфері сучасної офтальмології, включає збір анамнезу, візуальний огляд та спеціальні методи дослідження. З анамнестичних відомостей необхідно уточнити обставини та час отримання травми. При об’єктивному огляді виявляється неправильна форма зіниці і область дефекту. Основні методи діагностики:

• Візометрія. Ступінь порушення зорових функцій прямо пропорційна площі дефекту. При невеликій зоні відриву райдужної оболонки зір може досягати 0,3-0,7. У більшості хворих середня гострота зору становить 0,25±0,06.
• Біомікроскопія ока. При огляді переднього відділу очного яблука за допомогою щілинної лампи візуалізується отвір зіниці неправильної форми. Діаліз має вигляд темної двоопуклої області біля лімба. Визначається ін’єкція судин кон’юнктиви.
• Безконтактна тонометрія ока. Середні показники внутрішньоочного тиску (ВГД) становлять 2031 мм рт. ст. При цій патології необхідно регулярно проводити вимірювання ВГД у зв’язку з високим ризиком розвитку офтальмогіпертензії та вторинної глаукоми. У той самий час, у 4% випадків простежується тенденція до гіпотонії.
• Електронна тонографія. Для іридодіалізу характерні високі цифри коефіцієнта “С” і низькі значення коефіцієнта “F”. Особливості внутрішньоочної гідродинаміки вказують на зниження секреції водянистої вологи, що зумовлено ураженням циліарного тіла.
• Офтальмоскопія. Огляд очного дна при травматичному пошкодженні органу зору дозволяє виявити перші ознаки відшарування сітківки та макулярного набряку, осередки крововиливу. При гемофтальмі задній сегмент недоступний для обстеження.

Усунення дефекту райдужної оболонки можливе тільки хірургічним шляхом. Виконувати оперативне втручання слід у ранні терміни. Це пов’язано з тим, що в області відриву прогресують атрофічні зміни, після великого проміжку часу відновлення нормальної будови райдужної оболонки та форми зіниці стає неможливим. Розрізняють такі способи корекції іридодіалізу:

• Відритий. Здійснюється із використанням інтраопераційного доступу. Застосовується при тяжких травмах та контузіях, що супроводжуються необхідністю видалення травматичної катаракти, імплантацією інтраокулярної лінзи або виконанням вітреоретинального втручання. Даний метод пов’язаний з ризиком формування синехій, порушенням регуляції внутрішньоочного тиску та розвитком дистрофічних змін у рогівці.
• Закритий. Виробляється через невеликий прокол. Цій техніці віддають перевагу при вираженій гіфемі, гіпотонії ока або наявності загальних протипоказань до виконання хірургічного втручання. Найчастіше операцію проводять закритим способом, якщо іридодіаліз було виявлено через кілька днів після травми або стало випадковою діагностичною знахідкою.

При своєчасному хірургічному втручанні часто можна повністю відновити структуру та функції райдужної оболонки. При протяжності дефекту більше 120 градусів по колу лімба або відстроченої операції досягти реакції зіниці на світ і нормалізувати процес акомодації неможливо. Для попередження спонтанного розвитку патології рекомендовано проходити щорічно огляд у офтальмолога. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Неспецифічна профілактика зводиться до застосування засобів індивідуального захисту (маски, окуляри) під час роботи з виробництва.