Істерична психопатія

Істерична психопатія (істероїдний, театральний, гістрійний або сценічний розлад, демонстративна особистість) – розлад особистості, що супроводжується демонстративністю поведінки, ненаситною потребою у увазі, захопленні та схилянні оточуючих. Виникає у ранньому віці, стійко зберігається протягом життя. Як причини розвитку вказують генетично зумовлені риси особистості, помилки виховання і ураження головного мозку. Діагноз підтверджується за наявності певної кількості встановлених діагностичних критеріїв. Лікування – психотерапія, іноді на тлі медикаментозної підтримки.

Істерична психопатія – розлад особистості, що характеризується граничним егоцентризмом, демонстративністю, інфантилізмом, недоліком простоти та природності, потребою у захопленні та увазі оточуючих, схильністю «грати для глядача». За даними російських та американських дослідників дана патологія спостерігається у 2,1-6,4% населення. Всупереч поширеній думці про переважання істеричних рис у жінок, психіатри відзначають, що істерична психопатія однаково часто діагностується у представників обох статей.

Істероїдний розлад не обов’язково спричиняє зниження соціального статусу та професійну неуспішність. Частина хворих досягає великих успіхів у творчих професіях. Разом з тим, прагнення за будь-яку ціну звернути на себе увагу оточуючих, нездатність сприймати критику і підвищену навіюваність нерідко приводять істеричних психопатів до життєвого краху: руйнування репутації, розрив відносин, втрати майна тощо. Повне одужання неможливо, проте в ряді випадків вдається досягти стійку компенсацію. Лікування істеричної психопатії здійснюють фахівці у сфері психотерапії та психіатрії.

Причини розвитку даної патології остаточно не з’ясовані, проте фахівці вважають, що психопатія розвивається під впливом трьох основних факторів: генетично обумовлених особливостей характеру та особистості дитини, ушкоджень головного мозку в ранньому періоді та системи виховання, при якій у свідомість пацієнта впроваджується переконання про нерівну владу та цінності людей різних статей. До успадкованих характеристик характеру включають емоційність, підвищену вразливість і «імпресіоністський когнітивний стиль» – здатність швидко сприймати загальну картину того, що відбувається, не помічаючи дрібних деталей. Ушкодження головного мозку, що збільшують ризик розвитку істеричної психопатії, можуть виникати внаслідок ускладненої вагітності, проблем під час пологів та тяжких захворювань у перші роки життя.

Психоаналітики вважають, що істероїдний розлад розвивається внаслідок особливого типу виховання, при якому батьки передають дитині послання: «люди різних статей не рівні, цінність жінок (для дівчинки) або чоловіків (для хлопчика) менша, вони є вразливішими і мають меншу владу». Частиною послання є переконання в тому, що за певних умов жінки чи чоловіки можуть бути небезпечні для осіб протилежної статі та набувати влади через цю небезпеку.

Істерична особистість складається в пубертатному періоді, коли батьки відкидають сексуальність дитини, що формується. Батько своєї статі стає конкурентом сина чи дочки, батько протилежної статі віддаляється і бере менше участі у житті підлітка. Таке ставлення провокує опору особистості певні захисні механізми: регресію, витіснення і сексуалізацію.

Послання батьків та постійне активне використання захисних механізмів формують особливу картину світу, в якій своя стать виглядає слабкою та малоцінною, а протилежна – сильною та небезпечною. Поведінка, заснована на цій картині світу, має гранично подвійний характер. З одного боку, пацієнт постійно намагається здобути владу над людиною або людьми протилежної статі, з іншого – намагається уникнути контактів з чоловіками (якщо пацієнт – жінка) або жінками (якщо хворий – чоловік), оскільки вони здаються йому небезпечними, непередбачуваними, які не піддаються контролю .

Прояви істероїдного розладу може бути видно вже у дошкільному віці. Дитина прагне у різний спосіб отримати увагу і захоплення дорослих і негативно сприймає позитивну оцінку дій та характерів інших дітей. Він вкрай залежний від похвали, вважає за краще демонструвати дорослим свої здібності (співає, танцює, читає вірші), а не грати з однолітками. У шкільному віці основною мотивацією до навчання є постійне схвалення та захоплення старших, без такої підтримки дитина швидко втрачає інтерес до будь-яких предметів.

У пубертатному періоді симптоми істеричної психопатії стають яскравішими. Підлітки нерідко намагаються привернути увагу, роблячи демонстративні, але зазвичай безпечні спроби самогубства. При важких ударах по самолюбству хворі іноді перестають адекватно оцінювати ситуацію, переходять межу, за якою їхня поведінка починає представляти реальну небезпеку для життя, і гинуть. Можливі відходи з дому, як реакція на покарання (у ряді випадків – передбачуване), під час яких пацієнти якимось чином сповіщають близьких, де їх потрібно шукати. Характерна часта зміна компаній, у яких підлітки спочатку намагаються грати роль лідерів, але швидко остигають і розчаровуються.

Найяскравішою рисою дорослих хворих є демонстративність поведінки, що дуже швидко змінюється залежно від обставин та оточення. З однією людиною пацієнт може виглядати скромним та вразливим, з іншим – впевненим у собі та навіть нахабним. Спостерігається екстравагантність в одязі та поведінці, можливі публічні істерики, ридання, самозвинувачення, напади агресії та ін. Щоб привернути до себе увагу, хворі можуть складати фантастичні історії про своє минуле та свої здібності або сильно прикрашати реальні події.

Пацієнти, які страждають на істероїдний розлад, легко сходяться з людьми, проте їх стосунки поверхневі і недовговічні. Вони швидко зачаровуються людиною, яка виявила до них увагу і продемонструвала своє захоплення, і так само швидко розчаровуються, коли партнер перестає виявляти бурхливий інтерес. Поведінка хворих та їх сприйняття оточуючих визначається емоціями та поверхневими враженнями. Все перераховане стає причиною частої зміни друзів та статевих партнерів, провокує конфлікти у сім’ї та на роботі.

Відмінною особливістю пацієнтів з істеричною психопатією є психічний інфантилізм, незрізання суджень, вчинків та емоційних реакцій. Вони по-дитячому яскраво реагують на критику, демонстративно ображаються, страждають чи бурхливо протестують, але не прислухаються до суті критичних зауважень і не коригують своєї поведінки. Вони швидко переходять від ненависті до любові і назад, легко піддаються навіянню і самонавіянню, можуть захопитися людиною і перетворити її на свого кумира, а потім «скинути з п’єдесталу».

Для встановлення діагнозу істеричної психопатії по МКБ-10 необхідна наявність мінімум трьох ознак, характерних для всіх видів психопатій, і мінімум трьох ознак, характерних для істероїдного розладу. До загальних ознак психопатій відносять видиму дисгармонію в особистості та поведінці (порушення збудливості, типові проблеми у відносинах, особливості мислення та сприйняття); стабільність аномальної поведінки протягом життя; негативний вплив стилю поведінки на особисту та соціальну адаптацію; раннє виникнення змін; постійна підвищена напруга; порушення соціальної та професійної продуктивності (часто, але не обов’язково).

До ознак істероїдного розладу включають театральність, схильність до драматизації, демонстративність емоцій; поверховість та нестійкість емоцій; легку навіюваність; надмірне занепокоєння своєю привабливістю; надмірно відверті сексуальні вбрання, недоречну спокусливість поведінки; постійну потребу перебувати в центрі уваги, відчувати визнання та захоплення оточуючих. Як додаткові симптоми, що не входять до обов’язкового переліку, вказують егоцентризм, постійні маніпуляції, уразливість, потреба у визнанні та поблажливе ставлення до себе.

У стадії компенсації лікування не потрібне. У дитинстві, підлітковому та юнацькому віці особливого значення набувають профілактичні заходи, що здійснюються дитячим психологом: корекція сімейного стилю виховання, підтримка при адаптації до школи; допомогу при виборі спеціальності з урахуванням інтересів, особливостей особистості та рівня інтелекту пацієнта; допомога при працевлаштуванні.

У стадії декомпенсації потрібна психотерапевтична дія на тлі медикаментозної підтримки. Лікування здійснюється психіатром чи психотерапевтом амбулаторно чи умовах психіатричного стаціонару. Використовують сімейну психотерапію, гіпнотерапію та роз’яснювальну терапію. Хворого навчають різним способам саморегуляції поведінки (за допомогою аутогенних тренувань та інших подібних методик). При виражених афективних розладах призначають антидепресанти, при істеричних реакціях – нейролептики, астенія – м’які стимулятори.

Прогноз щодо сприятливий, повне одужання неможливе, але своєчасна профілактика та адекватна терапія здебільшого забезпечують стійку компенсацію, що дозволяє існувати у суспільстві. Інвалідність оформляють дуже рідко.