Істеричний невроз

Істеричний невроз – Вияв душевного дискомфорту, безпосередньо пов’язаного з патологічним перенесенням внутрішнього конфлікту на соматичний грунт. Характерні рухові (тремор, проблеми з координацією, афонія, судоми, парез чи параліч), сенсорні (порушення чутливості) та соматичні порушення (порушення роботи внутрішніх органів), а також істеричні напади. Діагноз встановлюється на підставі серйозних скарг, які не відповідають дійсності. Лікувальні заходи включають психо- і працетерапію, загальне зміцнення здоров’я і усунення поточних клінічних симптомів.

Істеричний невроз є однією з форм порушення психіки, пов’язану з бажанням привернути до себе увагу. Найчастіше істеричні розлади виявляються в осіб із нестійкою психікою. Ці люди зазвичай емоційно неврівноважені, будь-яка зміна ситуації викликає у них бурхливу реакцію. Незрілість психіки проявляється підвищеною навіюваністю та вразливістю. При цьому пацієнти мають нарцисичні якості. У них виникає бажання привернути увагу до власної персони будь-якими методами, що далі виливається у маніпулювання оточуючими.

Найчастіше істерія спостерігається у дітей, батьки яких страждають на розлади психіки або алкоголізм. Жінки хворіють значно частіше, ніж чоловіки. Перед істеричного неврозу припадає близько 30% серед усіх різновидів неврозів. Характер хворого на істерію характеризується театральністю та демонстративністю (89%), егоцентризмом (97%), прагненням акцентувати увагу на своїй персони (84%), бажанням стати лідером у сім’ї чи школі, маніпулювати людьми (80%), надмірною товариськістю та фантазуванням, що доходить до брехливості (86%), інфантилізму (58%), підвищеної навіюваності (78%), завищеної самооцінки (88%), самодраматизації (77%).

Істеричний склад психіки – не єдина психопатія, яка згодом може набути форми нападів. До цього стану схильні особи з шизоїдним та збудливим розладом особистості. Згідно з теорією Фрейда, абсолютно всі причини психічних розладів потрібно шукати в дитинстві. Поряд із травмованою психікою, глибинна причина істерії криється в сексуальних комплексах. Це пояснює той факт, що перші прояви істеричного неврозу найчастіше виявляються у дитинстві або в період статевого дозрівання.

Безпосереднім поштовхом до прояву істерії служать стресові ситуації, що раптово розвинулися: сімейна сварка, конфлікт на роботі, розрив з коханим або раптова загроза для життя. Людина знаходить вихід своїх емоцій в істериці, здобуваючи при цьому власну вигоду з боку оточуючих (увага, співчуття, участь).

На відміну від психопатії, прояви істерії виявляються максимально яскраво за участі інших людей. Для неї характерна демонстративність – невід’ємна умова прояву істеричного неврозу. Скарги пацієнта та прояви захворювання не ґрунтуються на органічних змінах. Усі симптоми психічної патології як і раптово закінчуються, як і почалися.

Клінічна картина істеричного неврозу характеризується строкатістю та поліморфністю. Спостерігаються рухові порушення: тремор пальців, порушена координація, втрата голосу (афонія). Найчастіше демонструються м’язові тики (гіперкінез) та судоми. При цьому всі симптоми посилюються при медичному огляді педіатра, терапевта, невролога та інших фахівців.

Істеричну афонію відрізняє гучне покашлювання на тлі відсутності голосу. При виниклій на тлі істерії заїкуватості пацієнт не відчуває незручність і сором. Параліч при істерії ніколи не супроводжується атрофією тканин (різниця з ішемічним інсультом). Головна відмінність такого паралічу в його локалізації: пацієнт вказує на слабкість або непокору м’язів на руці до ліктя або на нозі до коліна, що несумісне з органічним ураженням неврологічного характеру.

Тяжка форма захворювання може проявлятися частковим (парез) або повним паралічем кінцівок та м’язів язика. У основі рухових розладів відсутня органічна патологія, порушення моторики короткочасно залежить від душевного спокою пацієнта. Бажання привернути до себе максимум уваги стимулює пацієнта на помилкові непритомності, демонстративне заламування рук, збите дихання та метання. Однак, якщо вдасться переключити увагу пацієнта з його персони на інший об’єкт, рухові порушення або сильно ослабнуть або зовсім зникнуть.

Сенсорні порушення можуть виявлятися як зниженням чи відсутністю чутливості (гіпестезія, анестезія), і її посиленням (гіперестезія). При цьому характерне поширення подібних ознак: пацієнти обмежують зону оніміння областю рукавичок, шкарпеток, жилетки і т. д. Найчастіше виникають специфічні болі – безпричинна болючість у будь-якій частині тіла.

Частим проявом істеричної реакції є глухота або сліпота, що раптово виникла (одно- або двостороння). Пацієнти можуть проявляти збочене відчуття кольору і звуження полів зору, проте це зовсім не заважає їм адекватно орієнтуватися в просторі. Глухота часто поєднується з парестезією/анестезією вушної раковини.

Вегетативні прояви обмежуються фантазією пацієнта. Він може скаржитися на болі в будь-якому внутрішньому органі, найчастіше це ШКТ та серце. Іноді пацієнти відмовляються від їжі через помилкове спазму стравоходу. Нудота, біль у животі, позиви до блювоти, біль у серці, утруднене дихання, серцебиття чи завмирання серця немає під собою основи; патологічних змін у цих органах, здатних викликати подібну симптоматику, здебільшого немає.

Пацієнт може скаржитися на печіння та свербіж шкіри, як підтвердження демонструючи лікарю розчісування на руках та ногах. Практично завжди хворі відзначають запаморочення та головний біль, пояснюючи це патологією у мозку. Іноді пацієнти імітують симптоми апендициту та бронхіальної астми.

Різке погіршення стану (припадок) при істерії дуже нагадує прояв епілепсії. Будь-яка ситуація, що психологічно важко сприймається пацієнтом — сварка, неприємна новина, відмова оточуючих виконати бажання хворого — закінчується театралізованим нападом. Цьому можуть передувати запаморочення, нудота та інші ознаки псевдопогіршення стану.

Хворий падає, згинаючись у дугу. При цьому пацієнт завжди впаде правильно, намагаючись максимально убезпечити себе від травмування. Махаючи руками і ногами, ударяючись головою об підлогу, бурхливо виявляючи свої емоції сльозами чи сміхом, пацієнт зображує нестерпне страждання. На відміну від епілептика, істерик не втрачає свідомість, зберігається реакція зіниць. Гучний окрик, зрошення обличчя холодною водою або ляпас швидко приведуть хворого до тями. Також хворого видає колір обличчя: при епілептичному нападі обличчя багряно-синюшне, а при істерії червоне або бліде.

Істеричний припадок на відміну епілептичного ніколи не буває уві сні. Останній завжди відбувається прилюдно. Якщо публіка перестає звертати увагу на конвульсії істерика або відійде, напад швидко закінчиться. Після нападу хворий може виявляти амнезію, аж до незнання власних імені та прізвища. Однак і цей прояв короткостроковий, відновлення пам’яті відбувається досить швидко, так як незручно для самого пацієнта.

Істерія – “велика симулянтка”. Пацієнт яскраво розповідає про свої скарги, надмірно демонструючи їхнє підтвердження, проте при цьому виявляє емоційну байдужість. Можна подумати, що хворий отримує задоволення від багатьох своїх «болячок», при цьому вважаючи себе складною натурою, яка вимагає пильної всебічної уваги. Якщо пацієнт дізнається про будь-які прояви хвороби, які раніше у нього відсутні, з великою ймовірністю ці симптоми з’являться.

Істерія – переведення пацієнтом своїх психологічних проблем у фізичне русло. Відсутність органічних змін на тлі серйозних скарг є основною ознакою діагностики істеричного неврозу. Найчастіше пацієнти звертаються до педіатра чи терапевта. Однак за підозри на істерію хворого направляють до невролога. При всій різноманітності проявів істеричного неврозу лікар знаходить розбіжності між симптомами та реальним станом організму. Хоча нервова напруга пацієнта може викликати деяке посилення сухожильних рефлексів і тремор пальців рук, постановка діагнозу «істеричний невроз» зазвичай не складно.

Важливо! Припадки у дітей віком до 4 років, які бажають досягти виконання свого бажання, є примітивною істеричною реакцією і також зумовлені психологічним дискомфортом. Зазвичай афективні напади самостійно зникають до 5 років.

Інструментальні дослідження проводяться на підтвердження відсутності будь-яких органічних змін із боку внутрішніх органів. КТ хребта та МРТ спинного мозку призначають при рухових розладах. КТ та МРТ головного мозку дають підтвердження відсутності органічної патології. До ангіографії судин головного мозку, реоенцефалографії, УЗДГ судин голови та шиї вдаються для виключення судинної патології. ЕЕГ (електроенцефалографія) та ЕМГ (електроміографія) дозволяють підтвердити діагноз істерії.

При істерії дані вищезазначених досліджень спростовано патологію структур головного та спинного мозку. Залежно від скарг, які пацієнт підтверджує тими чи іншими зовнішніми проявами, невролог вирішує призначити консультацію нейрохірурга, епілептолога та інших фахівців.

Суть лікування істерії полягає у корекції психіки пацієнта. Однією з таких методик є психотерапія. При цьому лікар не приділяє надмірної уваги скаргам хворого. Це лише спровокує почастішання істеричних нападів. Однак, повне ігнорування може призвести до тих же результатів. Обов’язкові повторні курси психотерапії з виявленням справжньої причини стану. Психолог або психотерапевт, використовуючи навіювання, допоможе пацієнту адекватно оцінювати себе і події, що відбуваються. Важливе значення при істерії приділяється трудотерапії. Залучення пацієнта до праці, пошук нового хобі відволікають хворого від невротичного стану.

Медикаментозне лікування переважно зводиться до призначення загальнозміцнювальних засобів. При підвищеній збудливості доцільним є призначення препаратів на основі лікарських трав (валер’яна, собача кропива), брому. У деяких випадках виправдано застосування транквілізаторів у малих дозах та короткостроковими курсами. При встановленні інсомнії (тривалого безсоння) призначають снодійні.

Прогноз для життя таких хворих цілком сприятливий. Більше тривалого спостереження вимагають пацієнти з ознаками анорексії, сомнамбулізму та спробами суїциду. Більш тривале, а часом і затяжне лікування потрібно хворим на художній тип і з явищами істерії, що зародилися в дитячому віці. Більш несприятливий результат спостерігається при поєднанні істеричного неврозу з органічними ураженнями нервової системи або важкими соматичними хворобами.

Профілактика істеричного неврозу включає в себе заходи щодо попередження порушення психіки та нервових процесів, а також зміцнення та підготовки нервової системи до перенапруг. Ці заходи особливо важливі щодо людей художнього типу та дітей.

Необхідно дещо обмежити уяву та фантазії дитини, спробувати створити для неї спокійну обстановку, залучити до спорту та перебування з однолітками. Не слід постійно потурати капризам та оточувати надмірною турботою. Важливу роль у запобіганні розвитку істеричного неврозу грає правильне виховання малюка та формування повноцінної особистості. Самому пацієнтові не варто ігнорувати свої психологічні проблеми, швидке їх вирішення усуне стресову ситуацію і не дозволить укоренитися психопатії.