Істерики у дітей

Істерики у дітей – стани крайньої збудженості, що супроводжуються різкою зміною настрою, криками, втратою самовладання. Виникають мимоволі. Дитина плаче, падає на підлогу, вигинає тіло дугою, б’ється головою, стукає кулаками по поверхні. Реакція розвивається на основі негативних емоцій – роздратування, обурення, розпачу, посилюється при підвищеній увазі оточуючих, спробах заспокоїти малюка. Діагностика проводиться дитячим психіатром, психологом. Основний метод дослідження – клінічна розмова. Частота нападів, вираженість симптомів коригуються поведінковими техніками. Навчання батьків провадиться методом консультування.

У медицині терміном “істерика” описують нервовий напад, стан психічного, моторного збудження зі сльозами, криками, судомами. У розмовній лексиці це поняття використовується для позначення примхливої, спланованої, маніпулятивної поведінки. Основна відмінність істинної істерики від капризів – мимовільність: дитина не може самостійно запускати, контролювати перебіг та завершення реакції. Істеричні напади спостерігаються у 90% дітей від 1 до 3 років. Піковий період – криза трирічного віку (2-3 роки), добова частота нападів досягає 10-15. До 4 років ризик істерик знижується, дитина повністю опановує мову, здатна виражати емоції вербально.

Під час вікових криз першого року і трьох років діти активно виявляють негативізм по відношенню до вимог батьків, упираються, намагаються відстоювати свої бажання, стають норовливими, суперечать правилам, традиціям сім’ї. Істерики є ознаками перехідного етапу розвитку. Причини – ситуації, які провокують гнів, агресивність, необхідність опору:

• Фізичний дискомфорт. Голод, спрага, біль, свербіж підвищують ймовірність емоційного неконтрольованого нападу. Духота, перегрівання стають причинами нічних істерик.
• Відсутність уваги дорослих. Емоційне збудження малюка накопичується, відсутня можливість поділитися емоціями. Результат – неконтрольований виплеск обурення, роздратування, образи.
• Втома, втома. Ризик істерики підвищується після активних ігор, спілкування з дітьми, насиченого емоціями події. Напади трапляються ввечері після далеких поїздок, галасливих свят, тривалих прогулянок.
• Гіперопіка. Кризовий стан характеризується потребою виявляти самостійність. Надмірна турбота батьків провокує природний опір дитини, що виражається істерикою.
• Конфлікти із однолітками. Діти не мають достатній розвиток мови для пояснення власних бажань, ігрових позицій. Відсутні навички комунікації, які необхідні для вирішення конфліктів. Протест виражається істеричним нападом.
• Непослідовна поведінка дорослих. За відсутності чіткої системи батьківських обмежень у дитини немає орієнтирів для вибудовування своєї поведінки. Істерики провокують нестійкі заборони, що змінюються дозволеністю.

В основі дитячих істерик лежить функціональна незрілість структур мозку, психофізіологічні зміни кризового періоду розвитку. Дозрівання мозкових структур походить від нижчих відділів до вищих – від підкіркових структур до кори. p align=”justify”> При формуванні істерики накопичується нервове збудження, виробляються гормони стресу. Активізується лімбічна система – виникає емоція гніву, стимулюються вегетативні реакції (напружуються м’язи, частішає серцебиття, дихання). Ланцюжок фізіологічних процесів не включає активацію кори – відсутня оцінка ситуації, вибір дій. Істерика розвивається хвилеподібно: різко наростає гнів, лють, на піку вони змінюються горем, поступово емоційний напад слабшає, стає звичайним плачем.

До 1 року діти починають демонструвати самостійність – зростає цікавість, прагнення до досліджень. Потреби стають усвідомленими, бажання визначають поведінку дітей. Перешкоди, заборони провокують істеричні реакції. Початок супроводжується гучним плачем, криком. Дитина напружується, заплющує очі, але сльози відсутні. Високий м’язовий тонус змінюється імпульсними рухами – малюк стискає кулаки, стукає по навколишніх поверхнях. При наближенні дорослого дряпається, кусається, б’ється. Поступово реакції гніву згасають. Дитина плаче, сльози течуть рясно, м’язи розслаблюються. Після істерики спостерігаються ознаки втоми, втоми.

Трирічні діти переживають кризу, що характеризується прагненням діяти встановлювати правила, домінувати. Ускладнюються соціальні відносини, активно розвивається. Опір дорослим проявляється вербально й у поведінці. Істерики провокуються заборонами, відмовими, висуненням вимог. Напад відрізняється різноманітністю симптомів: трирічки частіше падають, б’ються головою, закушують зубами оббивку меблів. Великі напади супроводжуються судомами, «істеричним мостом» (вигинанням тулуба дугою), короткочасною зупинкою дихання. Після нападу дитина довго плаче, скаржиться на запаморочення, нудоту, біль від забитих місць, подряпин.

Істерики у дітей мають фізичні та психічні ускладнення. Перші виникають після падінь, ударів головою об підлогу, стіни, меблі. Діти отримують забиті місця, подряпини. Неправильна реакція батьків на істерику закріплює цей спосіб поведінки – дитина починає свідомо копіювати напади з метою досягнення цілей. До підліткового віку формуються істеричні риси характеру: демонстративність, егоцентризм, прагнення привертати увагу, залежність від думки оточуючих. Неприйнятна поведінка (плач, крики, закидання голови) трансформуються в конверсійний розлад (істеричний невроз), що виявляється випаданням фізіологічних функцій при емоційних переживаннях.

Найчастіше істерики – симптом кризових етапів розвитку. Емоційні напади коригуються батьками самостійно. Питання про звернення до лікарів виникає, якщо дитина втрачає свідомість, надовго затримує дихання, завдає пошкодження собі та оточуючим, страждає від нічних кошмарів, страхів, різких перепадів настрою, відчуває нудоту, біль після істеричного нападу. Діагностика виконується педіатром, психологом, лікарем-психіатром, неврологом. Використовуються клінічні та фізичні методи:

• Розмова. Лікар опитує батьків: збирає анамнез, уточнює час початку істерик, частоту, тривалість нападів. З’ясовує наявність судом, зупинок дихання, непритомності, порушень сну, травлення. Психолог визначає стиль виховання, характер ситуацій, які провокують напади.
• Спостереження. На консультації лікар оцінює поведінку, емоційні реакції дитини. Зазначає прояви впертості, негативізму до зауважень та прохань дорослих – ознаки вікової кризи.
• Огляд. При вираженій симптоматиці невролог досліджує сформованість рухових навичок, рефлексів. Проводить диференціальну діагностику, крім патології нервової системи як причину нападів із судомами, втратою свідомості. При необхідності призначає інструментальне обстеження (МРТ головного мозку, УЗДГ судин голови).

Вікові напади істерики – тимчасове явище. Спеціальна терапія дітям не потрібна, емоційно-поведінкові порушення зникають після завершення кризи. Батькам призначається консультація психолога. Фахівець розповідає про механізми, що становлять основу перехідного періоду, способи корекції нападів, дає індивідуальні рекомендації щодо організації вільного часу дитини, необхідні зміни виховання. Попередити істерики дозволяють наступні прийоми:

• Правильний режим відпочинку. Збалансованість процесів збудження-гальмування ЦНС підтримується раціональним чергуванням розслаблення та активності. Важливим є повноцінний сон, рухливі ігри на свіжому повітрі, творчі заняття, що вимагають включення пізнавальних процесів.
• Озвучування почуттів дитини. Корисно говорити з малюком про переживання, почуття, актуальний стан. Розмови розвинуть здатність пояснювати усно, розуміти емоції.
• Можливість вибору. Необхідно надати дитині можливість самостійного ухвалення рішень. У ситуаціях, де є кілька варіантів дій, батькам рекомендують дозволяти зробити вибір дитині.
• Пояснення причин заборони. Важливо говорити про причини обмежень: небезпека здоров’ю, заподіяння шкоди людині, важливість виконання інший діяльності. Пояснення створюють відносини рівноправності, а чи не підпорядкування.

Істерики починаються зненацька, афект швидко наростає, досягаючи піку. Батькам потрібно знати принципи поведінки, дозволяють скоротити тривалість, вираженість нападів. Часто використовуються прийоми, що не приносять результату – вмовляння, лайка, погрози, насильницькі дії. Рекомендації психологів полягають у наступному:

• Залишатися спокійними. Не варто демонструвати роздратування, гнів у відповідь дитячу істерику. Важливо зберегти незворушність, перебуваючи у полі зору дитини. Відсутність дорослого може налякати, посилити реакцію істерики.
• Чи не поступатися. Не можна змінювати прийняте рішення (заборона, відмова), що стало зовнішньою причиною істерики. Поступки вимогам дитини закріплюють крики, плач як спосіб отримання бажаного.
• Чи не карати. Лайка, ляпанці, погрози не заспокоюють дитину, але можуть сприйматися як знаки уваги (істерики розвиватимуться за її нестачі). Оптимальний варіант – ігнорування поведінки малюка, зайняття власними справами.
• Встановити тактильний контакт. Після піку афекту бажано обійняти, погладити, поцілувати дитину. М’які дотики дозволяють йому швидше заспокоїтись.

Прогноз істерик у дітей сприятливий, напади завершуються самостійно на чотири роки. Профілактика заснована на дотриманні режиму дня, раціональної організації дозвілля, вибудовуванні доброзичливих та поважних стосунків з дитиною. Важливо розмовляти «на рівних», пояснювати причини заборон, власним прикладом демонструвати прихильність до правил поведінки, ритуалів. Фізичну активність змінювати відпочинком, рівномірно розподіляти прийоми їжі – малюк не повинен відчувати голод, втому, нудьгу. Варто звертати увагу на емоційний стан дитини, з’ясовувати причини образ, примх, агресії, обговорювати їх.