Йододерма

Йододерма – Одна з форм медикаментозної токсикодермії, обумовлена ​​підвищеним надходженням в організм йоду або його сполук або наявністю у хворого на ідіосинкразію до них. Симптомами цього стану є розвиток на шкірі обличчя, тулуба, кінцівок висипань різного типу, залежно від форми захворювання. Діагностика йододерми включає виявлення джерела надходження йоду в організм (вивчення історії хвороби і анамнезу пацієнта), гістологічне дослідження тканин з патологічних вогнищ. Лікування зводиться до скасування використання препаратів йоду, прискорення його виведення з організму, профілактики вторинних інфекційних уражень шкірних покривів.

Йододерма – дерматологічний стан, викликаний неконтрольованим надмірним використанням препаратів йоду або наявністю підвищеної чутливості до його сполук. Цей стан відомий у медицині давно, але лише наприкінці XIX століття вдалося достовірно пов’язати характерні поразки шкіри з використанням препаратів йоду. Цей хімічний елемент-галоген використовується в медицині у чистому вигляді (спиртовий антисептичний розчин) та у вигляді сполук для лікування захворювань щитовидної залози, атеросклерозу. Крім того, він входить до складу численних рентгеноконтрастних препаратів. Зауважено, що найчастіше розвиток йододерми спостерігається після використання йодиду калію. Захворювання найчастіше зустрічається у чоловіків. Сприятливими факторами для його появи виступають ураження серця, нирок, деякі ендокринні захворювання та імунологічні порушення.

При вживанні підвищених доз сполук йоду відбувається його накопичення (кумуляція) у різних тканинах, у тому числі й у шкірних покривах. Йододерма розвивається у тих випадках, коли є більш-менш виражена чутливість до цього елементу – гістологічні дослідження підтверджують розвиток лейкоцитарної інфільтрації шкіри при даному стані. В результаті розвивається імунологічне асептичне запалення, яке є основним фактором ушкодження тканин. Точний механізм патогенезу йододерми на сьогоднішній день невідомий, є кілька основних теорій щодо цього, проте жодна з них не дає всеосяжного пояснення всіх проявів та форм цього захворювання. Тому деякі дерматологи передбачають наявність кількох варіантів розвитку таких порушень.

Більшість випадків йододерми виникає на тлі тривалого прийому препаратів йоду, частого використання йодовмісних контрастів при рентгенологічних дослідженнях. У цій ситуації, мабуть, справді мають місце процеси кумуляції цього елемента в тканинах шкіри з подальшим розвитком запалення. При інших, рідкісних варіантах йододерми, розвиток симптомів може наступити після одноразового використання контрасту або прийому препаратів йоду і навіть через його нанесення на поверхню шкіри при антисептичній обробці. І тут, мабуть, є сильна гіперчутливість до йоду, і механізм розвитку порушень може бути зовсім інший.

За своїми проявами йододерма схожа з іншими медикаментозними токсикодерміями, зокрема, з бромодермою. На тлі прийому препаратів йоду у хворого з’являються висипання різної структури з переважною локалізацією на шкірі обличчя, вушних раковин, шиї, верхніх кінцівок. Залежно від клінічної форми йододерми висипання можуть бути представлені еритемою, папулами, везикулами, пустулами, ерозіями та виразками. Іноді шкірні прояви захворювання можуть набувати характеру кропив’янки і супроводжуватися сильним шкірним свербінням. У деяких випадках йододерми висипання на різних ділянках тіла можуть мати різний характер. У дерматології виділяють чотири різновиди клінічних проявів цього захворювання: проста, бульозна, туберозна йододерма та йодисті вугри.

Проста йододерма характеризується розвитком висипань на обличчі, шиї та кінцівках різного характеру – еритематозного, папульозного, у формі кропив’янки. Найчастіше така форма захворювання виникає після використання йодовмісних рентгеноконтрастних препаратів або одноразового прийому значної дози йодиду калію та інших сполук цього елемента. Висипання супроводжуються вираженим свербінням, проте за кілька годин чи днів за відсутності повторного надходження провокуючих речовин мимоволі дозволяються без жодних слідів.

Йодисте акне, або йодисті вугри більш виражена форма йододерми, причиною якої є тривала терапія лікарськими засобами на основі цього елемента. Характеризується появою на обличчі та шиї вузликів та пустул діаметром до 5 міліметрів, оточених вираженим запальним валиком. При продовженні прийому препаратів йоду можливий розвиток нових висипів або виникнення більш тяжких форм йододерми. Після загоєння пустул на місці можуть залишатися рубці червоного кольору.

Бульозна йододерма – Досить серйозна форма захворювання, яка характеризується розвитком на шкірі обличчя або шиї напружених бульбашок діаметром 4-12 міліметрів, наповнених серозним або геморагічним вмістом. Вони можуть зростатися між собою, формуючи горбисті осередки неправильної форми. При подальшому розвитку бульозної йододерми відбувається розтин бульбашок, дома яких формується глибока виразка, у її центрі починає формуватися щільний вузлик, який згодом розм’якшується і нагноюється. Загоєння таких уражень шкіри відбувається дуже довго і залишає по собі помітні шрами.

Туберозна йододерма – Найбільш важка, але рідкісна форма захворювання, при якій на поверхні шкіри спочатку формується невеликий пухирець, що швидко перетворюється на пустулу. Вона також не зберігається на тривалий термін і трансформується на пухлину або різко запалену бляшку діаметром до 5 сантиметрів. Навколо цього вогнища туберозної йододерми спостерігаються численні бульбашки з геморагічним або гнійним вмістом. Консистенція пухлини або бляшки м’яка, надалі вони можуть виразкуватись, загоєння займає дуже багато часу. На місці патологічного осередку йододерми формується помітний рубець.

У деяких випадках розвитку шкірних симптомів йододерми може передувати лихоманка, блювання, розбитий та втомлений стан. У разі розвитку таких неспецифічних проявів на фоні прийому препаратів йоду слід негайно припинити їх застосування для запобігання поразці шкіри. Найчастішим ускладненням йододерми є вторинна бактеріальна інфекція шкіри.

Йододерма діагностується шляхом виявлення джерела надходження сполук йоду в організм (вивчення амбулаторної карти хворого, розпитування), огляду шкірних проявів, у деяких випадках виробляють біопсію шкіри та гістологічне вивчення уражених тканин. Як правило, в анамнезі пацієнта визначаються захворювання, для лікування яких застосовують йодисті сполуки (ураження щитовидної залози, наприклад), рентгеноконтрастні дослідження, випадки більш ранніх незвичайних реакцій на йод. Все це свідчить про наявність у пацієнта гіперчутливості до цього елемента, а розвиток дерматологічних симптомів після прийому коштів на основі вказує на йододерму.

Гістологічна картина шкіри при простій йододермі може зводитися до розширення кровоносних судин та незначної нейтрофільної інфільтрації тканин. При бульозній та туберозній формі на початкових етапах спостерігається виражена лейкоцитарна інфільтрація (представлена ​​в основному нейтрофілами), ділянки некрозу дерми, іноді внутрішньоепідермальні абсцеси. Надалі в осередку йододерми з’являються лімфоцити та гістіоцити, можлива гіперплазія тканин шкіри, що зовні нагадує картину карциноми. Диференціальну діагностику захворювання слід проводити з алергічною кропив’янкою (проста йододерма), бромодермою, туберкульозними та сифілітичними ураженнями шкіри, злоякісними новоутвореннями.

Все лікування йододерми спрямоване на зменшення чутливості організму до сполук йоду, прискорення його виведення та профілактику ускладнень. Обов’язковою умовою початку терапії є повне припинення прийому препаратів йоду та заборона рентгеноконтрастних досліджень з їх використанням. Десенсибілізуюча терапія включає застосування антигістамінних засобів (наприклад, хлоропірамін) і хлориду кальцію, проте вона ефективна далеко не у всіх випадках йододерми. Найкраще антигістамінні засоби виявляють себе в усуненні симптомів простої форми цього захворювання.

Для прискорення виведення йоду з організму призначають краплинні вливання фізіологічного розчину, до раціону вводять підвищені кількості кухонної солі (до 10-20 грамів на добу), іноді використовують сечогінні засоби. Для профілактики інфекційних ускладнень йододерми з боку шкіри місцево використовують антисептичні мазі та розчини, накладають стерильні пов’язки. У важких випадках необхідне застосування кортикостероїдних засобів, а при симптомах бактеріальної інфекції – антибіотиків та протимікробних засобів. Ультрафіолетове опромінення уражених ділянок шкіри також має при йододермі сприятливий ефект.

У більшості випадків прогноз йододерми щодо одужання сприятливий, відміна препаратів йоду, десенсибілізуюча терапія та виведення цього елемента з організму сприяють швидкому зникненню симптомів. Однак у важких випадках, особливо при бульозній та туберозній формах захворювання, на шкірі можуть залишатися помітні рубці. Враховуючи, що улюбленою локалізацією подібних висипів є обличчя, шрами можуть стати значним косметичним дефектом. Для профілактики йододерми не слід використовувати препарати йоду без рекомендації лікаря, а за необхідності їх тривалого застосування передбачати в курсі періоди відміни для детоксикації організму.