Каловий камінь

Каловий камінь – це утворення щільної консистенції, що формується в товстому кишечнику з калових мас при хронічних запорах, порушення перистальтики та деяких хронічних захворюваннях травного тракту. Може протікати безсимптомно або виявлятися ознаками непрохідності кишечника: болями в животі, нудотою, блюванням, мізерним рідким калом, кровотечами. Діагностується за допомогою ректороманоскопії, рентгенологічного дослідження товстого кишківника (ірригоскопії) та колоноскопії. Лікування консервативне із застосуванням ендоскопічних маніпуляцій та сифонної клізми; при неефективності та ускладненнях показані хірургічні втручання.

Калові камені (копроліти, калові конкременти) – наслідок хронічних захворювань товстого кишечника, у яких відбувається поступове формування у просвіті кишки щільних, твердих калових мас, що повністю чи частково перекривають її просвіт. Калові камені переважно зустрічаються у пацієнтів похилого віку. Великі копроліти виявляють досить рідко, фахівцям у галузі сучасної проктології відомо лише кілька десятків випадків подібних конкрементів. Така ситуація, можливо, пов’язана з труднощами діагностики та тривалим безсимптомним періодом захворювання. Найбільший камінь вагою близько 2 кг був описаний у 1830 році.

Патологія більш характерна для розвинених країн Північної півкулі, жителі яких споживають у їжу менше клітковини, їдять більше жирів і частіше страждають на запори. Кореляції за статевою ознакою немає, чоловіки та жінки хворіють однаково часто. Лікуванням та діагностикою займаються лікарі проктологи.

Причини утворення калового каміння можна умовно розділити на механічні та хімічні. До механічних факторів відносять гіпотонію та атонію товстого кишечника, які часто розвиваються у старечому віці. До порушень кишкової моторики ведуть такі захворювання, як хвороба Паркінсона і синдром паркінсонізму, дивертикули кишечника. Також утворення калового каміння провокують деякі вроджені патології, наприклад, мегаколон, хвороба Гіршпрунга, додаткові петлі кишечника. При цих хворобах довжина товстого кишечника збільшується, що веде до більш тривалого пасажу калових мас.

До механічних причин можна віднести також сторонні тіла, які потрапляють в кишечник – ягідні кісточки, тверді шматки їжі, що важко перетравлюються, кістки тварин і т. д. Вони виступають ядром для формування калового каменю.

Серед хімічних причин утворення калових каменів виділяють занадто лужне середовище кишечника, вживання великої кількості тугоплавких жирів і продуктів з високим вмістом кальцію, зміна складу калу через запальні процеси, посилене всмоктування води стінками товстої кишки.

Для формування калового каменю необхідне ядро. Як його часто виступають сторонні тіла кишечника, погано перетравлені шматки їжі, тверді шматки калу, які виникли внаслідок тривалого запору. Навколо ядра починають накопичуватися калові маси, які швидко втрачають воду, в них починають відкладатися солі. В результаті грудка твердне і утворюється каловий камінь. Процес прискорюється, якщо хворий вживає багато жирної їжі або в нього порушено засвоєння жирів. Також сприяють утворенню калового каміння запальні процеси з виділенням великої кількості слизу, кровотечами.

Каловий камінь складається з різних органічних речовин, мінеральних солей (карбонату кальцію, магнію фосфату, оксалату магнію), жовчних кислот і бактерій. Співвідношення цих компонентів може бути різним. Описано калове каміння, яке складалося виключно з карбонату кальцію або фосфату магнію. Іноді утворюються так звані воскові калові камені, які складаються в основному з тугоплавких жирів з невеликим вмістом мінеральних солей.

За своїм походженням розрізняють справжні та хибні кишкові камені. Справжні утворюються у товстому кишечнику. Хибні можуть потрапляти в просвіт кишки з жовчного міхура через протоку або через свищ, сечового міхура або ниркової балії через свищі. Помилкові камені можуть стати ядром для утворення справжнього калового каменю.

Найчастіше каловий камінь фіксується до стінки кишечника і постійно збільшується у розмірах. У місці фіксації виникають пролежні, виразки, які можуть кровоточити чи запалюватися. Великі камені здатні частково або повністю перекривати просвіт кишечника та викликати обтураційну кишкову непрохідність. Великі камені формуються довго, іноді близько десяти років.

Кишковий камінь невеликого розміру може ніяк не проявляти себе і виявляється випадково при рентгенологічному або колоноскопічному дослідженні. Якщо каловий камінь частково перекриває просвіт товстої кишки, хворі скаржаться на запори, здуття живота, спастичний біль. Рідкі калові маси можуть проходити повз каловий камінь, тому у пацієнтів періодично з’являється рідкий стілець на тлі хронічного запору. Якщо каловий камінь ушкоджує стінку кишечника, біль може посилюватися. У калі з’являється велика кількість слизу, іноді прожилки червоної або темної крові. Через хронічний запор у пацієнтів спостерігається дратівливість, незначне зниження маси тіла, втрата апетиту, нудота, загальна слабкість.

Калові камені великого розміру провокують непрохідність, яка проявляється різкими болями та здуттям живота, симптомами інтоксикації, іноді лихоманкою. При пальпації виявляється значна болючість, напруженість передньої стінки живота. Тривале пошкодження стінок кишки потенціює злоякісну проліферацію, у місці контакту з каловим каменем може розвиватися рак. Також пошкодження стінок призводять до утворення рубців та стриктур. Якщо каловий камінь потрапляє у червоподібний відросток, він дуже швидко викликає його закупорку та запалення. Внаслідок апендикулярного каміння може розвинутися флегмонозний апендицит, гангрена або емпієма апендикса.

Якщо каловий камінь знаходиться в прямій кишці або дистальних відділах сигмовидної кишки, його можна виявити при пальцевому ректальному обстеженні. Під час огляду лікар-проктолог намацує тверду, рухливу освіту, іноді з пухкою поверхнею. На рукавичці після огляду залишаються сліди калових мас. Великі калові камені можна виявити при глибокій пальпації живота, але їх часто плутають із пухлинами. Також при пальпації визначають болючість у місці локалізації калового каменю або у прилеглих ділянках.

Для діагностики калового каменю у нижніх відділах кишечника можна використовувати ректороманоскопію. Методика дозволяє виявити камені у прямій та сигмовидній кишці. При проведенні іригоскопії можна виявити об’ємну освіту в товстому кишечнику, але відрізнити його від ракової пухлини або поліпа вдається рідко. На рентгенівському знімку буде видно більший або менший розмір дефект заповнення кишки контрастом. Запідозрити каловий камінь можна лише тоді, коли контрастна речовина проникає між ним та стінкою кишечника.

Точніший діагноз встановлюють при колоноскопії. Дослідження дозволяє краще візуалізувати утворення, за необхідності взяти біопсію стінки, що прилягає до нього. Якщо ця методика не дала результату, вдаються до діагностичної лапароскопії. Загальний аналіз та біохімія крові мають додаткове значення. Вони допомагають відрізнити каловий камінь від інших захворювань, насамперед злоякісних пухлин. Так, при раку товстої кишки у пацієнта виявляють анемію значною мірою, підвищення ШОЕ, що рідко буває при каловому камені.

Диференціюють каловий камінь насамперед із пухлинами товстого кишечника. При пальпації або рентгенограмі їх дуже важко розрізнити, тому щоб встановити точний діагноз, доводиться вдаватися до інших методів обстеження. Слід зауважити, що ракові пухлини часто супроводжуються анемією, різкою втратою маси тіла, що рідко буває при каловому камені. Також симптоми, характерні для копролітів, нагадують ознаки дивертикулезу, а якщо є ознаки кровотечі, то каловий камінь легко сплутати з геморою, неспецифічним виразковим колітом.

Найчастіше позбутися кишкового каменю вдається консервативними методами. Камені дистальних відділів кишечника можна видалити вже за пальцевому ректальному обстеженні. При неефективності вдаються до ректороманоскопії та колоноскопії. Тільки після залучення всіх цих методів можна переходити до сифонної клізми, ставити яку повинен лікар-проктолог. Намагатися усунути калові камені за допомогою проносних засобів ні в якому разі не можна.

Хірургічне лікування необхідне, якщо каловий камінь мігрував у апендикс і спричинив його запалення. Червоподібний відросток у разі видаляють. Також оперувати хворого доводиться в тому випадку, якщо пошкодження стінки кишківника призвело до її часткового некрозу. Іноді виникає потреба у хірургічному лікуванні з приводу кишкової непрохідності. Навіть якщо позбавитися каменю вийшло консервативним способом, стінки кишечника потрібно ретельно обстежити, при необхідності взяти біопсію, тому що в місці контакту копроліту і кишки може розвиватися злоякісна пухлина. Надалі хворий має проходити регулярні огляди.

Якщо діагноз поставлений правильно, лікувати каловий камінь нескладно, прогноз за цієї патології сприятливий. Він погіршується, якщо у пацієнта виникла кишкова непрохідність, стриктура або рак. Небезпечним є потрапляння калового каменю в апендикс, оскільки він може викликати закупорку та гнійне запалення відростка (гнійний апендицит).

Для профілактики формування калового каміння, перш за все, потрібно налагодити правильне харчування із вмістом великої кількості клітковини, щоб запобігти запори. Пацієнтам з патологіями, які призводять до порушень перистальтики або подовження товстого кишечника, потрібно особливо ретельно стежити за своїм випорожненням: при необхідності пити проносні препарати або робити клізми, проходити регулярні огляди у відділенні проктології.