Камені сечівника

Камені сечівника – Це прояв сечокам’яної хвороби, що характеризується наявністю конкрементів в уретрі. Наявність каменів у сечівнику може викликати біль, утруднення сечовипускання аж до його гострої затримки, ослаблення або зміна форми струменя сечі. Діагностика конкрементів уретри включає проведення пальпаторного обстеження (у т. ч. ректального, вагінального), уретроскопії, бужування сечівника, уретрографії. По можливості, каміння підлягає витягу за допомогою уретральних щипців; в інших випадках проводиться проштовхування конкрементів у сечовий міхур та дроблення або видалення під час уретротомії.

Камені сечівника можуть бути первинними (тобто спочатку сформованими в уретрі) або вторинними (утвореними у верхніх відділах сечових шляхів – нирках або сечовому міхурі і спустилися в просвіт уретри). Фахівці у сфері клінічної урології частіше стикаються з вторинними каменями сечівника.

У жінок конкременти уретри зустрічаються значно рідше, ніж у чоловіків, що зумовлено особливостями жіночої анатомії: коротшим сечівником, його кращою розтяжністю і прямим напрямком. За своїм хімічним складом камені сечівника аналогічні конкрементам нирок – уратні, оксалатні, фосфатні, карбонатні, цистинові, білкові, холестеринові та ін.

Первинні камені сечівника переважно зустрічаються у чоловіків. Умовами їх формування можуть бути стриктури уретри, нориці чи дивертикули сечівника, аденома простати, простатит, хронічний уретрит. Конкременти повторюють конфігурацію тієї частини уретри, де вони утворюються і ростуть. Камені найбільших розмірів формуються у дивертикулах сечівника.

Вторинні конкременти є проявом уролітіазу (наявності каменів у нирках або сечовому міхурі). Спускаючись із верхніх сечових шляхів, вони застряють у сечівнику, викликаючи відповідну симптоматику. Кількість та форма каменів уретри можуть бути різними. Вторинні конкременти частіше застрягають на рівні човноподібної ямки, іноді – у мембранозному чи простатичному відділі органу.

Причинами формування вторинного каміння можуть виступати похибки в харчовому та питному раціоні, зневоднення; порушення мінерального обміну в організмі при гіперпаратиреозі, остеопорозі, травмах кісток; захворювання ШКТ (гастрити, коліт, виразкова хвороба); інфекції сечовивідних шляхів (пієлонефрит, цистит) та ін.

Симптоматика при каменях сечівника та її вираженість визначається локалізацією, формою, величиною, кількістю конкрементів та тривалістю їх знаходження в порожнині органа. Обтурація каменем просвіту уретри супроводжується больовим синдромом, утрудненням сечовипускання, розсіюванням та ослабленням струменя сечі, гематурією. При повному перекритті конкрементом просвіту сечівника розвивається гостра затримка сечовипускання. Камені заднього відділу уретри викликають біль при ходьбі та сидінні.

Внаслідок тривалого знаходження каменю в сечівнику виникає уростаз у верхніх відділах сечових шляхів, створюються умови для гідронефрозу, уретриту, пролежнів у слизовій уретри, формування уретральних нориць і парауретральних абсцесів. Уретропузурні конкременти, частково розташовані в уретрі та частково – у сечовому міхурі можуть викликати нетримання сечі. Статеві контакти болючі; при постійному больовому синдромі може розвиватися зниження лібідо та сексуальна дисфункція.

Розпізнавання конкрементів уретри ґрунтується на характерних симптомах, даних пальпації, результатах інструментальних досліджень. У чоловіків камені визначаються при пальпації висячої частини уретри чи промежини, а при локалізації у задніх відділах – у процесі ректального пальцевого дослідження. У жінок проводиться гінекологічне дослідження, під час якого камінь може бути намацаний через передню стінку піхви.

На УЗД сечового міхура візуалізується гіперехогенне утворення уретри, що дає акустичну тінь. У загальному аналізі сечі виявляється мікро-або макрогематурія, ознаки запалення (лейкоцитурія), кристалурія, часто – лужний рівень рН.

З метою диференціальної діагностики конкрементів та сторонніх тіл сечівника вдаються до візуалізуючих досліджень – проведення уретроскопії, оглядової урографії, уретрографії. Тінь конкременту можна побачити вже на оглядових урограмах. При рентгеноконтрастному дослідженні камінь визначається у вигляді дефекту заповнення або посиленого контрастування. Ендоскопічне та рентгенологічне обстеження уретри дозволяє скласти уявлення про місце знаходження, величину, кількість каменів та прогнозувати способи їх видалення.

Найчастіше камені, розташовані в уретрі, проштовхуються у сечовий міхур під час проведення уретроскопії. І тут наступним етапом виробляється літотрипсія. У поодиноких випадках камені, що вклинилися в сечівник, відходять самостійно після введення спазмолітичних засобів, водного навантаження, сидячих ванн та ін.

У разі безуспішності спроб консервативного та інструментального вилучення каменів показано виконання зовнішньої уретролітотомії та видалення конкрементів. Хірургічне видалення каменів із заднього відділу сечівника виконується через розкритий сечовий міхур. На час операції відведення сечі накладається епіцистостома. Одномоментно чи наступним етапом після видалення каменя уретри потрібно хірургічне усунення причини камнеобразования – стриктури уретри, дивертикула, аденоми простати, каменів сечового міхура чи нирок тощо.

Прогноз сприятливий. Своєчасне видалення каменів сечівника запобігає серйозним ускладненням (парауретрит, уретрит, простатит, утворення свищів і пролежнів уретри). Для виключення можливості повторного каменеутворення в уретрі потрібна корекція харчової поведінки та питного режиму, усунення причин уролітіазу. За наявності патологій сечовивідної системи потрібне регулярне спостереження лікаря-уролога.