Камені сечового міхура

Камені сечового міхура – Це прояв сечокам’яної хвороби, що характеризується наявністю в порожнині сечового міхура сольових або кальцифікованих конкрементів. Патологія характеризується больовим синдромом, розладами сечовипускання, наявністю крові у сечі. Захворювання діагностують за результатами УЗД сечових шляхів, загального аналізу сечі, цистоскопії, цистографії. Основне лікування – фрагментація та видалення каменів контактним способом (літотрипсією) або оперативним шляхом (під час відкритої цистолітотомії).

Камені сечового міхура (цистолітіаз), поряд з камінням у нирках, сечоводах та сечівнику, є одним із проявів сечокам’яної хвороби. Їх освіта може бути обумовлена ​​як порушенням фізико-хімічних властивостей сечі (розчинності органічних і неорганічних сполук, що містяться в ній), так і фізіологічними факторами (вродженими або набутими обмінними порушеннями: метаболічними, запальними, лікарськими тощо).

Залежно від місця та механізму формування камені розрізняються за розміром, кількістю, консистенцією, типом поверхні, формою, кольором і хімічним складом. Патологія спостерігається переважно у чоловічого населення у дитячому (у перші 6 років життя) та літньому віці (старше 50 років). У дорослих пацієнтів камені сечового міхура складаються в основному із сечової кислоти, а у дітей – включають кристали сечової кислоти, фосфати та оксалати кальцію.

Найчастішою причиною утворення каменів у дорослих пацієнтів є інфравезикальна обструкція – порушення вільного відтоку сечі через перешкоду в ділянці шийки міхура чи уретри. Закупорка нижніх сечових шляхів може бути спричинена:

• стенозом шийки сечового міхура (хворобою Маріона),
• гіперплазією передміхурової залози або раком простати у чоловіків,
• стриктурами уретри (після травми, операції),
• запальними змінами при сечостатевих інфекціях,
• паразитарними захворюваннями (сечостатевий шистосоматоз),
• променевою терапією.

Механізм утворення каменів пов’язаний з неможливістю повного випорожнення сечового міхура, застоєм та концентрацією залишкової сечі, що призводять до випадання сольових кристалів. Камнеобразованию сприяють нейрогенний сечовий міхур, його опущення в жінок при цистотеле, дефекти внутрішньої м’язової оболонки, в т. ч. дивертикули.

Іноді за наявності конкрементів у нирках та верхніх сечових шляхах спостерігається міграція дрібних каменів сечоводом з подальшою появою та персистенцією їх у сечовому міхурі. Присутність сторонніх тіл (стентів, лігатур, катетерів та інших сторонніх предметів) у сечовому міхурі може викликати відкладення на них солей та утворення каменів. У дітей до появи каменів у сечовому міхурі нерідко наводить наявний баланопостит, ускладнений фімозом та звуженням зовнішнього отвору уретри.

Камені сечового міхура можуть бути одиночні (солітарні) і множинні, дрібні (мікроліти) і великі (макроліти), гладкі, шорсткі та фасетовані, м’які і дуже тверді; містити сечову кислоту, сечокислі солі, фосфати чи оксалати кальцію. У практичній урології розрізняють камені первинні (утворюються безпосередньо в порожнині органу) і вторинні (формуються в нирках та сечоводах, потім мігрують у сечовий міхур). Вторинне каміння, перебуваючи в сечовому міхурі, може далі збільшуватися в розмірах.

У деяких випадках наявність каменів сечового міхура, навіть досить великих розмірів, не проявляється будь-якими ознаками. Клінічні симптоми виникають при постійному контакті каменю зі стінками сечового міхура, розвитку подразнення слизової оболонки або перекриття відтоку сечі. Симптоми патології різноманітні, але з патогномонічні. Це може бути больовий синдром унизу живота, над лобком, у чоловіків – дискомфорт, гострий або тупий біль у статевому члені. Незначні у спокої, болі стають нестерпними під час руху, зміні положення тіла пацієнта та сечовипусканні, можуть іррадіювати у промежину та зовнішні геніталії, область стегна.

Конкременти викликають порушення сечовипускання з частими, різкими позивами при русі, перериванням струменя сечі або гострою затримкою її відтоку у разі міграції каменю в уретру, а також нетримання сечі при несмиканні внутрішнього сфінктера міхура через застряг у його звуженій шийці. У разі великого каміння деякі пацієнти можуть спорожнити сечовий міхур лише у лежачому положенні.

Внаслідок приєднання мікробної інфекції камені сечового міхура можуть ускладнитися циститом та пієлонефритом. Гематурія та піурія розвиваються внаслідок травмування та запалення слизової сечового міхура камінням. При утиску каменя в ділянці шийки сечового міхура може з’являтися кров в останній порції сечі; при травмі розширених венозних судин шийки може розвинутись профузна тотальна гематурія.

Діагностика каменів сечового міхура включає аналіз даних анамнезу та скарг пацієнта, результатів інструментального та лабораторного обстеження. Необхідно уточнити характер болю, ступінь проявів дизурії та гематурії, виявити випадки відходження піску та каміння, наявність супутніх захворювань: гіперплазії та раку простати, стриктури уретри, дивертикула, пухлини сечового міхура, нейрогенної дисфункції. Тільки дуже великі конкремент чи ректальному дослідженні. Ректальна пальпація передміхурової залози у чоловіків дає змогу виявити її збільшення. У діагностиці інформативні:

• Дослідження сечі. У хворих з камінням у порожнині сечового міхура у загальному аналізі сечі можна виявити лейкоцити та еритроцити, бактерії, солі. Бакпосів сечі дозволяє ідентифікувати мікрофлору та її чутливість для підбору антибактеріальної терапії.
• Сонографія. При УЗД сечового міхура можна побачити камені як гіперехогенні утворення з акустичною тінню, які переміщуються в порожнині сечового міхура за зміни положення пацієнта.
• Ендоскопічна діагностика. Цистоскопія – один з основних методів, що дозволяють вивчити внутрішню структуру сечового міхура (стан слизової оболонки, наявність дивертикулів, пухлини, стриктур), визначити присутність каменів у його порожнині, їх кількість і величину.
• Рентгенодіагностика. За допомогою цистографії та екскреторної урографії можна дати оцінку стану сечових шляхів, виявити сечокам’яну хворобу, наявність рентгенпозитивних конкрементів, гіперплазію простати, дивертикули сечового міхура. Рентгенконтрастність каменів залежить від їхнього хімічного складу, насамперед, наявності та відсотка вмісту в них кальцієвого компонента. При мультиспіральній КТ можна розрізнити дуже дрібні та рентгеннегативні конкременти, а також супутню патологію.

Іноді дрібні камені відходять самостійно через уретру із сечею. У відсутності ускладнень при невеликому розмірі конкрементів проводиться консервативне лікування, яке полягає у дотриманні спеціальної дієти (залежно від мінерального складу каменів) та прийомі лікарських препаратів для підтримки лужного балансу сечі.

В оперативному видаленні каменів із сечового міхура застосовують ендоскопічну літоекстракцію, каменеподрібнення (контактну трансуретральну цистолітотрипсію, надшкірну надлобкову літолапаксію) та каменесічення (відкриту надлобкову цистолітотомію). Трансуретральна літотрипсія проводиться дорослим пацієнтам під час цистоскопії, при цьому виявлені камені під зоровим контролем дроблять спеціальним пристроєм (ультразвуковим, пневматичним, електрогідравлічним або лазерним літотриптером), а їх фрагменти методом відмивання та відсмоктування видаляють.

Трансуретральна цистолітотрипсія може бути самостійною процедурою або проводиться спільно з іншими ендоскопічними операціями, наприклад, трансуретральною резекцією простати. Методика протипоказана при невеликому обсязі сечового міхура під час вагітності.

У відсутності результату від медикаментозної терапії та каменедріблення, при гострій затримці сечі, стійкому больовому синдромі, гематурії, рецидивах циститу та при великих конкрементах проводять відкриту позачеревну надлобкову цистолітотомію. На післяопераційний період сечовий міхур встановлюють катетер, призначають антибактеріальні препарати. Надалі необхідне спостереження лікаря-уролога, метаболічне обстеження та УЗД нирок та сечового міхура один раз на півроку.

При ліквідації фонового захворювання прогноз після лікування каменів сечового міхура є сприятливим. При неусунених причинах камнеутворення можливий рецидив формування конкрементів у сечовому міхурі та нирках. Ускладненнями оперативного лікування може бути інфекція сечових шляхів, лихоманка, травма стінок сечового міхура, гіпонатріємія, кровотеча. Профілактика включає своєчасну діагностику та лікування захворювань, що провокують утворення каменів у сечовому міхурі.