Камені слинних залоз

Камені слинних залоз – конкременти (саливоліти), що утворюються у вивідних протоках або паренхімі слинних залоз (підщелепних, привушних, під’язикових, малих). При закупорці протоки камені слинних залоз викликають гострий біль (слинну кольку), збільшення залози, явища сіаладеніту; у деяких випадках може статися утворення абсцесу чи флегмони слинної залози. Наявність слинного каміння діагностується за допомогою пальпації, УЗД слинних залоз, сіалографії, КТ, сіалосцинтиграфії. Для видалення каміння слинних залоз може призначатися консервативна терапія, проводитися бужування слинних проток, літотрипсія, сіалендоскопія, відкрита операція або екстирпація слинної залози.

Камені слинних залоз (сіалолітіаз, слиннокам’яна хвороба) – поодинокі або множинні мінеральні утворення, що закупорюють протоки слинних залоз. Камені слинних залоз зустрічаються у 1% населення, переважно у віці 20-45 років. У стоматології серед захворювань слинних залоз частку сиалолитиаза припадає 20,5-78% всієї патології. У 85-95% випадків камені формуються в піднижньощелепних слинних залозах і сторожової протоки; у 3-8% – у привушних залозах та протоці Стенсена; вкрай рідко – у під’язикових та малих слинних залозах. Приблизно в чверті випадків зустрічаються множинні камені слинних залоз.

Дрібне каміння слинних залоз легко вимивається слиною; проте великі конкременти здатні закупорювати собою просвіт протоку. Маса каміння слинних залоз варіює від 3-7 до 20-30 г, величина – від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. У паренхімі слинних залоз зазвичай формуються камені округлої форми; у вивідних протоках – довгастої. Слинні конкременти найчастіше мають жовтуватий колір, нерівну поверхню, різну щільність.

Утворенню каміння слинних залоз сприяє сукупність загальних та місцевих факторів. До перших належать порушення обміну кальцію і дефіцит вітаміну А в організмі. До утворення каміння слинних залоз схильні пацієнти з сечокам’яною хворобою, подагрою, гіперпаратиреозом, гіпервітамінозом D, цукровим діабетом. Ризик виникнення каменів слинних залоз збільшується у людей, що палять, пацієнтів, які приймають деякі лікарські препарати (антигістамінні, гіпотензивні, сечогінні, психотропні та ін.).

Локальні причини включають аномалії проток слинних залоз (звуження, ектазії, дефекти стінок тощо) та зміна їхньої секреторної функції. Наявність каміння завжди супроводжується запаленням слинних залоз (сіаладенітом), проте питання про те, що є первинним – камнеутворення або інфікування залози залишається спірним.

Слинний камінь зазвичай формується навколо ядра, що має мікробну чи немікробну природу. У першому випадку ядро ​​найчастіше є конгломератом мікроорганізмів (актиноміцетів), у другому – скупчення злущеного епітелію і лейкоцитів, сторонні тіла, що потрапили в протоку залози (рибні кісточки, фруктові зернятка, щетинки зубної щітки). Камені слинних залоз складаються з компонентів органічного та мінерального походження. Органічний компонент (10-30%) включає амінокислоти, епітелій проток, муцин; мінеральні речовини (70-90%) представлені фосфатом та карбонатом кальцію, натрієм, калієм, магнієм, хлором, залізом. Загалом хімічний склад слинного каменю близький до зубного каменю.

Найімовірніше, в етіопатогенезі слиннокам’яної хвороби бере участь ряд ендогенних та екзогенних факторів, що призводять до зміни складу та секреції слини, зниження швидкості слиновідтоку, зсуву рН у лужний бік та випадання зі слини мінеральних солей.

При локалізації каменю в паренхімі слинної залози перебіг захворювання безсимптомний. На цій стадії конкременти є випадковою знахідкою під час рентгенологічного обстеження хворого з приводу іншого одонтогенного захворювання.

Суб’єктивні та об’єктивні ознаки слиннокам’яної хвороби зазвичай розвиваються, коли камінь слинної залози досягає відносно великих розмірів і перекриває собою просвіт вивідного каналу. У клінічно вираженій стадії пацієнти помічають відчуття, що розпирають, і припухлість слинної залози під час прийому їжі, неприємний присмак у роті. Характерною ознакою каміння слинних залоз є так звана «слинна коліка» – гострий больовий напад, пов’язаний з ретенцією слини та різким збільшенням розміру протоки залози.

При блокуванні каменем протоки піднижньощелепної слинної залози виникають болі при ковтанні з іррадіацією у вухо або скроню. У деяких випадках каміння можна побачити або намацати в ділянці отвору протоки слинної залози. Загострення сіаладеніту супроводжується явищами загальної інтоксикації – субфебрильною температурою тіла, нездужанням, головним болем.

При ускладненому перебігу слиннокам’яної хвороби в ділянці ураженої слинної залози та її проток можуть формуватися абсцеси та флегмони. У деяких випадках відбувається прорив залози з виходом конкременту в м’які тканини.

Зовнішній огляд, зазвичай, виявляє збільшення розмірів відповідної залози; Бімануальна пальпація виявляє її щільну консистенцію та болючість. Нерідко камінь вдається намацати при зондуванні протоки слинної залози. У деяких випадках гирло протоки зяє, з нього виділяється слизовий або гнійний секрет.

Для підтвердження наявності каменів виконується оглядова рентгенографія та рентгеноконтрастне дослідження слинної залози (сіалографія, дигітальна сіалоскопія), УЗД слинних залоз. При труднощі диференціальної діагностики проводиться комп’ютерна сіалотомографія, сіалосцинтіграфія. З метою вивчення секреторної функції слинних залоз показано сіалометрію. Для вивчення складу та властивостей слини досліджується біохімічний аналіз, рН.

Камені слинних залоз необхідно диференціювати від лімфаденіту, пухлин ротової порожнини, флеболітів, одонтогенного абсцесу, навколощелепної флегмони.

У ряді випадків камені слинних залоз можуть виходити спонтанно; іноді з метою полегшення їхнього відходження призначається консервативна терапія: слиногінна дієта, масаж залози, теплові процедури, бужування проток слинних залоз. Для профілактики та усунення явищ гострого сіаладеніту виписуються антибіотики.

Камені слинних залоз, розташовані поблизу гирла протоки, можуть бути витягнуті стоматологом за допомогою пінцету або видавлюванням. Хірургічна тактика передбачає видалення каменів із протоки слинної залози у різний спосіб. Найбільш передовим методом лікування слиннокам’яної хвороби служить інтервенційна сіалендоскопія, що дозволяє видаляти слинне каміння ендоскопічним шляхом, усувати рубцеві стриктури проток. До сучасних малоінвазивних методів лікування сіалолітіазу також відноситься екстракорпоральна літотрипсія – дроблення каменів слинних залоз за допомогою ультразвуку. У деяких випадках ефективним виявляється інтрадуктальний літоліз – хімічне розчинення каміння шляхом введення в протоки слинної залози 3% розчину лимонної кислоти.

Хірургічне видалення каменів слинної залози може проводитися відкритим способом шляхом розсічення вивідної протоки з боку порожнини рота. На стадії абсцедування залози здійснюється розтин абсцесу, розведення країв рани для забезпечення безперешкодного відтоку гнійного ексудату та відходження конкременту. При рецидивуючих каменях чи незворотних змінах слинної залози показано радикальне оперативне втручання – екстирпація слинної залози.

Радикальне видалення слинних залоз супроводжується ксеростомією, порушенням мікрофлори ротової порожнини, прискореним руйнуванням зубів, що, без сумніву, знижує якість життя пацієнтів. Завдяки використанню сучасних методів лікування приблизно в 80-90% випадків вдається уникнути видалення слинної залози та обмежитися лише екстракцією каменю слинної залози.

Подальший прогноз та профілактика слиннокам’яної хвороби багато в чому залежать від усунення факторів, що сприяють каменеутворенню: порушень мінерального та вітамінного обміну, аномалій проток слинних залоз, шкідливих звичок, корекції медикаментозної терапії.