Каналікуліт

Каналікуліт – це поліетиологічне захворювання, що виявляється запаленням слізних канальців. Спільними симптомами для всіх форм каналікуліту є гіперемія, набряк та болючість у зоні ураження. Діагностика ґрунтується на даних фізикального огляду, мікроскопічному та культуральному дослідженні виділень, діафаноскопії та рентгенографічних методиках. Консервативне лікування включає промивання канальців, інстиляцію антисептиками, кортикостероїдами та етіотропними препаратами залежно від форми захворювання. При необхідності показано хірургічне втручання – зондування чи розтин канальців.

Каналікуліт є гострим або хронічним запаленням слізних канальців. Ця патологія частіше виникає і натомість інших захворювань бактеріальної, вірусної чи грибкової природи. Захворювання більш поширене серед осіб середнього та похилого віку. При первинному зверненні до офтальмолога у 24% пацієнтів діагностують мікотичний каналікуліт. Перший опис грибкового ураження слізних канальців було представлено 1854 року Грефе. На цю форму частіше хворіють жінки. Каналікуліт зустрічається у 70% хворих на трахому. У 1934 році Руберт описав феномен злиття двох кістозних порожнин при трахоматозній етіології. Поразка слізних канальців сифілітичної і туберкульозної природи нині зустрічається дуже рідко.

Каналікуліт може бути бактеріальною, грибковою чи вірусною етіологією. Найчастіше захворювання виникає і натомість кон’юнктивіту чи блефариту, що утрудняє постановку діагнозу. Інфекційні агенти можуть проникати в слізний каналець з навколишніх структур органу зору (кон’юнктива, повіки) або ретроградним шляхом (через слізний мішок і нососльозну протоку). Найпоширенішими збудниками є піогенні стафілококи, стрептококи, синьогнійна або кишкова паличка. Вірусний каналікуліт спостерігається у осіб із герпетичним чи аденовірусним кон’юнктивітом. Вірус простого герпесу призводить до деструкції поверхневих шарів слізного канальця, що сприяє утворенню рубців та стриктур. Тривала персистенція вірусу в людини може викликати повну облітерацію.

Мікотичний каналікуліт провокують актиноміцети Вольфа-Ізраеля, рідше – споротрихієли та аспергіли. Якщо захворювання спричинене актиноміцетами, його розглядають як псевдомікоз, оскільки збудники відносяться до прокаріотів. Гриби роду Candida призводять до кандидозу слізних канальців, збудники найчастіше проникають із ротової порожнини. Сифілітичний каналікуліт розвивається при інфікуванні блідою трепонемою, туберкульозний – паличкою Коха. Мікобактерії потрапляють у слізні канальці з нижньої носової раковини під час чхання. Найпоширенішою причиною виникнення каналікуліту є хламідійна інфекція (трахома). Приєднання вульгарної флори призводить до нечіткості клінічної картини та часто імітує симптоматику гнійного каналікуліту.

Причиною запалення слізних канальців може стати механічна перешкода по дорозі відтоку сльози при обструкції віями чи сторонніми тілами. Рідше тотальна закупорка спостерігається при утворенні конкрементів внаслідок звапніння колоній грибка. Несприятливий перебіг каналікуліту спостерігається при токсичному епідермальному некролізі або злоякісній ексудативній еритемі.

З клінічної точки зору розрізняють гострий та хронічний каналікуліт. При гострій течії виявляються гіперемія та набряк шкірних покривів по ходу канальця. Пацієнти пред’являють скарги на біль при дотику та виражений дискомфорт. Ранній симптом захворювання – підвищена сльозотеча. Прогресування запального процесу призводить до почервоніння та набряклості усть слізних точок, що проявляється піднесенням сосочка над навколишніми тканинами. При натисканні в зоні проекції канальця виділяється слиз, який надалі змінюється гнійним ексудатом.

Завдяки широкому вибору препаратів на лікування гострої форми каналікуліту, хронічна форма зустрічається досить рідко. Виділяють туберкульозний, сифілітичний, мікотичний та трахоматозний хронічний каналікуліт. Для запалення слізних канальців туберкульозної природи характерні виражене ущільнення зони набряку, гіперемія та інтенсивний больовий синдром. Гнійний вміст з’являється лише при розпаді туберкульозного горбка. У ряді випадків деструкція призводить до утворення ерозивного дефекту, який довго не гоїться, кровоточить, може покриватись грануляціями або перфорувати. Каналикуліт сифілітичної природи діагностується лише при третинному сифілісі. Хронічне протягом призводить до утворення гуми з формуванням множинних виразок.

Первинний симптом мікотичного каналікуліту – незначна сльозотеча, причиною якої стає подразнення кон’юнктиви. Згодом розвивається гіперемія медіальних відділів очного яблука. Далі гіперемія поширюється на напівмісячну складку, зону слізного м’яса та канальця. Пацієнти пред’являють скарги на скупчення сухих скоринок у внутрішньому кутку очей після пробудження, свербіж та печіння. Ці явища викликані виділенням в’язкого ексудату. Інтенсивна гіперемія, що супроводжується набряком, утворюється в середньому через 3-4 тижні після виникнення перших ознак хвороби. Через набряклість повік слізна точка вивертається назовні, збільшується в обсязі і набуває вигляду поглиблення. Виворот слізної точки призводить до посилення сльозотечі. Згодом в’язкий ексудат змінюється гноєм і кашкоподібними грибковими масами. Для мікотичного каналікуліту характерна одностороння поразка, що супроводжується дискомфортом без вираженого больового синдрому.

Клінічно хламідійний каналікуліт відрізняється від інших форм захворювання утворенням стійких стриктур та облітерацією слізних канальців. Адгезивно-катаральна форма розвивається на 1-2 стадії трахоми. Патологія проявляється гіперемією та потовщенням медіальних відділів повік. У слізній рідині виявляються домішки слизу чи гнійних мас. Гній ускладнює відтік вмісту. Застій призводить до розтягування стінок канальця з подальшим утворенням кістозної порожнини. Найчастіше подібні кісти бувають множинними і вражають 2-3 ходи одночасно.

Діагностика гострого каналікуліту ґрунтується на результатах пальпації, проведення канальцевої проби та діагностичного промивання слізних канальців. При пальпаторному дослідженні каналець щільний, болісний. Натискання супроводжується виділенням слизово-гнійного ексудату. Результат канальцевої проби неоднозначний. Він може бути як негативним, і слабопозитивным. Рідина при діагностичному промиванні вільно проходить носову порожнину.

При туберкульозному каналікуліті в анамнезі у більшості пацієнтів виявляється туберкульоз. Підтвердити діагноз можна за допомогою мікроскопічного та культурального методів досліджень. У мазку при мікроскопії виявляються палички Коха. Культуральний метод дозволяє виявити колонії мікобактерій. Верифікувати сифілітичний каналікуліт у пацієнтів із третинним сифілісом можна лише за допомогою серологічної діагностики (ІФА).

При мікотичному каналікуліті пальпація, як правило, безболісна і супроводжується виділенням грибкових колоній із гнійними масами. Для детальнішого дослідження необхідно провести скляною паличкою з внутрішньої сторони століття від носа до слізної точки. Зовні колонії грибка можуть мати різний колір (сірий, зеленуватий, коричневий) та консистенцію (кашицеподібну, тверду). На пізніх стадіях промивання виконати неможливо через обтурацію канальців продуктами звапніння.

При діафаноскопії ока спостерігаються осередки затемнення, що відповідають грибковим масам. Найбільш чітко видно дакріоліти, які є продуктами кальцинації колоній. При мікроскопічному дослідженні у мазку виявляються нитки міцелію. Посів на живильні середовища дозволяє підтвердити зростання культури. Для диференціальної діагностики з папіломатозу рекомендується рентгенографія з використанням контрастного препарату. При мікотичному каналікуліті виявляється нерівномірне розширення канальця, а при папіломатозі дефект наповнення.

На ранніх стадіях хламідійного каналікуліту при промиванні рідина виділяється частими краплями чи струменем. При тривалому перебігу спостерігається обструкція канальців. Використовуючи діафаноскопію чи рентгенографію, вдається візуалізувати кістозні порожнини.

Загальним лікувальним заходом всім форм каналікуліту є механічне видалення патологічних мас шляхом натискання по ходу канальця. Після видалення кон’юнктиву та канальцеву порожнину промивають антисептичними засобами. Для зняття запалення рекомендують інстиляцію кортикостероїдів. Гормональні мазі в невеликій кількості можна вводити в порожнину канальця за допомогою спеціальної канюлі. Антибактеріальна терапія показана при гострому каналікуліті. Її проводять шляхом інстиляції гентаміцину або левоміцетину у кон’юнктивальну порожнину.

При трахоматозному, сифілітичному, туберкульозному та мікотичному каналікуліті першочерговим завданням є лікування основної патології. Консервативна терапія трахоматозного каналікуліту передбачає пероральний прийом протимікробних засобів із груп макролідів та сульфаніламідів спільно з інстиляціями. При стенозі чи обтурації слід провести зондування канальця. Мікотичний каналікуліт вимагає розтину канальця з видаленням грибкових мас, наступним етапом є інстиляція антисептиків та протигрибкових препаратів. Лікування туберкульозного каналікуліту включає місцеве застосування ізоніазиду та рифампіцину. При третинному сифілісі комплекс лікувальних заходів включають антибіотики пеніцилінового ряду.

Прогноз та профілактика каналікуліту

Специфічних заходів щодо профілактики каналікуліту в офтальмології не розроблено. Для раннього скринінгу необхідно проводити огляд та пальпацію зони проекції слізних канальців при вірусних чи бактеріальних захворюваннях кон’юнктиви та повік. Пацієнтам рекомендується дотримуватись гігієни очей, здійснювати своєчасне лікування кандидозу, сифілісу, трахоми та туберкульозу, здатних стати причиною розвитку хронічного каналікуліту.

Прогноз для життя та працездатності при гострому каналікуліті сприятливий. Хронічні форми захворювання важко піддаються лікуванню, супроводжуються дисфункцією канальців, призводять до формування рубців та стриктур і розглядаються як менш сприятливі з погляду прогнозу.