Кандидозний баланопостит

Кандидозний баланопостит – це запалення головки статевого члена та крайньої плоті, викликане умовно-патогенними грибами роду Кандіда. Розвитку захворювання сприяють мікротравми зовнішніх статевих органів, метаболічні та імунні порушення, тривала антибіотикотерапія. Грибковий баланопостит проявляється свербінням та печінням в інтимній зоні, набряклістю крайньої плоті, хворобливими ерозіями, які вкриті сіруватим нальотом. Для діагностики призначають мікроскопію урогенітальних мазків, культуральне дослідження відокремлюваного, ПЛР-тестування. Лікування передбачає використання місцевих та системних антимікотиків, корекцію сприятливих факторів.

Ураження статевих органів грибами Кандида – типова локалізація поверхневого кандидозу у чоловіків, що становить понад 87% усіх нозологічних форм. Перед кандидозного запалення припадає 35% інфекційних баланопоститов. Існує 2 піки діагностики: вік 18-30 років, що пов’язано з активним сексуальним життям, та вік старше 50 років, коли виникають різні порушення здоров’я, що сприяють активації збудників. Кандидозний баланопостит надзвичайно актуальний у практичній урології через свою поширеність, частого рецидивування та можливі небезпечні ускладнення.

Збудник захворювання – дріжджоподібні гриби Candida. Більше 90% випадків пов’язано з розмноженням Candida albicans, 10%, що залишилися, припадають на поразку non-albicans формами: C. glabrata, C. tropicalis, C. krusei, C. parapsilosis. Збудники відносяться до умовно-патогенної флори і тривалий час мешкають на поверхні статевого члена, не викликаючи симптомів. Поява кандидозного баланопоститу пов’язують із дією факторів, що привертають:

• Травматизація статевих органів. Постійні мікротравми на головці пеніса та внутрішнього листка препуція сприяють проникненню збудника вглиб тканин та розвитку запалення. Найчастіше ушкодження пов’язані із сексуальними контактами і виникають у молодих чоловіків, які ведуть активне статеве життя.
• Урологічні захворювання. Кандидозний баланопостит найчастіше спостерігається у чоловіків з короткою вуздечкою, уродженим фімозом, подовженою крайньою плоттю та іншими анатомічними особливостями, які ускладнюють гігієну. Розвитку хвороби сприяє вірусна чи бактеріальна інфекція статевих органів, хронічний простатит, орхоепідідіміт.
• Метаболічні розлади. Найбільш відомий провокуючий фактор кандидозного баланопоститу у чоловіків середнього та старшого віку – цукровий діабет 2 типу. При цьому захворюванні знижується активність місцевих захисних факторів, створюються сприятливі умови для розмноження збудників на поверхні шкіри та слизових оболонок.
• Соматичні хвороби. Частота кандидозу статевих органів підвищується у пацієнтів з атеросклерозом, хронічною венозною недостатністю, захворюваннями щитовидної залози та надниркових залоз. Тяжкий та рецидивуючий перебіг захворювання характерний для онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію та променеву терапію.
• Зниження імунітету. Висока частота кандидозного баланопоститу спостерігається у людей із вродженими та набутими імунодефіцитами, у тому числі у пацієнтів із позитивним ВІЛ-статусом. Пусковим фактором захворювання може бути прийом до глюкокортикостероїдів та інших імунодепресантів.
• Антибіотикотерапія. Тривале лікування антибіотиками порушує нормальний склад мікрофлори в інтимній зоні, сприяє активації умовно-патогенних та патогенних мікроорганізмів. Подібна ситуація спостерігається не тільки при системному застосуванні препаратів, а й при зловживанні гелями для інтимної гігієни, що містять протимікробні компоненти.

У механізмі розвитку кандидозного баланопоститу велике значення мають фактори патогенності збудника: адгезія, диморфізм, формування біоплівок. Стійке прикріплення грибків до клітин на поверхні пеніса забезпечується неспецифічними гідрофобними контактами та специфічними ліганд-рецепторними взаємодіями. Далі відбувається інвазія, заснована на ендоцитозі за допомогою білків-інвазинів та прямому проникненні в клітину.

Найважливішу роль в інвазії та подальшому поширенні збудників відіграє здатність до диморфізму – трансформації з дріжджоподібної форми на справжні гіфи залежно від температури, вмісту кисню та рівня рН у середовищі. Також грибки здатні формувати біоплівки, які мають підвищену стійкість до антимікотиків та факторів імунної системи пацієнта, що обумовлює складності в терапії кандидозного баланопоститу.

За клінічними проявами виділяють 3 типові форми захворювання: ерозивну, папульозну, еритематозно-пустульозну. В основному грибковий баланопостит починається з почервоніння шкіри головки пеніса і внутрішнього листка крайньої плоті, утворення невеликих папул і везикул, печіння та сверблячки в інтимній області. Потім шкіра мацерується, з’являється білувато-сірий наліт, при спробах видалення якого виникає біль і виявляються яскраво-червоні ерозії.

При подальшому розвитку захворювання крайня плоть набрякає, через що чоловік зазнає складнощів при оголенні голівки, болючість та дискомфорт під час проникаючих сексуальних контактів. З препуціального мішка виділяється невелика кількість рідкого ексудату з неприємним запахом. У разі приєднання вторинної інфекції виникає еритематозно-пустульозна форма, з’являється гнійне відділення.

В окрему групу виділяють атипові варіанти кандидозного баланопоститу, які супроводжуються глибшим ураженням тканин статевих органів. Ерозивно-виразкова форма захворювання проявляється зливними виразковими дефектами та ділянками некрозу на головці пеніса. Такий варіант хвороби пов’язаний із системним імунодефіцитом та розвивається при рівні Т-хелперів менше 400 клітин/мкл.

При хронізації кандидозного баланопоститу по краю препуціального мішка виникають тріщини, які призводять до рубцювання та звуження крайньої плоті – формування набутого фімозу. Нездатність оголити голівку пеніса і провести інтимну гігієну посилює наявне запалення, унеможливлює повноцінне сексуальне життя, за несприятливих умов може викликати парафімоз.

Кандидозне запалення є сприятливим фактором для зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), іншими видами бактеріальних збудників. У важких випадках виникає гангрена та бешиха запалення статевого органу. Довго існуючий запальний процес викликає веррукозні розростання та освіту гранульом. При імунодефіциті не виключено гематогенну дисемінацію грибів з розвитком системного кандидозу.

Пацієнтам з ознаками кандидозного баланопоститу потрібна консультація лікаря-уролога. При огляді ураженої області визначають червоні ерозії, наліт та інші типові прояви грибкової інфекції, виходячи з чого ставиться попередній діагноз. Щоб підтвердити кандидозну етіологію запального процесу, призначається низка специфічних лабораторних досліджень:

• Мікроскопія. Для дослідження використовуються нативні препарати урогенітальних мазків та забарвлені за Грамом зразки. Критерієм підтвердження діагнозу називають переважання вегетативних форм грибів – клітин, що ниркуються, або псевдоміцелію. Специфіка діагностики становить 100% за наявності у пацієнта типових клінічних симптомів грибкового баланопоститу.
• Культуральне дослідження. Посів біоматеріалу на специфічні живильні середовища призначають при клінічних симптомах кандидозу та негативному результаті мікроскопії, які рецидивують у формах хвороби для визначення чутливості грибів до антимікотиків. Діагностичну значимість має виявлення збудника у кількості понад 10х4 КУО на 1 мл.
• ПЛР-діагностика. Молекулярно-біологічний метод дослідження використовують визначення фрагментів ДНК грибів Кандида. Це найбільш точний спосіб, за допомогою якого розрізняють Candida albicans та non-albicans види збудника. Полімеразна ланцюгова реакція відіграє вирішальну роль при виборі лікувальної тактики у чоловіків з кандидозним баланопоститом, що часто рецидивує.
• Додаткові способи. За показаннями обстеження доповнюють УЗД мошонки та органів малого тазу, щоб унеможливити супутні урологічні захворювання та ускладнення кандидозу. Для виявлення інших факторів чоловіка направляють на консультацію імунолога, ендокринолога гастроентеролога та інших фахівців.

Диференційна діагностика

При постановці діагнозу необхідно виключити альтернативні причини запалення: банальний бактеріальний баланопостит, сифілітичний шанкер-баланопостит, герпетичну інфекцію. При хронічному кандидозі та наявності веррукозних розростань диференціальна діагностика проводиться з гострими кондиломами, рупіоїдним сифілідом. Атипові форми захворювання диференціюють з еритроплазією Кейра, рак статевого члена, склероатрофічним ліхеном.

Для ліквідації грибкового запалення призначають етіотропні препарати – антимікотики для зовнішнього та внутрішнього застосування. Неускладнені випадки кандидозного баланопоститу вимагають застосування місцевих протигрибкових засобів у формі мазей, кремів, спреїв. Призначення системних антимікотиків виправдане при глибокому виразковому ураженні, тяжкому перебігу кандидозу у імунокомпрометованих пацієнтів, рецидивному баланопоститі.

У гострому періоді хвороби при активному мокнути лікування доповнюють антисептичними примочками та ваннами. Після стихання запальних проявів зовнішню терапію посилюють водними розчинами анілінових барвників, які сприяють якнайшвидшому загоєнню ерозій та везикул. Для підвищення ефективності антимікотиків використовують зовнішні імуномодулятори, що призначаються за суворими показаннями під контролем імунолога.

Крім специфічного лікування грибкової інфекції, при кандидозному баланопоститі необхідно виявити та усунути фактори, що підтримують патологічний процес. З цією метою проводиться лікування супутніх урологічних хвороб, корекція глікемії та ліпідного спектру крові, зміна антибактеріальних та імуносупресивних препаратів (по можливості). При частих рецидивах хвороби рекомендовано вітамінотерапію та дієту з обмеженням простих вуглеводів.

Завдяки комплексній терапії вдається повністю усунути прояви кандидозного баланопоститу, тому результат хвороби є сприятливим для більшості пацієнтів. Менш оптимістичний прогноз для людей з імуносупресією, яка сприяє дисемінації збудника та грибковій поразці внутрішніх органів. Профілактика захворювання передбачає дотримання інтимної гігієни, лікування ІПСШ та інших урологічних хвороб, зміцнення імунітету.