Каплевидний гіпомеланоз

Каплевидний гіпомеланоз – Дерматологічне захворювання неясної етіології, що виявляється осередковим порушенням пігментації шкірних покривів. Вважається одним із найпоширеніших варіантів гіпомеланозу. Симптомами цього захворювання є світлі плями розмірами до 10 міліметрів, що локалізуються на згинальній поверхні колінного та ліктьового суглобів, плечах та грудях. Діагностика краплевидного гіпомеланозу здійснюється на підставі даних дерматологічного огляду, аналізу анамнезу пацієнта, у спірних випадках може бути зроблено біопсію шкіри з подальшим гістологічним вивченням тканин. Етіотропне лікування захворювання не розроблено, хворим призначаються глюкокортикостероїдні препарати, засоби на основі ретиноїдів, рекомендується захист від ультрафіолетового випромінювання.

Каплевидний гіпомеланоз – осередкове порушення пігментації шкіри неясного (можливо – поліморфного) генезу, ймовірно обумовлене уповільненим відновленням меланіну на тлі його прискореного руйнування ультрафіолетом та іншими факторами. Цей стан є одним із найпоширеніших варіантів гіпопігментації шкірних покривів, в основному вражає жінок віком від 30-40 років. Тому деякі дерматологи відносять краплевидний гіпомеланоз до одного з варіантів фотостаріння шкіри – помічено, що вплив ультрафіолетового вивчення прискорює розвиток цього захворювання. У літературі також описані сімейні випадки патології, що може вказувати на її генетичну природу, проте достовірних підтверджень цієї теорії на сьогоднішній момент не існує. Згідно з сучасними уявленнями, краплеподібний гіпомеланоз є дерматологічним станом, у розвитку якого бере участь цілий ряд різних факторів – вікові зміни, зовнішні впливи (перепади температури, УФО), генетичні особливості хворого.

За характерне фарбування шкірних покривів людини відповідають меланоцити – клітини шкіри, які містять у собі коричневий пігмент меланін, що виконує захисну роль (поглинання ультрафіолетового випромінювання). Від кількості меланоцитів та меланіну в них залежить насиченість кольору шкіри. При вплив ряду чинників різної природи може спостерігатися недолік цього пігменту – причиною стає або прискорене руйнування меланіну, або його недостатнє утворення. Ці процеси є основою будь-якого типу гипопигментации шкірних покровів. Передбачається, що у разі краплевидного гіпомеланозу має місце сукупність двох явищ – інтенсивного руйнування та уповільненого утворення меланіну. Статистичні дані вказують, що цю патологію частіше схильні жінки з 1, 2 і 3 типами шкіри – тобто, особи з спочатку зниженим рівнем меланіну і слабким захистом від ультрафіолетового випромінювання.

Достовірних даних щодо етіології краплевидного гіпомеланозу на сьогоднішній момент немає, вдалося з’ясувати, що його розвиток прискорюється при тривалому перебуванні на сонці. Тому передбачається, що роль пускового фактора може відігравати ультрафіолетове випромінювання. Переважний розвиток краплевидного гіпомеланозу у жінок старшого віку дозволяє віднести його до різновиду фотостаріння шкіри, але залишається незрозумілим, чому він виникає в одних осіб і не виявляється в інших. В останні роки вдалося визначити, що більшість пацієнток має однаковий тип антигенів головного комплексу гістосумісності (ГКГС) – HLA-DR8, що вказує на роль генетичних та імунологічних факторів у розвитку патології. Додатковим доказом цього є відкриття сімейних форм краплевидного гіпомеланозу, проте цим пояснюються далеко не всі випадки захворювання.

Початок розвитку краплевидного гіпомеланозу в більшості випадків припадає на вік 35-45 років, зрідка він може виявлятися раніше, особливо при зловживанні сонячними ваннами чи відвідинами соляріїв. Первинною локалізацією гіпопігментації при цьому стані є шкіра згинальної поверхні колінних суглобів – саме там з’являються світлі плями діаметром кілька міліметрів округлої форми. Тривалий час цей симптом краплевидного гіпомеланозу залишається єдиним, більшість хворих не звертаються до лікаря через слабку виразність проявів та непомітну локалізація уражень.

Згодом вогнища гіпопігментації виникають на передпліччях, згинальній поверхні ліктьових суглобів, плечах. Потім краплеподібний гіпомеланоз поширюється на шкірні покриви грудей, де розмір вогнищ ураження може сягати 1 сантиметра. Ділянки гіпопігментації мають округлу форму та чіткі межі, зазвичай не зливаються між собою – клінічна картина патології схожа з «краплями» порушеної пігментації, розсипаними по тілу, що й дало назву захворюванню. Каплевидний гіпомеланоз вкрай рідко призводить до ураження шкірних покривів на обличчі, обмежуючись нижніми та верхніми кінцівками, зоною грудей, зрідка поширюючись на ділянці спини та живота. Яких-небудь суб’єктивних симптомів (шкірного сверблячки, печіння, хворобливості) при цій патології немає.

Визначення краплевидного гіпомеланозу в дерматології здійснюється за допомогою огляду шкірних покривів та розпитування хворого, у спірних випадках виробляють зіскрібок або біопсію шкіри з подальшою мікроскопією зразків. При огляді шкіри рекомендується використовувати лампу Вуда, оскільки з її допомогою можна виявити ділянки гіпопігментації навіть на дуже світлих покривах шкіри. Враховуючи, що найчастіше краплеподібний гіпомеланоз розвивається в осіб із 1-3 типами шкіри, у ряді випадків на незагорілих ділянках осередку порушеної пігментації без спеціального обладнання виявити дуже складно. Жодних інших дерматологічних порушень (лущення шкіри, запальних проявів, аномалій кератинізації) при даному захворюванні зазвичай не спостерігається.

При розпитуванні з’ясовується, що утворення ділянок гіпопігментації при краплевидному гіпомеланозі відбувалося без будь-яких суб’єктивних симптомів – сверблячки або печіння. Додатковими діагностичними критеріями можуть бути жіноча стать, вік понад 35 років. Нерідко різке прискорення розвитку захворювання посідає клімактеричний період. Гістологічне вивчення виробляють для диференціювання краплевидного гіпомеланозу від деяких форм лишаю та інших дерматологічних станів, що супроводжуються осередковим руйнуванням меланіну. Патогістологічна картина при цій патології зазвичай характеризується незміненою шкірою зі зниженою кількістю або відсутністю меланоцитів в епідермісі. Важливим гістологічним підтвердженням краплевидного гіпомеланозу є відсутність атрофічних чи запальних змін шкіри.

Етіотропне лікування краплевидного гіпомеланозу відсутнє через неясність етіології цього стану. Застосовують внутрішньошкірні ін’єкції кортикостероїдів безпосередньо в осередки ураження, за деякими даними, це значно сповільнює їх зростання та гальмує розвиток нових ділянок гіпопігментації. З цією ж метою використовують різноманітні зовнішні засоби на основі ретиноїдів – вони покращують пігментний та загальний обмін у тканинах шкіри та, тим самим, зменшують прояви краплевидного гіпомеланозу. Даних щодо можливості повного усунення цього стану на сьогоднішній момент немає, для зменшення естетичного дискомфорту від наявності плям застосовують різні маскуючі (тональні) косметичні засоби.

Прогноз та профілактика краплевидного гіпомеланозу

Прогноз краплевидного гіпомеланозу щодо виживання пацієнта, безумовно, сприятливий – це захворювання не загрожує життю та не призводить до тяжких ускладнень. Однак щодо одужання і повернення нормальної пігментації шкірних покривів прогнози фахівців песимістичніші – вогнища гіпопігментації, що вже розвинулися, практично ніколи не вдається повернути у вихідний стан. При цьому прояви краплевидного гіпомеланозу на світлій незагорілій шкірі практично непомітні, крім того, їх можна маскувати косметичними засобами. Для профілактики розвитку цього захворювання особам із групи ризику (жінкам старше 30 років зі світлою шкірою) необхідно уникати тривалого перебування на сонці та відвідування соляріїв. Слід застосовувати сонцезахисні засоби, що фільтрують ультрафіолетове опромінення. Особливої ​​обережності потрібно дотримуватися жінок, у родичів яких є краплеподібний гіпомеланоз – у них ризик розвитку цієї патології набагато вищий через можливу генетичну схильність.