Карбункул

Карбункул – гостре запалення кількох розташованих волосяних фолікул з утворенням у шкірі великого вогнища некрозу. Після відходження некротичних мас дома карбункула утворюється глибока виразка, у випадках доходить до м’язів. У виснажених хворих, діабетиків та людей похилого віку перебіг карбункулу може бути злоякісним та ускладнюватись сепсисом або кровотечею. У лікуванні показано антибіотикотерапію, місцеве застосування антисептиків, деякі види фізіотерапії. При формуванні некротичного осередку проводиться хірургічне лікування.

Карбункул отримав свою назву завдяки темному кольору гнійно-некротичних мас, що утворюються при ньому. Адже «carbo» у перекладі з грецької означає «вугілля». Карбункули зустрічаються у різному віці, але найчастіше у молодих людей. При цьому чоловіки хворіють приблизно в 1,5 рази частіше ніж жінки. Близько 40% випадків карбункула припадає на літню пору року.

Збудником карбункула в переважній більшості випадків є стафілокок, іноді змішана стафілококова та стрептококова інфекція. В окремих випадках карбункул може бути викликаний кишковою паличкою, неклостридіальними анаеробами, протеєм або ентерококами. Сприятливі умови для інфікування волосяних фолікул створюються при підвищеному потовиділенні, збільшенні секреції сальних залоз, забрудненні шкіри пиловими частинками піску, цементу, вапна, вугілля та ін. Збудник може проникнути через мікротравми та потертості на шкірі. Сприяють виникненню карбункула зниження опірності організму, обмінні порушення при цукровому діабеті та ожирінні, виснаження організму та тяжкі захворювання.

Як правило, карбункул бувають одиночними. Вони частіше локалізуються на задній поверхні шиї, на обличчі, між лопатками, на сідницях та попереку, шкіра кінцівок уражається набагато рідше. На початку свого розвитку карбункул складається з кількох щільних горбків-інфільтратів, що являють собою окремі запалені волосяні фолікули.

У міру наростання запалення ці горбки зливаються і утворюється єдиний піднятий над рівнем шкіри напівкулястий інфільтрат. Він може досягати розміру дитячої долоні. Шкіра в центрі інфільтрату має синюшне забарвлення та гаряча на дотик. Напруженість шкіри в області інфільтрату поступово збільшується, що супроводжується посиленням хворобливості. Це стадія дозрівання карбункула, що займає у середньому 8-12 днів. Вона часто супроводжується підвищенням температури тіла (іноді до 40 градусів), загальною слабкістю, зниженням апетиту, головним болем, може спостерігатися нудота та блювання.

Дозрівання карбункула закінчується формуванням з його поверхні кількох пустул. Розкриваючись, пустули утворюють отвори, якими відбувається виділення некротичних мас і гною. Відокремлюване має зелений колір і може бути з домішкою крові. Поступово дедалі більше тканин карбункула піддається некрозу і місці інфільтрату утворюється глибока виразка. У деяких випадках вона може сягати м’язів. Стадія нагноєння та некрозу триває 14-20 днів. Процес розвитку карбункула закінчується поступовим загоєнням дефекту шкіри, що утворився. На його місці формується грубий спаяний з оточуючими тканинами рубець.

Ускладнення, що виникають при карбункулі, пов’язані з поширенням інфекції в глиб тканин, по ходу судин і її потраплянні в кров. Зазвичай вони розвиваються у ослаблених хворих або за відсутності адекватного лікування.

Поширення інфекції в глиб м’яких тканин може призводити до формування абсцесу м’яких тканин або виникнення флегмони, інфікування кістки призводить до розвитку остеомієліту. При переході інфекції на венозні судини розвивається флебіт та тромбофлебіт. Можлива кровотеча із уражених судин. При залученні лімфатичних судин та вузлів може виникнути серозно-гнійний лімфаденіт, лімфангіт, періаденіт та аденофлегмон. У деяких випадках спостерігається приєднання бешихи.

Найбільш небезпечні карбункул, розташовані на обличчі. Інфекція від нього може переходити на мозкові оболонки з недостатнім розвитком гнійного менінгіту. При попаданні збудників карбункула в кров і рознесення їх по організму розвивається сепсис, який може призвести до смерті. При швидкій появі таких серйозних ускладнень, як сепсис, менінгіт або кровотеча, говорять про злоякісний перебіг карбункулу.

Специфічна клінічна картина та зовнішній вигляд карбункула, як правило, не викликають у дерматолога жодних труднощів у його діагностиці. Однак важливим діагностичним моментом є диференціальна діагностика звичайного карбункула від карбункула при сибірці, для якого характерна поява чорного струпа в області пустули. Посів відокремлюваного карбункула дозволяє виключити наявність сибірки та визначити чутливість виділеної мікрофлори (зазвичай стафілококів) до антибіотиків.

Невеликі карбункул без вираженої інтоксикації та порушення загального самопочуття підлягають амбулаторному лікуванню. Якщо лікування розпочато в стадії дозрівання карбункула, воно проводиться консервативними методами і може закінчитися його зворотним розвитком з розсмоктування запального інфільтрату. Пацієнту призначають антибіотики широкого спектра дії для вживання: ампіцилін, гентаміцин, карбеніцилін та ін. Паралельно проводять обколювання карбункула антибіотиками. Для зняття хворобливості застосовують анальгетики. Поверхню карбункула обробляють 70% спиртом етиловим, потім накладають асептичну пов’язку. Можливе застосування синтоміцинової або стрептоміцинової емульсії.

Перехід карбункула до некротичної стадії є показанням до хірургічного лікування. Воно здійснюється на фоні антибіотикотерапії. Операцію проводять під місцевим знеболенням. Розтин карбункула включає широке розсічення, видалення всіх некротизованих та нежиттєздатних тканин. Після операції в рану вводять тампон з протеолітичними ферментами та гіпертонічним розчином хлориду натрію. У післяопераційному періоді для остаточного відторгнення некротизованих мас та очищення післяопераційної рани проводять щоденну зміну пов’язок з гіпертонічним розчином та протеолітичними ферментами. У деяких випадках виникає потреба у додаткових етапних некректоміях. Велика площа і глибина ураження тканин при карбункулі призводить до того, що післяопераційна рана гоїться з утворенням помітного і грубого рубця.

З фізіотерапевтичних методів лікування у стадії дозрівання карбункула та у післяопераційному періоді застосовують локальне УФО та УВЧ-терапію. При необхідності для стимуляції захисних сил організму проводять ультрафіолетове опромінення крові (УФОК) та внутрішньовенне лазерне опромінення крові (ВЛОК). Показаннями до лікування у стаціонарі є: виражена інтоксикація, великий розмір карбункула, його локалізація на обличчі, наявність у пацієнта некомпенсованого цукрового діабету та інших тяжких захворювань.