Кардіомегалія

Кардіомегалія – це збільшення маси та розмірів серця, яке досягається за рахунок потовщення його стінок та розширення порожнин. Причиною патології виступають різноманітні запальні та незапальні захворювання, накопичення продуктів порушеного обміну речовин, неопластичні процеси. Клінічні прояви хвороби неспецифічні та визначаються її етіологічним фактором. Для діагностики кардіомегалії призначають інструментальні методи візуалізації (ЕхоКГ, МРТ, рентгенографію), електрокардіографію, комплекс лабораторних аналізів. Специфічного лікування немає, тому обмежуються терапією основного захворювання.

Кардіомегалія (синдром «бичачого серця») вважається одним із найпоширеніших патологічних станів у клінічній кардіології. Оскільки вона супроводжує інші кардіоваскулярні хвороби і часто не виноситься як самостійний діагноз, справжня поширеність не вивчена. Разом з тим, кардіомегалія є серйозною проблемою, оскільки вона проявляється клінічно значущими порушеннями серцевої діяльності та погіршенням якості життя пацієнтів.

Синдром має велику кількість факторів, в одного пацієнта може поєднуватися кілька з них. Найчастіше кардіомегалія спровокована органічними кардіоваскулярними захворюваннями, причому збільшення серця в основному виникає при тривалому перебігу первинної патології та відсутності адекватної терапії. У практичній кардіології причини кардіомегалії поділяються на такі групи:

• Фізіологічні фактори. Гіпертрофія міокарда характерна для людей, які зазнають постійних та інтенсивних фізичних навантажень. При цьому формується «спортивне серце», яке проявляється потовщенням стінок шлуночків та міжшлуночкової перегородки. Також пацієнти страждають від синусової брадикардії, екстрасистолії, атріовентрикулярної блокади.
• Набуті кардіопатії. Гіпертрофія та дилатація серця є закономірним наслідком ішемічної хвороби (ІХС), первинної кардіоміопатії, міокардитів. Провокуючим фактором також є системні захворювання сполучної тканини, особливо ревматизм. Кардіомегалія внаслідок гіпертрофії лівого шлуночка – типовий наслідок артеріальної гіпертензії.
• Бронхолегеневі захворювання. Збільшення органу досягається за рахунок дилатації правого шлуночка, що пов’язано із постійним підвищенням кров’яного тиску в малому колі кровообігу. Проблема розвивається при хронічній обструктивній хворобі легень (ХОЗЛ), інтерстиціальному фіброзі, хронічній легеневій емболії.
• Вроджені аномалії. Розширення кордонів органу та зміна зміни характерні для великих вроджених вад, яких відносять транспозицію великих судин, коарктацію аорти, зошит Фалло. Причиною може виступати відкрита артеріальна протока, стеноз легеневої артерії, аномалія Ебштейна.
• Пухлини серця. Кардіомегалія розвивається при доброякісних та злоякісних новоутвореннях. Найчастіше вона пов’язана з міксомою — доброякісною пухлиною, частку якої припадає до 50% усіх об’ємних утворень. Рідше діагностуються злоякісні ураження міокарда, у тому числі метастатичні та неопластичні процеси в перикарді.
• Обмінні порушення. При цих захворюваннях у серцевому м’язі накопичується надмірна кількість патологічних продуктів метаболізму, які найчастіше вражають міокард лівого шлуночка. З набутих патологій найбільш поширений амілоїдоз, зі спадкових – гемохроматоз та глікогеноз.

Існує кілька механізмів збільшення серця, що визначаються основним етіологічним фактором. Найчастіше патологія виникає при гіпертрофії міокарда, що розвивається внаслідок перевантаження серця високим тиском крові або за необхідності перекачувати кров через звужені вихідні отвори судин. Дилатація серцевих порожнин приєднується другою етапі, коли виснажуються компенсаторні можливості органу.

Збільшення розмірів серця при пухлинних процесах пов’язане з наростанням числа мутантних і клітин, що не контролюються. У такій ситуації інтактні зони міокарда та ендокарда заміщуються ділянками неоплазії, які продовжують розростатися, здавлюючи або руйнуючи здорові тканини, що оточують. На відміну від попередніх варіантів кардіомегалія не пов’язана з первинними змінами гемодинаміки або діяльності міокарда.

Захворювання немає характерних ознак. Клінічна картина визначається неспецифічними розладами серцевої діяльності та проявами основного захворювання. Провідними симптомами початкового періоду кардіомегалії є порушення ритму та провідності. Вони маніфестують у вигляді відчуття завмирання, «перекидання» та інших перебоїв у роботі серця. На цьому фоні з’являється слабкість, напади запаморочення та нудоти.

При прогресуванні захворювання пацієнти пред’являють скарги на біль, поколювання та дискомфорт у передсерцевій ділянці. Такі ознаки виникають спонтанно або пов’язані з фізичними та психоемоційними навантаженнями. Характерна задишка при незначній фізичній активності або навіть у спокої. Багато хворих скаржаться на набряки гомілок і ступнів, які посилюються надвечір.

Більш інформативними є дані фізикального огляду. При пальпації грудної клітки відчувається зміщення верхівкового поштовху донизу, перкуторно визначають розширення серцевих меж. Під час аускультації вислуховують патологічні акценти та/або глухість серцевих тонів, можливі додаткові шуми. При аускультації ЧСС та підрахунку пульсу виявляють нерегулярний серцевий ритм.

Основним негативним наслідком кардіомегалії є хронічна серцева недостатність. Ознаки порушення кровотоку в малому та великому колах кровообігу розвиваються практично одночасно, що значно погіршує стан пацієнта та скорочує тривалість життя. Патологія проявляється набряками ніг, асцитом, кашлем та кровохарканням. Згодом приєднується легенева та ниркова недостатність.

Ще одним небезпечним ускладненням гіпертрофованого серця називають життєзагрозливі форми аритмії. Екстрасистолія та перший ступінь атріовентрикулярної блокади, що виникають на ранніх стадіях хвороби, за відсутності лікування прогресують до нападів пароксизмальної тахікардії або до повної блокади проведення імпульсів. Такі аритмії характеризуються критичним зниженням кровотоку у головному мозку та інших життєво важливих органах.

Обстеження пацієнтів проводиться лікарем-кардіологом. Причиною звернення хворих до фахівця є скарги, пов’язані з основним серцево-судинним захворюванням. Наявність кардіомегалії вдається запідозрити при пальпації та перкусії передсерцевої області, проте для підтвердження діагнозу потрібна розширена діагностична програма. Вона включає такі методи:

• Рентгенографія ОГК. На рентгенологічних знімках визначається розширення та деформація серцевих контурів. Специфічною ознакою називають збільшений кардіо-торакальний індекс – відношення поперечника серця до поперечника грудної клітки. Якщо вона становить понад 50%, діагноз кардіомегалії не залишає сумнівів.
• Ехокардіографія. При ультразвуковому скануванні візуалізується потовщення міокарда шлуночків, збільшення кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка. Структурні зміни супроводжуються порушеннями скорочувальної здатності міокарда та зниженням фракції викиду, що вказує на серцеву недостатність.
• ЕКГ. Запис електрокардіограми необхідний виявлення ознак гіпертрофії міокарда лівого і правого желудочка. За результатами діагностики також визначають тахікардію, екстрасистолію, внутрішньосерцеві блокади та інші форми порушення ритму, пов’язані з кардіомегалією.
• МРТ серця. Магнітно-резонансна томографія визнана найбільш інформативною методикою розрахунку обсягу і маси органу, вимірювання товщини його стінок. Дані МРТ також використовуються визначення кровопостачання і особливостей функціонування міокарда, виявлення зон ішемії і некрозу, вивчення структури перикарда.
• Лабораторні тести. Пацієнтам із підтвердженою кардіомегалією призначається комплекс стандартних методик, таких як клінічний аналіз крові, біохімічне дослідження з визначенням рівня електролітів, загальний аналіз сечі. Прогностично несприятливими ознаками називають важку анемію, гіпонатріємію, гіпо-і гіперкаліємію.

Диференційна діагностика

Оскільки кардіомегалія є синдромальним діагнозом та легко діагностується за допомогою інструментальних методів, провідну роль відіграє диференціювання між різними причинами цього стану. Якщо не вдається виявити типові кардіоваскулярні патології, пацієнту потрібна консультація ендокринолога, генетика, онколога, щоб провести розширену діагностику та виключити позасерцеві етіологічні фактори.

Консервативна терапія

Лікувальні заходи спрямовані на ліквідацію або стабілізацію основного захворювання, що спричинило гіпертрофічні та дилатаційні зміни в серці. Програма терапії підбирається лікарем індивідуально після встановлення діагнозу. Більшість кардіоваскулярних патологій потребують комплексного підходу, який включає такі напрямки:

• Дієтотерапія. Для зниження навантаження на серцево-судинну систему рекомендовано обмежити прийом кухонної солі та продуктів, що містять приховану сіль (напівфабрикати, готові соуси, ковбаси та копченості). При тяжкій формі серцевої недостатності необхідно зменшити споживання рідини.
• Корекція способу життя. При задовільному стані пацієнта потрібна фізична реабілітація, яка включає піші прогулянки, дихальну гімнастику та комплекси ЛФК. Раціональна рухова активність є особливо важливою для людей з ожирінням або надмірною вагою, яким потрібно нормалізувати масу тіла для покращення прогнозу захворювання.
• Медикаментозна терапія. Вибір препарату визначається основним діагнозом. Найчастіше пацієнтам призначають різні варіанти гіпотензивних медикаментів, антикоагулянти та антиагреганти, антиаритмічні ліки. Хороший ефект показує вітамінотерапія, метаболічне та кардіопротективне лікування.

При хронічних захворюваннях бронхів та легень показана фармакотерапія бронходилататорами та глюкокортикостероїдами. Для полегшення стану хворого застосовуються інгалятори та небулайзери. При метаболічних порушеннях призначають дієту, препарати левокарнітину, кокарбоксилази та інші медикаменти для стимуляції енергетичного обміну. При амілоїдозі серця використовують імуносупресивні препарати, які уповільнюють прогресування патології.

Хірургічне лікування

Допомога кардіохірургів потрібна при вроджених та набутих пороках серця та клапанного апарату, після усунення яких вдається зупинити прогресування кардіомегалії. Трансплантація серця розглядається як радикальний метод лікування у хворих на кардіоміопатію та серцеву недостатність III-IV функціонального класу, що не мають абсолютних протипоказань до хірургічного втручання.

Оскільки кардіомегалія супроводжується серцевою недостатністю, у хворих значно погіршується якість життя та підвищується ризик передчасного смерті. Прогноз визначається індивідуально з урахуванням функціонального стану кардіоваскулярної системи та наявності супутніх патологій. Профілактика заснована на дотриманні здорового способу життя, ранньому виявленні пацієнтів із груп ризику та їх динамічному спостереженні у кардіолога.