Карієс кореня зуба (Карієс цементу)

Карієс кореня зуба ― патологічний деструктивний процес, що характеризується руйнуванням твердих тканин внутрішньокісткової (кореневої) частини зуба. Захворювання може протікати абсолютно безсимптомно або виявлятися як косметичний дефект, провокувати біль у ході їжі, чищення зубів. Каріозне ураження кореня можна запідозрити вже на етапі огляду ротової порожнини та підтвердити за допомогою термічних проб, інструментальної діагностики (дентальної рентгенографії, ЕОД). Основні способи лікування – пломбування каріозного вогнища, ремінералізуюча терапія.

Карієс зубів поширений на всіх континентах і зачіпає будь-які верстви населення, захворюваність на них практично тотальна – 80-98%. Поширеність карієсу кореня (карієсу цементу) корелює з віком і становить від 4% у пацієнтів до 30 років до 35-50% у групі старше 65 років. Поразка частіше виявляється у осіб з порушеним зубодесневим прикріпленням – пацієнтів, які страждають на захворювання пародонту, та людей похилого віку з віковою атрофією кісткової тканини. Особливо агресивна течія спостерігається у тих, хто отримує опромінення області голови та шиї. Карієс цементу здатний виникнути на будь-якому зубі, але частіше їм уражаються моляри.

Сучасні дослідники виділяють три основні умови, що провокують появу каріозного вогнища в області кореня зуба – захворювання розвивається лише у разі їх комплексного одночасного впливу. Тобто, жодна з цих причин самостійно (без двох інших) не здатна індукувати початок патологічного процесу:

• Карієсогенна мікрофлора. Серед різноманітних мікроорганізмів, що колонізують ротову порожнину, домінують бактерії. Деякі з них, наприклад, стрептококи Mutans, актиноміцети та певні види лактобацил, продукують з вуглеводів, що надходять з їжею, органічні кислоти, які викликають демінералізацію цементу. Це призводить до підвищення його проникності, появи каріозного вогнища.
• Вживання простих вуглеводів. Найбільшу карієсогенність має сахароза, головним джерелом якої є цукор-рафінад. Бактерії розщеплюють її, синтезуючи кислоту і глюкан – речовина, що у освіті нальоту. Небезпечні та інші вуглеводи: наприклад, фруктоза та крохмаль. Для початку продукування органічних кислот вуглеводам потрібно затриматися на поверхні цементу, щоб бактеріальні клітини встигли їх абсорбувати.
• Зниження карієсрезистентності. Це погіршення опірності тканин зуба та організму загалом до виникнення каріозного процесу. До такого стану можуть призвести багато причин: зменшення вмісту кальцію у структурі твердих кореневих тканин, недостатнє слиновиділення, шкідливі звички тощо. Відбувається зниження міцності цементу та дентину, порушується процес природного очищення зубної поверхні слиною.

Імовірність розвитку захворювання підвищується в присутності факторів, що схиляють. Ризик каріозного ураження кореневої зони збільшується у людей старше 60 років, коли через вік відбувається атрофія кісткової тканини та оголення зубного коріння. Кореневому карієсу часто піддаються особи з пародонтитом, пародонтозом, рецесією ясен, у яких спостерігається порушення зубодесневого прикріплення. Небезпека зростає через недотримання гігієни ротової порожнини, зниження місцевого імунітету слизової оболонки.

При вживанні харчових продуктів із вмістом сахарози або інших карієсогенних вуглеводів мікрофлора зубного нальоту ферментує ці речовини, утворюючи органічні кислоти: піровиноградну, молочну, мурашину тощо. Це призводить до порушення кислотно-лужної рівноваги на поверхні зуба, зокрема у пришийковій зоні. . Якщо корінь оголений, цемент, що покриває його, піддається впливу кислот, які за рахунок градієнта концентрацій проникають в нього і дисоціюють, викликаючи демінералізацію.

Надалі патологія може прогресувати та вражати дентин, зумовлюючи появу каріозної порожнини. Вона зазвичай заповнюється залишками їжі, мікроорганізмами, елементами ротової рідини та зруйнованих зубних тканин. Дентин, що вистилає стінки дефекту, демінералізується, інфікується, його глибші шари склерозуються, поступово переходячи в інтактну тканину.

У центральній частині кореня зуба розташований кореневий канал із судинами та нервами. Він оточений дентином, що зовні покритий цементом. Обидві ці тканини, що складаються з мінеральних солей та органічних сполук у різних співвідношеннях, можуть піддаватися каріозному процесу. Залежно від глибини поразки у терапевтичній стоматології виділяють три форми карієсу кореня:

• Початкова. Характеризується частковим руйнуванням цементу, але кордон із дентином зберігається. При цьому на поверхні кореня може з’явитися коричнева або темна пляма.
• Поверхнева. Цементно-дентинна сполука руйнується, формується неглибокий дефект коричневого кольору, оточений верхнім шаром дентину. Глибина порожнини не перевищує 0,5 мм.
• Глибока. Ця форма відрізняється поширенням процесу на глибину понад 0,5 мм. Каріозна порожнина відокремлена від пульпарної камери лише тонким шаром дентину.

Процес здатний протікати безсимптомно, особливо на початковій стадії, але може провокувати біль під час чищення зубною щіткою, прийому кислої, солоної або солодкої їжі, які швидко проходять після усунення подразника. Іноді неприємні відчуття викликають гарячі чи холодні продукти харчування. Якщо патологічне вогнище у вигляді локального потемніння цементу розташоване на губній поверхні передніх зубів, хворий пред’являє скарги на незадовільну естетику. Часом пляма практично зливається з поверхнею кореня або ховається під зубним нальотом чи каменем.

Коли каріозний процес досягає цементно-дентинної сполуки, проникаючи в поверхневі шари дентину, порожнина стає глибшою, заповнюється загиблими тканинами, в ній застряє їжа або зубна нитка. Короткочасний біль також індукується хімічними, температурними та механічними факторами, але може бути зовсім відсутнім. Якщо карієс вражає шари дентину, що межують із порожниною зуба, біль частіше виникає під час прийому гарячої чи холодної їжі. В іншому симптоматика глибокої форми карієсу схожа з такою на його попередніх стадіях.

Якщо не робити спроби лікування карієсу кореня, процес може досягти порожнини зуба і спровокувати пульпіт. При цьому болючі відчуття бувають настільки нестерпними, що похід до лікаря стає неможливим більше відкладати. Якщо зазнати пульпітного болю, то він може самостійно зникнути, що свідчить про хронізацію процесу. Надалі інфекція з високою ймовірністю спровокує запалення сполучнотканинної зв’язки зуба – періодонтит, а це у разі несвоєчасного звернення за лікарською допомогою загрожує деструкцією підлягає кістки і втратою зуба.

Наявність карієсу кореня зуба виявляє стоматолог-терапевт. Постановка діагнозу здійснюється поетапно першому клінічному прийомі. Процес огляду спрямовано з’ясування скарг пацієнта: наявності болю, її характеру та супроводжуючих обставин. Додатково виконуються різні тести та дослідження:

• Зондування зуба. Дослідження зубних рядів проводиться за допомогою стоматологічного дзеркала та гострого зонда. При обстеженні швидкопрогресуючого каріозного ураження відзначається його м’яка або «шкіряста» консистенція та нерівні, гострі краї. Поверхня патологічного осередку на стадії ремісії зазвичай блискуча, гладка, тверда з рівними, щільними краями.
• Температурні проби. Щоб відрізнити глибокий карієс кореня зуба від пульпіту, використовують холодну воду та розігрітий віск. При цьому звертають увагу на тривалість болю: якщо неприємні відчуття зникають відразу або швидко після усунення подразнюючого агента, як правило, діагностують каріозне ураження.
• Електроодонтометрія. За допомогою спеціального приладу визначають стан пульпи зуба, залежно від її реакції на електричний струм певної сили. У разі карієсу кореня чутливість зубної тканини до сили струму знаходиться в діапазоні 2-6 мкА (іноді більше), при пульпіті – приблизно 20-90 мкА. Показники понад 100 мкА викликають підозру на загибель пульпи та розвиток періодонтиту.
• Рентгенологічне дослідження. Пацієнту виконується внутрішньоротовий прицільний знімок одного або двох-трьох хворих зубів. На ньому добре візуалізуються розміри та глибина вогнища, що дозволяє оцінити цілісність межі між дентином та цементом. Особлива увага приділяється відстані від дна каріозної порожнини до пульпарної камери.

Схема лікування розробляється, виходячи зі стадії та швидкості каріозного процесу, кількості уражених зубів. При цьому обов’язково враховується стан усієї ротової порожнини (слизової оболонки, прикусу) та наявність у пацієнта супутньої патології. Основні сучасні методики, що використовуються для усунення кореневого карієсу, включають:

• Ремінералізуючу терапію. Цей спосіб як єдиний метод лікування підходить тільки для початкової стадії захворювання. Цемент зуба піддається впливу місцевих або загальних препаратів з високим вмістом кальцію та фтору, які усувають або стабілізують осередок демінералізації. Ремотерапія як допоміжний метод також показана при швидкопрогресуючому карієсі, коли патологічний процес за короткий проміжок часу вражає велику кількість зубів.
• Препарування та пломбування. Якщо цементно-дентинний кордон пошкоджено, каріозне вогнище під місцевою анестезією поетапно розкривається, обробляється борами. Потім сформована порожнина заповнюється пломбою. У сучасних лікувальних закладах найбільш поширені пломбувальні матеріали на основі полімерів – світлозатверджувані композити.

Часто хворим рекомендують відвідати хірурга та пародонтолога для закриття оголеного кореня ясенним клаптем та лікування захворювань пародонту. Якщо цемент буде захищений ясенною тканиною, бактерії та вуглеводи не зможуть проникнути до його поверхні. Також пацієнта можуть направити до гастроентеролога або ендокринолога, оскільки шлунково-кишкові захворювання та ендокринні порушення є факторами ризику каріозного ураження.

Прогноз правильно пролікованого карієсу кореня зуба можна вважати сприятливим. Однак навколо запломбованої порожнини часто виникає вторинний каріозний процес, поява якого залежить стану здоров’я пацієнта, його підходу до здійснення гігієни порожнини рота. В даний час ведуться розробки та клінічні випробування нових пломбувальних матеріалів, які здатні назавжди попередити рецидив захворювання.

Щоб запломбовані та інтактні зуби довгі роки залишалися здоровими, потрібно регулярно користуватися зубною ниткою, двічі на день після першого та останнього прийому їжі чистити зуби щіткою з пастою. Протягом дня після їди (особливо кондитерських продуктів, солодких фруктів) рекомендується полоскати рот лужною мінеральною водою. Також протягом 5-10 хвилин після їди до 3-5 разів на добу можна користуватися жувальною гумкою без фруктових ароматів, якщо відсутні протипоказання.