Карієс зубів

Карієс зубів – процес демінералізації та руйнування твердих тканин зуба з утворенням порожнинного дефекту. Характеризується появою на емалі пігментної плями жовтувато-коричневого кольору, неприємного запаху з рота, реакцією зуба на кислу, солодку, холодну або гарячу їжу, ниючим болем. При розвитку глибокого карієсу можливе утворення кіст, приєднання пульпіту, а потім періодонтиту. Запущений карієс може призвести до втрати зуба. Наявність несанованих каріозних порожнин підвищує ризик розвитку гострих та хронічних захворювань організму.

Карієс зубів – це руйнівний процес дистрофічного або інфекційного характеру, що протікає в кістці або окістя і закінчується повним або частковим руйнуванням зуба. Каріозна хвороба є найпоширенішим захворюванням серед дорослого населення. За даними ВООЗ захворюваність на карієс зубів у різних країнах і серед різного контингенту коливається від 80% до 98%. Останні два десятиліття відзначається тенденція зростання захворюваності серед дітей, особливо в економічно розвинених країнах і вже до 6-7 років у 80-90% дітей спостерігається карієс різної глибини.

Карієс зубів не є самостійним захворюванням, і важливою патогенетичною ланкою в його розвитку є патологічні стани організму в цілому. Так, зниження загального та місцевого імунітету, патології шлунково-кишкового тракту та похибки в дієті сприяють розвитку карієсу.

На сьогоднішній день теорій про виникнення карієсу близько чотирьохсот, але більша їх частина заснована на тому, що через порушення гігієни ротової порожнини на емалі з’являється зубний наліт, який і призводить до розвитку каріозної хвороби. Наліт з’являється через неправильне і нерегулярне чищення зубів, особливо в важкодоступних для чищення місцях і в місцях, звідки він не видаляється природним шляхом під час жування (бічні поверхні зубів, поглиблення жувальних поверхонь). Зубний наліт міцно зв’язується з поверхнею зуба і є місцем існування для бактерій, більшу частину з яких складають стрептококова флора. Мінеральні солі, що містяться у слині, сприяють ущільненню нальоту. Такі утворення із зубного нальоту та мінеральних солей називають зубною бляшкою.

Бактерії, що мешкають у зубній бляшці, продукують молочну кислоту, яка демінералізує зубну емаль. Демінералізація зубної емалі – це перший етап каріозного процесу. Полисахарид декстран, який продукується стрептококами з сахарози, сприяє процесу демінералізації, саме тому розвиток карієсу пов’язують із вживанням великої кількості простих вуглеводів.

Активність мікроорганізмів у зубній бляшці та процесу демінералізації залежить від індивідуальних особливостей організму. У більшості людей резистентність до карієсогенних бактерій виражена слабо, тоді як у людей з добрим станом імунної системи та за відсутності супутніх захворювань резистентність досить висока. У осіб, які мають імунодефіцитні стани, карієс розвивається активніше. А у дітей з ексудативним діатезом та рахітом каріозна хвороба діагностується у 2 рази частіше.

При зміні складу слини, коли у ній порушується співвідношення мінеральних солей та знижуються її природні антибактеріальні властивості, збільшується ризик розвитку карієсу. Соматичні захворювання та похибки в дієті з дефіцитом мінералів, особливо в період формування зубів, суттєво знижують резистентність. Спадкові патології емалі (аплазія або гіпоплазія емалі) та екстремальні впливи на організм у поєднанні з іншими факторами підвищують ймовірність виникнення каріозної хвороби.

Проживання у промислових районах, несприятливі екологічні умови та неповноцінність питної води знижують загальні захисні функції організму, що може стати важливою патогенетичною ланкою у появі карієсу. Липкі залишки вуглеводистої їжі та відхилення біохімічного складу твердих тканин зуба є основними місцевими факторами, які сприяють розвитку каріозного процесу. Стан зубощелепної системи в період закладки, розвитку прорізування та формування зубів має велике значення у подальшому стані зубощелепної системи.

Залежно від глибини ураження твердих тканин зуба виділяють 4 форми карієсу.

1. На стадії каріозної плями відбувається помутніння емалі зуба. Видимих ​​руйнувань твердих тканин зуба немає, інструментальне обстеження зондом малоінформативно, тому що на цьому етапі ще немає ознак зміни структури твердих тканин зуба. Іноді можливий регрес плям, причини цього явища не з’ясовані, проте стоматологи пов’язують самоодужання з активізацією імунної системи.
2. Друга форма карієсу – це поверхневий карієс. На поверхні зуба з’являється темна пігментація, під час інструментального огляду зоні пігментації виявляється розм’якшення емалі. Іноді вже на стадії поверхневого карієсу до руйнівного процесу залучаються всі шари зубної емалі. Але зазвичай дефект обмежений і не виходить за межі емалі. Каріозна поразка виглядає як брудно-сіра або коричнева пляма з шорстким дном.
3. При середньому карієсі уражаються тканини емалі та дентину.
4. При глибокому карієсі відбувається повне ураження всіх тканин зуба, до повного руйнування зуба. Суб’єктивні відчуття залежать від глибини поразки та гостроти перебігу карієсу. Зазвичай пацієнти скаржаться на гострий біль при попаданні на уражену поверхню або каріозну порожнину кислої, солодкої або холодної їжі. При усуненні подразнюючого фактора гострий зубний біль затихає, як правило, мимовільного болю при карієсі не буває.

При гострому перебігу карієсу одночасно уражається ряд зубів, уражені тканини брудно-сірого кольору, розм’якшені, вогнище руйнування має неправильні контури, його краї підриті, больовий синдром виражений яскравіше. Найгостріший перебіг карієсу характеризується ураженням багатьох зубів, причому у кожному зубі є кілька вогнищ каріозного ураження.

Хронічний перебіг каріозної хвороби характеризується пігментацією уражених ділянок, їх ущільненням та згладженістю країв. Уражені окремі зуби, зазвичай процес має млявий перебіг. За відсутності лікування карієс ускладнюється пульпітом та періодонтитом, що є основною причиною руйнування зубів та їх подальшого видалення.

Діагностують карієс під час візуального та інструментального огляду стоматолога. Суб’єктивні відчуття пацієнта дозволяють судити про глибину процесу, але є основними діагностичними критеріями. Під час діагностики проводиться прицільна рентгенографія зуба, електроодонтометрія.

Основним принципом лікування карієсу є видалення уражених тканин та відновлення зуба пломбувальними матеріалами. Під час санації каріозної порожнини видаляються усі уражені тканини. Порожнина ретельно дезінфікується, іноді для цього встановлюють тимчасові пломби, під якими знаходяться засоби, що дезінфікують. Чим краще зроблено дезінфекцію каріозної порожнини, тим міцніше буде триматися пломба. Якісне зміцнення ослаблених тканин залежить як від якісного видалення каріозного вогнища та його дезінфекції, так і від того, на якому етапі розвитку каріозної хвороби розпочато лікування.

Класичне препарування каріозного вогнища відбувається за допомогою бормашини, проте сьогодні є альтернативний варіант – лазерне препарування. Процедура відрізняється безболісністю, безшумністю та якістю підготовки порожнини зуба до подальшого пломбування.

Лікування поверхневого карієсу можливе декількома способами. Поширеним методом є препарування зуба та подальше пломбування каріозної порожнини. Обов’язковою умовою для цього методу лікування є створення порожнини в межах дентину, але при створенні дрібної порожнини умов створення двошарової пломби з ізолюючої прокладки і власне пломби не достатньо. Ці фактори враховуються при пломбуванні каріозних порожнин на жувальних та контактних поверхнях премолярів та молярів.

Інша методика полягає у застосуванні нових композиційних матеріалів із високими агдезивними властивостями, що дозволять пломбувати поверхневий карієс без глибокого препарування тканин зуба. Третій метод полягає у зішліфуванні каріозної ділянки з подальшою ремінералізацією. Ремінералізацію емалі проводять за допомогою аплікацій або електрофорезу з 1% розчином натрію фториду (глибоке фторування зубів) або за допомогою інших дозволених ремінералізуючих препаратів. При середньому карієсі можливий лише метод препарування твердих тканин зуба з подальшим пломбуванням каріозної порожнини.

Лікування глибокого карієсу пов’язане з певними складнощами, оскільки відновлення майже повністю зруйнованого зуба вимагає від лікаря як професіоналізму, а й вибору методики. Іноді при глибокому карієсі пульпа зуба покрита шаром неушкодженого дентину, у деяких випадках лікар змушений залишати в каріозній порожнині пігментований та розм’якшений дентин. Такі випадки глибокого карієсу вимагають накладання лікувальної прокладки на дно каріозної порожнини (найчастіше використовується кальцемін-паста). Ця прокладка має протизапальну дію та стимулює дентиногенез. Тобто пломба при глибоких каріозних ураженнях складається з трьох шарів: лікувальна прокладка, ізолююча фосфатноцементна прокладка та постійний пломбувальний матеріал, найчастіше це амальгама.

Вибір пломбувального матеріалу ґрунтується на груповій приналежності зубів. Для того, щоб у результаті пломбування відновити анатомічні форми передніх зубів – різців та іколів, до пломби пред’являються вимоги як по міцності, так і естетичності. Для пломбування цих груп зубів матеріал вибирається відповідно до кольору зубів пацієнта, що дозволяють силікатні цементи та композиційні матеріали.

Обов’язково дотримання технологічного процесу при приготуванні пломбувального матеріалу, тому як використання хороших компонентів при недотриманні технології приготування матеріалу і недотримання техніки установки пломби істотно знижує її довговічність.

Підготовка каріозної порожнини до пломбування полягає в ретельному видаленні дентинної тирси за допомогою струменя води або повітря. Далі порожнину дезінфікують і висушують, тому що навіть незначні сліди вологи суттєво погіршують прилипання цементів, світлополімерів та композитних пломб.

Після затвердіння пломби її шліфують і полірують, видаливши перед цим зайві виступи. Чим краще відшліфовано поверхню пломби, тим менше на її поверхні затримуються мікроорганізми та залишки їжі. Однорідність зовнішнього шару знижує ймовірність корозії пломби та запобігає її швидкому руйнуванню. Лікування навіть хронічного та запущеного карієсу за допомогою пломбування дозволяє відновити цілісність поверхні зуба, запобігти пульпіту та повному руйнуванню зубів.

Профілактикою карієсу є боротьба з м’яким зубним нальотом, що включає використання якісних зубних паст та зубних щіток, використання зубної нитки, регулярне проходження процедури професійної гігієни ротової порожнини. Якщо зубна емаль ослаблена, то для її зміцнення показана флюоризація зубів за допомогою препаратів, що містять фтор: паст, розчинів і лаків. Збалансоване харчування з високим вмістом твердої їжі та низьким вмістом простих вуглеводів запобігає розмноженню мікроорганізмів у порожнині рота. У районах, де якість питної води низька, рекомендується вживати воду з інших регіонів.