Катаральна ангіна

Катаральна ангіна – клінічна форма гострого тонзиліту, викликана бактеріальною або вірусною інфекцією верхніх дихальних шляхів і що характеризується локальним запаленням лімфоїдних тканин мигдаликів. Основні симптоми – першіння в глотці та помірний біль при ковтанні, субфебрильна температура, відчуття слабкості, розбитості, зниження працездатності. При фарингоскопії виявляються гіперемовані та набрякові мигдалики, а також піднебінні дужки. Регіонарні лімфовузли нерідко збільшені та болючі при пальпації, в аналізі крові може бути невеликий лейкоцитоз та збільшення ШОЕ. Лікування – виключення фізичних навантажень, антибіотикотерапія, полоскання горла, фізіотерапія.

Катаральна ангіна є найлегшою формою первинного запального процесу з ураженням лімфоїдного кільця глотки. При сприятливому перебігу захворювання зміни зупиняються на катаральній стадії і одужання настає через 5-7 днів. При зниженні імунітету та несвоєчасному початку антибіотикотерапії розвивається гнійне запалення з ураженням фолікулів або лакун. Слід відрізняти первинну ангіну, що проявляється катаральними змінами, та вторинну патологію при гострих інфекціях (корі, скарлатині, герпесі, мононуклеозі тощо). Спалахи захворювання відзначаються в осінньо-зимовий період, частіше у дітей та осіб до 30-40 років.

Головний причинний фактор, що викликає розвиток патологічних змін у мигдаликах, – бактеріальна чи вірусна інфекція.

• Бактеріальні збудники. Найчастіше представлені бета-гемолітичним стрептококом групи A та іншими видами стрептококів, стафілококами, рідше – паличкою інфлюенці, моракселою катараліс, менінгококами та пневмококами.
• Вірусна інфекція. У дітей до п’яти років в епідемічний період переважають аденовіруси та ентеровіруси. У підлітків та дорослих ангіна може розвиватися при проникненні вірусів грипу та парагрипу, герпесвірусів.

Основний шлях передачі інфекції – повітряно-краплинний, хоча зараження може статися і побутовим шляхом при користуванні предметами, на яких перебувають збудники інфекції. Гострий тонзиліт найчастіше розвивається на тлі зниження імунного захисту, переохолодження, хронічних захворювань носоглотки.

Характерним є гострий початок хвороби з величезним переважанням місцевих проявів: сухості і першіння в глотці, неприємних відчуттів при ковтанні. Турбує почуття слабкості, млявості, спостерігається підвищення температури до 37-38°C. Під час огляду глотки виявляється ізольоване почервоніння мигдаликів за відсутності гнійного вмісту. При промацуванні кутощелепних лімфатичних вузлів відзначається їх збільшення та болючість.

Своєчасне виявлення катаральної ангіни дозволяє приступити до етіотропної терапії на самому початку хвороби та запобігти переходу в такі клінічні форми: фолікулярну та лакунарну. При сприятливому перебігу симптоматика відбувається протягом 3-5 діб. Пізніше звернення до лікаря та відмова від лікування нерідко призводить до розвитку ускладнень. Це і формування хронічного тонзиліту, і ураження віддалених органів із розвитком міокардиту та ендокардиту, поліартриту, гломерулонефриту.

Клінічна картина катаральної ангіни подібна до безлічі інших хвороб горла, інфекційних захворювань, тому вимагає проведення ретельної діагностики за участю лікарів-фахівців різного профілю: педіатра та терапевта, отоларинголога та інфекціоніста.

• Фізикальний огляд. При фарингоскопії можна виявити наявність розлитої гіперемії піднебінних мигдаликів та країв дужок, їх набряклість та збільшення у розмірах. При цьому гнійний вміст у лакунах та на поверхні відсутній, не відзначається супутніх ознак запалення задньої стінки глотки. У частині випадків можна виявити гіпертрофію та болючість регіонарних лімфовузлів.
• Лабораторні дослідження. Для виявлення етіологічного агента призначаються бактеріологічні чи вірусологічні аналізи мазка із зіва. Активність запалення визначається під час проведення загальноклінічного аналізу крові (підвищення ШОЕ та кількості лейкоцитів), ознаки ураження нирок – наявністю змін в аналізі сечі (поява білка та еритроцитів, збільшення числа лейкоцитів). Розвиток ревмокардиту та поліартриту можна виявити при аналізі біохімічних показників крові (підвищення СРБ, РФ, АСЛ-О).

Диференціальна діагностика проводиться з іншими захворюваннями горла та носа (ринофарингітом, синуситом, аденоїдами), гострими респіраторними інфекціями та грипом, вторинними ураженнями мигдаликів при дифтерії, скарлатині, мононуклеозі. При цьому симптом тонзиліту є лише одним із проявів інфекції, поряд з якими є ознаки ураження носових шляхів та стінки глотки, бронхів та легень, травного тракту та шкірних покривів, системи крові.

Основна мета лікування – ліквідація збудника інфекції, якнайшвидше усунення активності запалення, попередження ускладнень. При бактеріальній етіології призначаються антибіотики ряду пеніциліну, макроліди або цефалоспорини, при вірусних ангінах – противірусні засоби. Показано призначення медикаментів із протизапальною, антиалергічною та загальнозміцнюючою дією, вітамінів. Широке поширення набуло місцеве лікування з використанням антисептиків для полоскання горла, а також симптоматичних засобів у вигляді аерозолів та таблеток для розсмоктування, що усувають або зменшують неприємні симптоми.

Лікування тонзиліту з катаральними змінами зазвичай проводиться в домашніх умовах за дотримання постільного режиму в перші дні хвороби та максимального обмеження фізичних навантажень. Середня тривалість захворювання – 4-6 діб. Приєднання ускладнень потребує продовження лікування у відділенні отоларингології із включенням глюкокортикостероїдних гормонів, медикаментів, що підтримують функцію серця, дихання, нирок, центральної нервової системи. При розвитку гнійно-запальних процесів у навколишній клітковині показано хірургічне втручання із розкриттям паратонзилярного абсцесу.