Катаральна ангіна у дітей

Катаральна ангіна у дітей – це гостра інфекційно-алергічна ураження одного або декількох компонентів лімфоаденоїдного глоткового кільця, найчастіше піднебінних мигдаликів. Захворювання переважно виникає при інфікуванні гемолітичними стрептококами групи А. Симптоми хвороби включають біль у горлі, підвищення температури, загальну слабкість та нездужання. При огляді виявляють гіперемію, набряклість тканин мигдаликів. Для діагностики проводяться бактеріологічні, серологічні та загальноклінічні аналізи. Лікування включає антибіотикотерапію, місцеві засоби для обробки горла, дієту, що щадить, і щедре пиття.

Ангіна (гострий тонзиліт) — одне з найпоширеніших захворювань у сучасній педіатрії, частку якого припадає від 3% до 7% первинних звернень батьків до лікаря. Серед усіх інфекційних патологій органів дихання ангіна становить 17–42%. У зв’язку з недорозвиненням лімфоїдного кільця глотки у дітей грудного віку запалення мигдаликів спостерігається дуже рідко. Актуальність проблеми зумовлена ​​не лише її частою зустрічальністю, а й певними складнощами у діагностиці та доборі етіопатогенетичного лікування.

Близько 55-75% випадків ангіни у дітей викликає гемолітичний стрептокок групи А (БГСА) – кулястий грампозитивний мікроб, який при дослідженні під мікроскопом розташовується у вигляді ланцюжків. Дитина інфікується повітряно-краплинним шляхом при тісних контактах з бактеріоносієм або хворою людиною. У дитячому віці відзначається висока сприйнятливість до цього збудника, що зумовлює більшу частоту заражень.

Катаральна ангіна також розвивається при дії інших бактеріальних агентів: стафілококів, анаеробів, хламідій, мікоплазм. В організованих дитячих колективах тонзиліти можуть мати менінгококову або пневмококову етіологію. Серед вірусних причин гострого запалення мигдаликів у педіатричній практиці називають аденовіруси, ентеровіруси Коксакі, герпесвіруси.

Фактори ризику

До групи ризику насамперед відносять дітей, що часто хворіють, у яких ГРВІ діагностуються 4 і більше разів на рік, а також пацієнтів з хронічними патологіями дихальних органів — гайморитом, аденоїдитом, бронхітом. Важливим фактором вважається зниження імунітету: симптоми зазвичай з’являються при поєднанні інфекційного процесу з переохолодженням, тривалим соматичним захворюванням, недостатнім харчуванням та несприятливими умовами проживання.

У розвитку катаральної ангіни виділяють місцеві та загальні компоненти, але точний механізм визначається особливостями етіологічного фактора. Основний шлях передачі збудників – повітряно-краплинний. Типові локальні зміни в мигдаликах – один із компонентів інфекційного синдрому. При цьому відбувається розмноження бактерій або вірусів на поверхні лімфоїдного утворення, їх впровадження в орган та початок класичного запального процесу.

При стрептококових ангінах важливу роль відіграє загальнотоксична дія екзотоксин збудника, який поширюється по всьому організму зі струмом крові. Ступінь тяжкості ознак залежить від властивостей конкретного збудника та наявності антитоксичного імунітету у дитини. Також у інфікованих стрептококом спостерігається алергічний синдром, який зумовлює високу частоту ускладнень.

Клінічні ознаки катаральної ангіни, викликаної різними збудниками, практично не відрізняються, тому лікареві часто буває важко підібрати адекватне етіотропне лікування. Найбільш виражені місцеві симптоми: дитина скаржиться на біль у горлі, що посилюються при ковтанні, періодично кашляє, уникає гучних розмов, оскільки це посилює дискомфорт. Також пацієнта турбують першіння та садіння у горлі.

Для катаральної ангіни характерний явний синдром інтоксикації, який проявляється підйомом температури тіла до 38-39 ° С, зниженням апетиту, нудотою та блюванням. Діти скаржаться на сильний головний біль, підвищену стомлюваність, нездужання. Під час огляду ротової порожнини батьки помічають почервоніння та набряклість піднебінних дужок, іноді видно слизовий наліт. Внаслідок реакції лімфоїдної тканини збільшуються регіонарні лімфатичні вузли.

Несприятливі наслідки при катаральної ангіні трапляються рідше, ніж за інших формах. Основною небезпекою такого тонзиліту є його перехід у фолікулярну або лакунарну форму, якщо дитина вчасно не отримала етіотропного лікування. До місцевих ускладнень бактеріального процесу відносять паратонзиліт, паратонзилярний абсцес, отит, які в основному спостерігаються при зниженні імунітету та пізньому початку терапії.

Стрептококова ангіна небезпечна своїми метатонзилярними ускладненнями, що є компонентом інфекційного алергічного синдрому. До віддалених наслідків, які виникають через 2-3 тижні та більше після перенесеної інфекції, відносять гломерулонефрит, міокардит, ревматизм та поліартрит. При первинному процесі ризик появи гломерулонефриту у дітей становить 0,8%, при повторній формі хвороби — до 3%.

Серед клінічних критеріїв захворювання називають синдром ураження ротоглотки, інтоксикаційні симптоми та лімфаденіт. З епідеміологічної точки зору лікаря цікавить контакт дитини з хворим на стрептококову інфекцію. При оцінці скарг та зборі анамнезу педіатр встановлює діагноз ангіни, але йому потрібні лабораторні дані, щоб визначити етіологію процесу та скоригувати лікування. З діагностичною метою призначають такі методи:

• Серологічні дослідження. План обстеження включає визначення титру антистрептолізину-О, антитіл проти ДНКази та антитоксинів стрептокока. Обов’язково виконується експрес-тест на БГСА (реакція коаглютинації). Щоб виключити або підтвердити вірусну етіологію катаральної ангіни, РІФ використовується на основні респіраторні віруси.
• Бактеріологічний метод. Виявлення характерних мікроорганізмів у мазку із зіва виконується для підтвердження діагнозу, поставленого за результатами експрес-методів. При стрептококовому тонзиліті в мікропрепараті візуалізуються коки, розташовані у формі ланцюжка та оточені зоною гемолізу.
• Аналізи крові. Типові відхилення у показниках гемограми при бактеріальному процесі – лейкоцитоз, нейтрофілоз, збільшення ШОЕ, ознаки вірусного ураження мигдаликів включають лейкопенію та лімфоцитоз. У біохімії крові спостерігається підвищення С-реактивного білка, інших острофазових показників.

При класичному перебігу катаральної ангіни немає необхідності призначення інструментальних методів діагностики. Якщо лікар підозрює ускладнені форми стрептококової інфекції, він спрямовує дитину на ЕхоКГ, ЕКГ, УЗД органів черевної порожнини. Для виключення отоларингологічних ускладнень проводиться рентгенографія придаткових пазух носа. За наявності у дітей ознак суглобового синдрому їм показано консультацію дитячого ревматолога.

З немедикаментозних методів важливе дотримання дієти, що щадить, щоб не посилювати суб’єктивні симптоми. Діти, які страждають на катаральну ангіну, повинні отримувати однорідну теплу їжу без спецій, прянощів та інших дратівливих компонентів. Обов’язково багато тепле питво (вода, компоти, неміцний чай або трав’яні відвари). При пропасниці показаний постільний режим до нормалізації температури.

Етіотропне лікування при бактеріальній формі тонзилярного запалення включає добір антибіотиків. Ерадикація гемолітичних стрептококів проводиться за допомогою препаратів пеніцилінового ряду, а при алергії на них рекомендовані цефалоспорини або макроліди. При вірусних ангінах етіотропні ліки не призначаються. Десенсибілізуюче лікування передбачає використання антигістамінних препаратів, інфузійних розчинів (за потреби).

Для зменшення запальних змін у мигдаликах призначається місцева терапія. Санація ротоглотки проводиться антисептичними розчинами (хлоргексидином), антибактеріальними ліками з граміцидином. Хороший ефект показує змазування уражених мигдаликів антисептиками, полоскання горла трав’яними засобами або фізрозчином (у дітей старше 6 років).

У більшості дітей симптоми катаральної ангіни проходять через 7-10 днів без ускладнень та віддалених наслідків. Прогноз є сприятливим, проте не виключені випадки повторного інфікування. Профілактика тонзиліту включає обмеження контактів дитини з хворими на ГРВІ та стрептококову патологію, своєчасне лікування респіраторних захворювань, підвищення неспецифічної резистентності організму.