Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Катаральний апендицит
Катаральний апендицит – Початковий етап запалення червоподібного відростка з морфологічними змінами тільки його слизової оболонки. Приблизно стадія катарального апендициту триває близько 12 годин, потім переходить у флегмонозний апендицит. Виявляється сильними болями у животі, позитивними симптомами подразнення очеревини, диспепсичними розладами, підвищенням температури. Діагноз ставиться виходячи з клінічного огляду, МСКТ органів черевної порожнини, діагностичної лапароскопії. Для диференціального діагнозу використовується УЗД органів черевної порожнини, оглядова рентгенографія органів черевної порожнини. Лікування тільки хірургічне – апендектомія.
Загальні відомості
Простий, або катаральний апендицит – поверхневий запальний процес у червоподібному відростку, при якому відзначається нейтрофільна інфільтрація лише слизової оболонки апендикса. Є найпоширенішою хірургічною патологією – до 90% випадків усіх гострих хірургічних захворювань. Частота розвитку катарального апендициту становить 4-5 випадків на рік на 1000 чоловік. У вагітних жінок катаральний апендицит є причиною більшості ургентних хірургічних втручань. Серед дітей це захворювання також дуже поширене, може спостерігатися навіть у період новонародженості, хоча пік захворюваності потрапляє на шкільний вік. Статеві відмінності у захворюваності на катаральний апендицит відзначаються лише у віковій групі 12-25 років – у цей період чоловіки госпіталізуються до стаціонару з цим діагнозом дещо частіше, ніж жінки (у співвідношенні 3:2).
Причини
Точка у вивченні етіології та патогенезу катарального апендициту досі не поставлена, хоча розроблено безліч теорій виникнення цього захворювання: механічна, інфекційна, нейрорефлекторна, алергічна, судинна, ендокринна та аліментарна. Відповідно до механічної теорії, катаральний апендицит виникає на тлі обтурації просвіту червоподібного відростка каловим камінням, паразитами, лімфоцитарними фолікулами (при їх гіперплазії), пухлинами. Також перекриття просвіту апендикса може спостерігатися при спайковому процесі в черевній порожнині, при перегині відростка.
Через порушення евакуації вмісту апендикса тиск у ньому підвищується, виникають локальні порушення кровообігу, активізація бактеріальної флори. Слизова оболонка червоподібного відростка запалюється, у його судинах формуються тромби, що надалі призводить до некрозу стінки кишки.
Інфекційна теорія перегукується з механічною, оскільки пов’язує активацію кишкової флори з пригніченням бар’єрної функції апендикса і натомість дії тих самих механічних чинників, і навіть хронічного запального процесу у товстому кишечнику. Нейрорефлекторна теорія вказує на провідну роль порушень рефлекторної діяльності у патогенезі катарального апендициту. При збоях у функціонуванні вегетативної нервової системи виникає спазм артерій апендикса, їхній тромбоз одночасно з порушенням венозного відтоку та циркуляції лімфи у червоподібному відростку. Все це також призводить до зниження бар’єрної функції апендикса та активації бактерій у його порожнині.
Алергічна теорія передбачає, що початок запального процесу в апендиксі пов’язаний із запуском алергічних реакцій третього і четвертого типу (вони відповідають за аутоімунний механізм реагування), через що значно підвищується проникність стінки відростка, що сприяє проникненню в її товщу умовно-патогенної флори. запального процесу.
Аліментарна теорія називає причиною виникнення катарального апендициту недостатню кількість клітковини та харчових волокон у раціоні, а також переважання м’ясної їжі. Через це порушується просування харчових мас по кишечнику, страждає на евакуацію вмісту товстої кишки, у тому числі і апендикса.
Найменш поширені судинна (пов’язує початок катарального апендициту із системними васкулітами, що вражають судини апендикса) та ендокринна (вважає, що в червоподібному відростку продукується гормон секретин, що є медіатором запалення) теорії. До факторів ризику, що сприяють розвитку катарального апендициту, відносять молодий вік (12-28 років), інфекційні захворювання кишечника (ентероколіти), запальний процес у малому тазі, пригнічення імунітету, порушення функціонування кишечника, калові камені та гельмінтози.
Симптоми катарального апендициту
Клінічна картина катарального апендициту відрізняється поліморфністю проявів, через що захворювання може маскуватися під різноманітну хірургічну патологію. Пов’язано це з різними варіантами розташування червоподібного відростка щодо інших органів, вихідним станом організму, наявністю чи відсутністю ускладнень. Однак існує ряд симптомів, що найчастіше зустрічаються при катаральному апендициті і дозволяють запідозрити дане захворювання.
Біль – це найперша і найпоширеніша ознака катарального апендициту. Найчастіше вперше біль виникає в навколопупковій ділянці, має тупий і ниючий характер (дуже рідко – переймоподібний). Для катарального апендициту характерна міграція болю в різні відділи живота, лише через 2-8 годин епіцентр больового синдрому переміщається в праву здухвинну ділянку. Локалізація больового синдрому в здухвинній ділянці супроводжується посиленням болю. Виникнення кинджалеподібного болю зазвичай говорить про прогресування процесу у флегмонозний апендицит з перфорацією червоподібного відростка. Для апендикулярного болю не характерна іррадіація, проте патогномонічним симптомом є посилення болючих відчуттів при кашлі. Слід пам’ятати про те, що при аномальному розташуванні червоподібного відростка локалізація болю буде нетиповою (у попереку, правому підребер’ї, тазі).
Приблизно третина пацієнтів відзначають виникнення сухості у роті, нудоти та одноразового блювання на тлі розвитку больового синдрому. Диспепсичні явища мають рефлекторний характер. Блювота на висоті болю також може вказувати на розвиток флегмонозного апендициту.
Поява деяких симптомів катарального апендициту пов’язують із контактуванням запаленого червоподібного відростка з іншими органами: дизурія при поширенні процесу на сечовий міхур або сечоводу, діарея при подразненні стінки кишки. Запор можливий на початку захворювання, а також при формуванні перитоніту (наявність запального процесу у очеревині говорить про деструктивний апендицит).
Загальний стан при катаральному апендициті на початку захворювання залишається задовільним. Можливе підвищення температури до 37,0-37,5 °С. Принаймні прогресування захворювання наростає слабкість, явища інтоксикації. Характерною ознакою запального процесу є різниця між ректальною та шкірною температурою більше 1°С.
Діагностика катарального апендициту
Найбільше значення для діагностики катарального апендициту має клінічний огляд. Для катарального апендициту характерні симптоми Ровзинга (посилення болю при здавлюванні сигмовидної кишки і подальшому поштовхоподібному натисканні в області правого фланка), Ситковського (посилення болю в положенні на лівому боці), Бартомье-Михельсона (при пальшації посилюється). Для підтвердження діагнозу може знадобитися призначення додаткових методів дослідження.
УЗД черевної порожнини, оглядова рентгенографія органів черевної порожнини переважно використовуються для диференціальної діагностики з іншою гострою хірургічною патологією. Найбільш інформативними методами для постановки діагнозу катарального апендициту є МСКТ органів черевної порожнини (визначається потовщення стінки апендикса, збільшення його розмірів, періаппендикулярний запальний процес), діагностична лапароскопія (при підтвердженні діагнозу) видалення запаленого черга.
Неспецифічні та зміни у клінічних аналізах. Загальний аналіз крові у переважній більшості випадків виявляє запальний процес (лейкоцитоз, токсичні форми лейкоцитів, зсув до юних форм), проте не вказує на його локалізацію. За наявності симптомів катарального апендициту у молоді практично завжди виявляється тріада лабораторних ознак: лейкоцитоз, збільшення кількості нейтрофілів, підвищення рівня С-реактивного білка. У дітей та людей похилого віку дана тріада може і не виявлятися.
Диференціювати катаральний апендицит слід з гострим гастроентеритом, панкреатитом, перфорацією виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гострим холециститом, нирковою колькою, пієлонефритом, порушеною позаматковою вагітністю, апоплексією яєчника, гострим аднекситом.
Лікування та прогноз катарального апендициту
При підозрі на катаральний апендицит динамічне спостереження за пацієнтом має бути здійснене не більше 6 годин. Пацієнти з підозрою на запалення червоподібного відростка в жодному разі не повинні госпіталізуватися для спостереження до відділення гастроентерології, а лише до хірургічного відділення. В екстреному порядку проводяться додаткові обстеження, консультація гастроентеролога та лікаря-ендоскопіста, підготовка до екстреного оперативного втручання. У передопераційному періоді проводиться корекція супутньої патології, запроваджуються антибіотики з профілактичною метою.
Оперативне втручання може проводитися лапаротомним або лапароскопічним доступом, а також транслюмінально (через розріз у шлунку чи піхві). Лапароскопічна апендектомія є найбільш сучасним і безпечним методом лікування катарального апендициту. При цьому видалення червоподібного відростка проводиться через невеликі проколи передньої черевної стінки. Лапароскопічна операція практично не має ускладнень, добре переноситься пацієнтами, забезпечує швидке відновлення після втручання.
У деяких випадках (при тяжкій супутній патології, аномальному розташуванні червоподібного відростка) лапароскопічна операція пацієнту протипоказана. У цій ситуації виконується розширене оперативне втручання (відкрита апендектомія), розташування розрізу при цьому відповідає локалізації апендикса.
Прогноз катарального апендициту зазвичай сприятливий, тому що ця клінічна форма характеризується відсутністю тяжких ускладнень і говорить про своєчасне звернення пацієнта до клініки. Зазвичай виявлення катарального апендициту призводить до швидкого відновлення після операції. Оскільки патогенез катарального апендициту остаточно не вивчений, заходи специфічної профілактики також розроблено.