Катаральний сигмоїдит

Катаральний сигмоїдит – Це відносно легка форма запалення сигмовидної кишки, що протікає із залученням поверхневих шарів кишкової стінки і не призводить до порушення цілісності епітелію. Симптомами катарального сигмоїдиту є біль у лівій здухвинній ділянці, розлади випорожнень та порушення загального стану пацієнта. Для діагностики захворювання використовуються загальний аналіз крові та калу, ендоскопія сигмовидної кишки з виконанням біопсії, іригоскопія та оглядова рентгенографія органів черевної порожнини. Лікування катарального сигмоїдиту передбачає призначення антибіотиків та еубіотиків, проведення протизапальної терапії.

Катаральний сигмоїдит є ізольованим поверхневим запаленням сигмовидної кишки. Патологічні зміни зачіпають лише епітеліальний шар стінки кишечника, без залучення інших верств. Сігмоїдит може бути самостійним захворюванням або розвиватися на тлі інших хвороб товстого кишківника. Досить часто сигмоїдит поєднується з проктитом і протікає у формі проктосигмоїдиту. Перший пік захворюваності на сигмоїдит припадає на вік 15-30 років, другий – на 50-55 років. Дана патологія реєструється у будь-якому віці, як у жінок, так і у чоловіків.

Катаральний сигмоїдит може розвиватися і натомість різноманітних патологічних станів. У ряді випадків захворювання виникає як наслідок кишкових інфекцій (дизентерії, амебіазу та ін.). Крім того, хронічний катаральний сигмоїдит може формуватися при кишковому дисбактеріозі. Іноді причиною захворювання є порушення кровообігу в судинах черевної порожнини, внаслідок чого виникає ішемічний сигмоїдит. У низці ситуацій катаральний сигмоїдит діагностується на тлі важких неспецифічних хвороб кишечника, таких як хвороба Крона та неспецифічний виразковий коліт. У людей, які зазнали радіаційного опромінення, також може відзначатися поява цього захворювання.

Крім факторів зовнішнього середовища та інфекційних агентів, у розвитку хвороби істотну роль відіграє спадкова схильність. Фахівці в галузі сучасної проктології довели, що у 17% випадків розвиток хвороби пов’язаний із генетичною детермінованістю. У більшості випадків лікареві буває складно визначитися з причиною, що викликала катаральний сигмоїдит. В той же час, саме від правильного встановлення причин залежить ефективність терапії.

Симптоми запалення сигмовидної кишки залежать від різних факторів, зокрема варіанта перебігу захворювання (гострий або хронічний), вид порушення моторики (гіперкінетичний, гіпокінетичний), наявності ускладнень. Крім того, на клінічну симптоматику впливає основне захворювання, на тлі якого розвинувся сигмоїдит. У той самий час, існують певні симптоми, типові більшість форм катарального сигмоїдиту.

Дане захворювання, як правило, супроводжується больовим синдромом, розладом випорожнень та порушенням загального стану хворого. При сигмоїдиті біль переважно локалізується в лівому нижньому квадранті живота. Больовий синдром досить інтенсивний, біль іррадіює у ліву ногу, може бути настільки гострою, що нагадує апендицит лівосторонньої локалізації. Оскільки сигмовидна кишка є дуже мобільною, у поодиноких випадках вона може зміщуватися праворуч і зумовлювати больовий синдром у правій половині живота. Біль при катаральному сигмоїдиті посилюється після спорожнення кишечника та при активних рухах.

Наступним важливим симптомом захворювання є розлад випорожнень, який може проявлятися проносами або запорами. При цьому пацієнтів турбують часті неприємні позиви на дефекацію, які звуться тенезми. У ряді випадків при тенезмах може виділятися невелика кількість слизу, гною та навіть крові. Стілець при катаральному сигмоїдіті переважно рідкий, що має неприємний запах. Часто випорожнення мають вигляд м’ясних помиїв. Якщо захворювання протікає тривало, і хворий не отримує адекватного лікування, катаральний сигмоїдит може призводити до виснаження організму загалом. Поява загальних симптомів, таких як слабкість, запаморочення та втрата ваги, є ознакою важкого перебігу сигмоїдиту.

Катаральний сигмоїдит може протікати у вигляді гострого та хронічного запалення. У першому випадку захворювання розвивається швидко, маніфестує появою інтенсивного больового синдрому. У такому випадку сигмоїдит потребує диференціальної діагностики з іншою гострою абдомінальною патологією, такою як апендицит, ниркова колька та гінекологічні захворювання. Крім розладу стільця у вигляді проносу, гострий катаральний сигмоїдит проявляється підвищенням температури тіла, блюванням, нудотою та вираженим порушенням загального стану. Хронічна форма захворювання протікає з періодами загострення та ремісії. Періоди загострення супроводжуються типовою для сигмоїдиту клінічною симптоматикою. Вони виникають при похибках у дієті, переохолодженні та нервовому перенапрузі.

При тяжкому перебігу катаральний сигмоїдит може супроводжуватися ускладненнями, такими як ерозії, виразки та кишкові кровотечі. Найбільш важким ускладненням вважається перисигмоїдит, який характеризується залученням до патологічного процесу прилеглих органів та тканин з подальшим розвитком спайкової хвороби.

Діагностика катарального сигмоїдиту є прерогативою лікаря-проктолога. При цьому важливо провести диференціальну діагностику з іншими запальними процесами в кишечнику: неспецифічним виразковим колітом, синдромом подразнення кишечнику, парапроктитом, дизентерією, дисбактеріозом. Для діагностики катарального сигмоїдиту використовується аналіз скарг та анамнезу, огляд живота з пальпацією передньої черевної стінки. Ці прості клінічні дослідження дозволяють уточнити локалізацію процесу та запідозрити сигмоїдит. З лабораторних методів проводиться загальний аналіз крові, копрограма та аналіз калу на приховану кров. При вираженому запальному процесі в кишечнику у загальному аналізі крові виявляється лейкоцитоз, прискорення ШОЕ та підвищення кількості паличкоядерних форм лейкоцитів. Аналіз калу на приховану кров при катаральному сигмоїдиті зазвичай негативний.

З інструментальних методів дослідження використовують ендоскопію товстого кишечника. Найбільш доступними та інформативними діагностичними методами є ректосигмоскопія та колоноскопія. При катаральному сигмоїдиті ендоскопіст виявляє гіперемію слизової оболонки сигмовидної кишки без виразок та ерозій. Для виключення раку товстої кишки при ендоскопії обов’язково здійснюється біопсія. Щоб диференціювати катаральний сигмоїдит з кишковою непрохідністю, хворим виконують оглядову рентгенографію черевної порожнини та іригоскопію. Для диференціальної діагностики запальних гінекологічних захворювань рекомендується проведення УЗД органів малого тазу.

Принципи лікування запального процесу в сигмоподібній кишці залежать від того, яка причина є провідною у розвитку захворювання. Для лікування сигмоїдиту, зумовленого кишковими інфекціями, застосовується антибактеріальна терапія. Найбільш ефективними антибіотиками для лікування патології є ципрофлоксацин, ампіцилін та тетрациклін. Крім того, антибіотикотерапія доповнюється кишковими антисептиками.

Антибактеріальна терапія при лікуванні сигмоїдиту завжди має супроводжуватись призначенням еубіотиків та пробіотиків, які допоможуть відновити нормальну мікрофлору кишечника. Якщо катаральний сигмоїдит розвинувся на тлі тяжких неспецифічних захворювань товстого кишечника, для його лікування призначаються протизапальні препарати: сульфасалазин, преднізолон, метилпреднізолон. При тяжкому перебігу хвороби застосовується дезінтоксикаційна інфузійна терапія, яка передбачає внутрішньовенне введення сольових розчинів та плазмозамінників.

Лікування ішемічного катарального сигмоїдиту ґрунтується на тих самих принципах. При неефективності стандартної терапії хворим показана ангіопластика гілок нижньої брижової артерії, що кровопостачають кишечник. Незалежно від причини, що викликала захворювання, всім хворим рекомендується дієтичний стіл №4, який передбачає виключення смаженої та копченої їжі, а також зниження кількості жирів та солі у раціоні. Для повноцінного лікування катарального сигмоїдиту в більшості випадків пацієнтам необхідно пройти кілька курсів терапії тривалістю не менше місяця.

При адекватній терапії прогноз катарального сигмоїдиту переважно сприятливий. Якщо хворий не отримує повноцінного лікування, захворювання може переходити на пряму кишку та інші відділи товстої кишки. Для профілактики необхідно своєчасно лікувати кишкові інфекції та усувати прояви дисбактеріозу, які можуть з’являтися на тлі антибіотикотерапії.