Кефалогематома

Кефалогематома – родова травма, яка характеризується скупченням крові між кісткою черепа та відшарованою від неї окістям. Клінічно проявляється наявністю безболісного флюктуючого пухлиноподібного утворення пружної або м’якої консистенції. Типова локалізація – область тім’яної кістки. Діагностика включає об’єктивне обстеження дитини, проведення нейросонографії та рентгенографії. Тактика лікування залежить від ступеня вираженості субперіостального крововиливу. При кефалогематомах І-ІІ ступеня специфічне лікування зазвичай не потрібне, при кефалогематомі ІІІ ступеня показана пункційна аспірація.

Кефалогематома, або субперіостальний крововилив – патологія, при якій спостерігається відшарування періоста від кістки черепа з крововиливом в простір, що утворився. Є найчастішою родовою травмою новонароджених у педіатрії та неонатології. Поширеність становить близько 0,2-2,5% всіх новонароджених. Ускладнення характерні лише за великих обсягах крововиливів. Найбільш приватними ускладненнями є анемія, звапніння, жовтяниця та приєднання гнійної мікрофлори. Вкрай рідко розвиваються ДЦП, неврологічні порушення та відставання у психофізичному розвитку. Гендерної схильності до захворювання не виявлено. У деяких випадках кефалогематома є ознакою вроджених коагулопатій чи генералізованого мікоплазмозу. Важливу роль грає диференціальна діагностика коїться з іншими родовими травмами.

Безпосередня причина розвитку кефалогематоми – ушкодження субперіостальних (рідше – внутрішньокісткових) судин. Механізм розвитку полягає у зміщенні шкірних покривів голови та окістя по відношенню до кістки під час родової діяльності. При цьому виникає місцева кровотеча, у сформованій порожнині утворюється гематома. Об’єм крововиливу коливається від 5 до 150 мл. Дещо рідше кефалогематома утворюється в місці тріщин кісток черепа (як правило – II і III ступінь). Причинами розвитку захворювання з боку плоду є велика маса тіла (понад 4000 г), патологічне передлежання (тазове, лицьове, поперечне), внутрішньоутробні аномалії розвитку (гідроцефалія) та виношування більше 40 тижнів (надмірне ущільнення кісток, що перешкоджає зміні конфігурації) . Список причин з боку матері включає використання акушерських посібників (щипців або вакуум-екстракторів), клінічно або анатомічно вузький таз, стрімкі або затяжні пологи, нерегулярну та асинхронну скорочувальну діяльність матки, переломи тазу в анамнезі, кісткові екзостози віком від 35 років і старше.

У деяких випадках кефалогематома стає наслідком асфіксії, спричиненої обвиванням або стисканням пуповини, западенням язика та аспірацією навколоплідних вод. Крім того, крововилив у період кісток черепа може бути першою ознакою коагулопатій (гемофілії, хвороби Віллебранда). У дітей із терміном гестації до 37 тижнів дана патологія може бути проявом генералізованого внутрішньоутробного мікоплазмозу.

Залежно від діаметра кефалогематоми виділяють 3 ступені захворювання: I ступінь – не більше 4 см, II ступінь – від 4 до 8 см, III ступінь – 8 і більше см. За наявності кількох вогнищ їх діаметр підсумовується та оцінюється як один крововилив. З урахуванням місця виникнення розрізняють тім’яну (найхарактерніша), лобову, потиличну (менш поширені) і скроневу (вкрай рідкісна) кефалогематоми. Існують ізольовані та поєднані форми захворювання. Ізольована кефалогематома не супроводжується іншими патологіями. Про поєднану кефалогематому говорять за одночасної наявності поверхневого крововиливу, переломів кісток черепа та пошкодження тканин головного мозку (набряку, крововиливів у мозкову тканину, неврологічних розладів).

Кефалогематома може виявлятися як у перші 2-3 години, так і на 2-3 добу після пологів. Загальний стан дитини залежить від інших патологій, ізольовані гематоми на стан пацієнта не впливають. Нерідко крововилив збільшується у перші кілька днів після виникнення, що зумовлено дефіцитом факторів зсідання крові у новонароджених. Зовні субперіостальний крововилив має вигляд локальної пухлини з чіткими краями, що не виходять за межі ураженої кістки. Середній розмір гематоми становить 3-7 см. Вкрай рідко спостерігаються множинні кефалогематоми, що вражають кілька ділянок голови.

При огляді неонатолог чи педіатр визначають безболісне утворення пружної м’якої консистенції з валикоподібним ущільненням по периферії, позитивний симптом флюктуації та відсутність місцевої пульсації. При невеликому діаметрі (до 3 см) крововилив зазвичай самостійно зменшується на 7-9 добу та повністю зникає через 5-8 тижнів. Великі кефалогематоми (понад 8 см) необхідно пунктувати для аспірації вмісту – самостійно вони не розсмоктуються.

Найбільш поширеними ускладненнями кефалогематоми є анемія, нагноєння, звапніння та жовтяниця. Анемія, як правило, обумовлена ​​великою крововтратою, носить характер гемолітичної або постгеморагічної і проявляється характерною клінічною картиною, що включає блідість шкірних покривів, підвищення ЧСС та ЧД та інші симптоми. Приєднання гнійної мікрофлори (β-гемолітичного або інших стрептококів групи А) супроводжується класичними ознаками запального процесу. Відзначається загальне та місцеве підвищення температури тіла, різке погіршення стану дитини та локальне почервоніння в галузі гематоми. Звапніння кефалогематоми обумовлено відкладенням солей кальцію в порожнині, що утворилася. Виявляється деформацією ураженої кістки та загальною асиметрією черепа. Жовтяниця виникає на тлі позасудинного гемолізу еритроцитів усередині гематоми.

Діагностика кефалогематоми базується на анамнестичних та фізикальних даних, результатах лабораторних та інструментальних методів дослідження. Важливу роль грає диференціальна діагностика. З анамнезу вдається встановити наявність провокуючих чинників з боку матері та/або дитини. Фізикальне обстеження дозволяє виявити пухлиноподібне утворення над однією з кісток черепа новонародженого (найчастіше над тім’яною). При детальному обстеженні оцінюються консистенція та чіткість країв освіти, наявність пульсації та флюктуації.

Лабораторні тести при кефалогематом малоінформативні і зазвичай використовуються для виключення інших захворювань. Іноді у загальному аналізі крові визначається зниження кількості еритроцитів та гемоглобіну, у біохімічному – підвищення загального білірубіну за рахунок непрямої фракції. Обов’язковим методом діагностики кефалогематоми є нейросонографія, що дозволяє виявити ехонегативну зону між періостом та кісткою, а також підтвердити відсутність уражень тканин головного мозку. Рентгенологічне дослідження дає можливість виключити або підтвердити переломи кісток черепа та виявити відшарування окістя з чіткою межею в межах однієї кістки. При неоднозначності отриманих результатів та підозрі на пошкодження тканин ЦНС використовують КТ. Диференціальну діагностику кефалогематоми проводять з подапоневротічним крововиливом, родовою пухлиною, грижею головного мозку, рідко – вродженим мікоплазмозом та коагулопатією.

Тактика лікування залежить від ступеня вираженості кефалогематоми, наявності супутніх патологій та тенденції до розсмоктування чи прогресування. При великих крововиливах та тяжкому загальному стані лікування проводиться в умовах відділення патології новонароджених або нейрохірургічного відділення. При задовільному загальному стані та відсутності інших захворювань дитина виписується додому під нагляд педіатра чи сімейного лікаря. Постільний режим. Перші 3-4 дні годування проводиться зцідженим материнським молоком, після чого пацієнта переводять на вигодовування груддю. Для запобігання подальшим кровотечам та профілактиці геморагічної хвороби новонароджених здійснюють одноразове введення вітаміну К.

Кефалогематома ІІІ ступеня за відсутності позитивної динаміки є показанням до аспіраційної пункції. Процедуру проводять не раніше 10 дня життя дитини, оскільки видалення крові на ранніх термінах майже завжди спричиняє рецидив кефалогематоми. Орієнтовна тривалість лікування в умовах нейрохірургічного стаціонару становить від 2 до 7 діб. При порушенні цілісності шкірних покривів у зоні крововиливу аспірацію проводять у перші дві доби через високий ризик інфікування. При отриманні гнійного вмісту під час пункції показано розтин та дренування порожнини на фоні антибактеріальної терапії. Лінійні тріщини кісток черепа специфічного лікування не вимагають.

Прогноз та профілактика кефалогематоми

Прогноз для дітей із кефалогематомою, як правило, сприятливий. Захворювання рідко впливає на загальний стан, подальше життя та здоров’я дитини. Диспансерне спостереження не потрібне. Серйозні ускладнення спостерігаються дуже рідко.

Профілактика полягає в адекватному харчуванні та способі життя матері під час виношування дитини, повноцінному обстеженні у період вагітності, регулярному відвідуванні жіночої консультації, своєчасному виявленні факторів ризику та правильному веденні родової діяльності. За наявності показань показано розродження шляхом кесаревого розтину.