Келоїдний рубець

Келоїдний рубець – це обмежене доброякісне розростання сполучної тканини, що частіше виникає після травм, термічних та хімічних опіків шкіри, акне. Клінічна картина характеризується утворенням щільного, червоного рубцевого валика, наявність якого іноді супроводжується свербінням, печінням, локальним підвищенням температури. Діагностика ґрунтується на клінічній картині, анамнезі захворювання та диференціації з гіпертрофічними рубцями. Лікування келоїдів включає глюкокортикоїди в різних формах, кріо-і лазеротерапію, масаж, компресійні пов’язки, інтерферони, хірургічне висічення.

Келоїдний рубець – один з різновидів патологічних рубців, відноситься до групи псевдопухлинних фіброматозів. З усіх видів рубців келоїд посідає друге місце за поширеністю (після гіпертрофічного рубця) серед європейців і місце серед населення південно-африканських країн. Точних статистичних даних немає. Це пов’язано з низькою кількістю звернень пацієнтів до лікаря за відсутності прогресивного розростання та вираженої клінічної картини. До утворення келоїдних рубців більш схильні чоловіки, що пов’язано з підвищеною частотою травм, а також особи з гормональними порушеннями.

Етіологічні чинники виникнення келоїдів різноманітні. Основними причинами є хірургічні втручання, опіки, проте тригером виникнення рубця у схильних осіб може бути навіть мікротравма. Розвитку келоїдів також сприяють деякі шкірні захворювання (передусім акне), що протікають із запаленням глибоких шарів шкіри та грубим рубцюванням. Нерідко рубцева тканина формується у місцях ін’єкцій, татуювань, пірсингу, особливо у разі їх ускладнення нагноюючим процесом. Серед сприятливих факторів найбільше значення мають:

• Спадковість. На наявність генетичної схильності вказує сімейна поширеність (схильність до утворення келоїдів передається за аутосомно-домінантним типом), велика кількість зареєстрованих випадків вроджених келоїдів, а також підвищена захворюваність в осіб африканського та азіатського походження.
• Гормональний дисбаланс. У осіб, схильних до келоїдного рубцювання, достовірно найчастіше виявляється порушення показників функціонування залоз внутрішньої секреції (щитовидних, паращитовидних, статевих). Найбільший вплив мають кортикостероїди, тому патологічне рубцювання часто можна спостерігати у спортсменів, які вживають анаболічні стероїди. Другим за частотою впливу гормоном є прогестерон – з ним пов’язане збільшення ризику утворення келоїдів при вагітності. Келоїдні рубці частіше виявляються у людей зі смаглявою шкірою, що дозволяє пов’язати їхню появу з порушенням синтезу меланіну.

Механізм келоїдного рубцювання достовірно не встановлений, проте відомо, що келоїд є результатом порушення нормального процесу регенерації шкіри. Для келоїдного рубця характерно розростання щільної сполучної тканини ширше початкових меж рани. Очевидно, це зумовлено надмірною виробленням фібробластами колагену I типу та його надмірним зосередженням у зоні рубця. При патоморфологічному дослідженні рубцевої тканини виявляються широкі гіалінізовані пучки колагену тьмяно-рожевого кольору. Існує ряд досліджень, які доводять наявність взаємозв’язку нервово-ендокринних порушень та частоти виникнення келоїдних рубців. У нормі в міру дозрівання рубцевої тканини відбувається зменшення ангіогенезу, але в келоїдах відбувається постійне утворення неосудів, що зумовлює їхню гіперемію.

Всі рубці поділяють на нормотрофічні, гіпертрофічні, атрофічні та келоїдні. Для перших трьох типів характерне стадійне формування, світлий колір при остаточній трансформації (колір нормальної шкіри), позитивна і хороша відповідь на терапію. Келоїдний рубець відрізняється від інших патогенезом, швидким та неконтрольованим зростанням, труднощами в лікуванні. У клінічній дерматології келоїди поділяються на:

• Справжні (спонтанні). Утворюються без видимих ​​причин, однак, вважається, що їм може передувати мікротравма, гнійничкові висипання, що вирішилися. Улюблена локалізація – обличчя та груди. Справжні келоїди часто мають химерну форму з відростками, що гілкуються, що відходять від основного рубця.
• Несправжні (рубцеві). Виникають дома пошкодженої шкіри після операцій, порізів, опіків, фурункулів, акне. Не мають певної локалізації. Форма помилкових рубців лінійна, шкіра над ними схильна до виразки.
• Келоїдний фолікуліт (келоїд акне). Зустрічається у чоловіків. Являє собою фолікулярний дерматит волосистої частини голови. Висипання (папули та пустули) зазвичай розташовуються в області потилиці.

По стадії розвитку келоїди поділяються на активні (зростаючі) та неактивні. Активний келоїд знаходиться в процесі росту і викликає такі симптоми, як свербіж, що іноді переходить в біль, оніміння, гіперемію. Неактивний келоїд не росте та не турбує. За терміном давності рубці класифікують на молоді та старі. Молодим рубцям менше 5 років, вони мають червоний колір та блискучу поверхню. Старі рубці старші за п’ять років, їх забарвлення наближається до кольору шкіри, а поверхня нерівна.

В області попередньої травми або спонтанно виникає чітко обмежене, щільне, горбисте розростання келоїдної тканини. Рубець синюшно-червоного кольору, товстий, сверблячий. Шкіра, що покриває келоїд, атрофічно витончена, не містить потових і сальних залоз, волосяних фолікулів і пігментних клітин, тобто ця ділянка шкіри ніколи не засмагає, на ньому не росте волосся. Іноді спостерігаються телеангіектатично розширені судини.

Келоїди відрізняються нестримним зростанням та поширенням на здорові ділянки шкіри. Їх зростання починається після 10-12 тижні загоєння, площа поширення рубцевої тканини набагато більша, ніж отримана рана. Спонтанні келоїди особливо часто локалізуються на обличчі шиї, верхній частині тулуба, зокрема в ділянці грудини. Найбільш типові скарги пацієнтів з келоїдами – неприємні відчуття в області рубця: біль при натисканні, підвищена чутливість до різних подразників, настирливий свербіж, що іноді переходить у невропатичний біль.

У міру збільшення глибини та розміру рубця зростає ймовірність розвитку системних порушень через гіпертрофію сполучної тканини. На місці деяких ран згодом утворюються виражені контрактури, що мають значні функціональні та естетичні наслідки. За наявності схильності до патологічного рубцювання на місці віддаленого келоїдного рубця може утворюватися новий келоїд, який швидко збільшується в розмірах і займає ще більшу площу.

Постановка діагнозу не становить особливих труднощів і спирається на клініку та анамнез захворювання. З базових лабораторних даних досліджують гормональний статус та ліпідний профіль, які можуть бути змінені. Келоїдні рубці слід відрізняти від гіпертрофічних: останні зазвичай товсті, щільні, білі, з бугристою поверхнею, нерідко з поперечними тріщинами, що виникають за відсутності генетичної схильності після травм або операцій, на відміну від келоїдних, не виходять за межі первинного дефекту. Важливою відмінністю гіпертрофічних рубців є їхній відгук на лікування: хірургічна ексцизія дає стійкий задовільний косметичний результат.

Келоїди важко піддаються терапії. Для того щоб визначити глибину, поширеність та спосіб лікування, необхідна консультація хірурга та дерматолога. Грамотний план дій, що включає правильний вибір терапевтичної тактики, облік етіофакторів, що привертають, і емоційну підтримку, сприяє оптимальним результатам. Щодо келоїдів використовуються такі види лікування:

• Місцева медикаментозна терапія. До утворення кірки на рубці можна використовувати мазі, що загоюють, і крему на основі пантенолу. Після формування келоїду протягом декількох тижнів або місяців наноситься силіконовий крем або силіконовий пластир. Силікон створює повітропроникну мембрану, яка сприятлива для регенерації шкіри. У разі нових келоїдів досягти ремісії можна, застосовуючи місцево глюкокортикоїди або у формі мазей під оклюзією, або (що ефективніше) у формі внутрішньоосередкових ін’єкцій кристалічної суспензії.
• фізичні методи. Широко використовується безпечним і безболісним методом є лазерне шліфування рубця. Лазерна терапія зменшує розмір рубця, знімає почервоніння та запобігає повторному зростанню. При зручному анатомічному розташуванні келоїду можна досягти деякого регресу за допомогою компресійної пов’язки. Кріотерапія використовується тільки при лікуванні невеликих рубців на закритих ділянках тіла, оскільки досить болісна і викликає депігментацію шкіри. Лікування рідким азотом проводиться у кілька циклів (до 5 сеансів), частіше застосовується у комбінації з іншими методами.
• Масаж рубця. Обмежені щільні келоїдні тяжі можна розм’якшити регулярним масажем. Найактуальніший даний вид лікування в районі суглобів: як тільки рубець стає стабільним (через 3-4 тижні), необхідно протидіяти коротшенню рубцевої тканини масажем. Не використовується у разі інфікування та при прогресивному зростанні рубця (понад 1 см на тиждень).
• Хірургічне лікування. Від хірургічних втручань рекомендується утриматися, після висічення рубця найчастіше слід утворення нового келоїду, особливо якщо під час операції зачіпають здорову тканину. Тому слід проводити лише часткові ексцизії, а потім ін’єкції глюкокортикоїдів або кріотерапію, іноді рентгенівське опромінення.
• Особливі методи лікування. У дерматології лікування інтерферонами та променевою терапією використовують у поодиноких випадках через системний вплив на організм. Незважаючи на те, що при застосуванні інтерферону келоїд зменшується у розмірі, немає відомостей про тривалість ефекту. Променева терапія використовується виключно за крайньої необхідності, тому що збільшує ризик виникнення злоякісних новоутворень.

Прогноз залежить від обсягу та розташування рубця, стану організму (наявності патологій з боку ендокринної та нервової системи), схильності до поширення, швидкої діагностики та грамотної комбінації різних видів терапії. Профілактика включає запобігання опікам, грамотне і раннє лікування вугрової хвороби, щадні хірургічні розрізи, можливе обмеження ін’єкцій і пірсингу. За наявності даної патології у родичів варто виключати перелічені вище фактори і захищати себе від всіляких мікротравм, які можуть послужити пусковими механізмами в розвитку рубців келоїдного типу.