Хламідіоз

Хламідіоз – Це група інфекцій, що викликаються різними видами хламідій. Вражають дихальну, серцево-судинну, опорно-рухову, сечостатеву системи, органи зору. Урогенітальний хламідіоз носить прояви запальних захворювань: уретриту, простатиту, циститу, вульвовагініту, цервіциту, ерозії, ендометриту та виявляється лише специфічними методами діагностики. Характерний симптом – склоподібні виділення із сечостатевих шляхів. Хламідійні інфекції небезпечні множинними ускладненнями, серед яких висхідні інфекції сечостатевих шляхів, безпліддя, нейрохламідіози, ураження суглобів, захворювання серця та судин, імпотенція – у чоловіків.

Урогенітальний (сечостатевий) хламідіоз є інфекцією, що передається статевим шляхом та викликається хламідіями (Chlamydia trachomatis). Проблема урогенітального хламідіозу стоїть сьогодні дуже гостро. В останні роки спостерігається зростання хламідіозу як серед сексуально активного дорослого населення (чоловіків та жінок віком від 20 до 40 років), так і в підлітковому середовищі. Ранні статеві стосунки, незахищений секс із випадковими партнерами, недостатня поінформованість про можливі наслідки таких зв’язків ставлять хламідіоз на одне з перших місць у списку статевих інфекцій.

Щороку хламідіоз заражаються майже 90 млн. чоловік. Особливо сприйнятливі до хламідіозу особи зі зниженим імунітетом. У 40% випадків хламідійна інфекція стає причиною різних гінекологічних захворювань, у 50% – трубно-перитонеальної безплідності. Часто хламідіоз поєднується з іншими статевими інфекціями: уреаплазмоз, трихомоніаз, гонорея, сифіліс, мікоплазмоз. Поєднання кількох інфекцій посилюють протягом один одного і подовжують лікування. У жінок відзначається велика сприйнятливість до хламідіозу.

Збудник урогенітального хламідіозу – Chlamidia trachomatis – є дрібною бактерією, що паразитує всередині клітин людини. Хламідії здатні довгий час існувати в організмі людини і не виявляти себе. При придушенні захисних сил, ослабленні організму вони починають активно розмножуватися та викликати клінічні прояви хламідіозу. Відомо 15 різних видів хламідій, що викликають ураження очей, лімфовузлів, сечостатевих органів і т.д.

Найчастіший шлях передачі хламідіозу – статевий. Інфікування новонародженого можливе у процесі пологів, воно супроводжується розвитком у дитини вродженого хламідіозу. Набагато рідше відзначається побутовий шлях передачі хламідіозу в сім’ї через постільні та туалетні речі, білизна і т.д. Зазвичай від моменту зараження та до появи перших симптомів хламідіозу проходить 1-2 тижні (рідше до 1 місяця).

Безсимптомний перебіг хламідіозу зустрічається у 67% жінок та 46% чоловіків, що часто ускладнює його діагностику та лікування, збільшує ризик виникнення ускладнень. Навіть при прихованій течії хламідіозу хвора людина потенційно небезпечна і здатна заразити свого статевого партнера. Зазвичай перші клінічні прояви хламідіозу спостерігаються через 7-14 днів після статевого зараження.

Хламідіоз у чоловіків

У чоловіків з’являються слизово-гнійні або рідкі виділення з уретри, свербіж і печіння при акті сечовипускання. Відзначається набряк та почервоніння зовнішнього отвору сечівника. Поступово симптоми стихають, виділення спостерігаються лише вранці. Гостра фаза хламідіозу змінюється хронічною з ураженням сечівника.

Хламідіоз у жінок

У жінок хламідіоз проявляється патологічними виділеннями з піхви слизового або слизово-гнійного характеру, жовтуватого відтінку, із запахом. Іноді виділення супроводжуються свербінням, печінням, невисокою температурою, болями у животі.

Хламідіоз у дітей

Хламідіоз у дітей найчастіше протікає з ураженням органів дихання, очей, вух. З появою симптомів хламідіозу слід негайно звернутися до лікаря. Особливу небезпеку становить хламідіоз новонароджених, що виникає внаслідок інфікування дитини від хворої матері у процесі пологів. Основними формами вродженого хламідіозу є:

• хламідійний кон’юнктивіт (офтальмохламідіоз) – запалення слизової оболонки очей
• генералізована форма хламідіозу – ураження серця, легень, печінки, травного тракту
• енцефалопатія, що супроводжується судомами та зупинкою дихання

• Хламідійна пневмонія – вкрай важка форма запалення легень з високим відсотком летальності.

Урогенітальними ускладненнями хламідіозу у чоловіків є хламідійний простатит, уретрит, епідидиміт. Урогенітальні ускладнення хламідіозу загрожують чоловікам порушенням сперматогенезу і безпліддям.

• простатит розвивається при залученні до інфекційного процесу передміхурової залози. Хламідійний простатит супроводжується неприємними відчуттями та болями в попереку, прямій кишці, промежині, незначними слизовими або водянистими виділеннями з уретри, утрудненням сечовипускання, порушенням потенції;
• уретрит протікає з ураженням сечівника і характеризується свербінням в уретрі, частими хворобливими позивами до сечовипускання, слизово-гнійними виділеннями. Хронічний уретрит, спричинений хламідіями, призводить до стриктури уретри;
• епідидиміт розвивається при запаленні придатка яєчка, що супроводжується високою температурою, набряком та почервонінням мошонки, збільшенням придатка яєчка.

Не меншу небезпеку становить хламідіоз і жінок, викликаючи різні поразки жіночої статевої системи. Сходження хламідійної інфекції статевими шляхами може викликати запальні зміни з боку:

Запальні процеси матки та придатків матки з подальшим утворенням спайок та рубців у маткових трубах спричиняють трубну безплідність, позаматкову вагітність, мимовільне переривання вагітності.

Іншими наслідками хламідіозу у чоловіків та жінок можуть бути запальні процеси глотки, прямої кишки, нирок, суглобів, легень, бронхів тощо. Одним із серйозних ускладнень хламідіозу є хвороба Рейтера, що характеризується тріадою клінічних проявів: кон’юнктивіт, уретрит, артрит. Повторне зараження хламідіоз значно збільшує ризик розвитку ускладнень.

Діагностику хламідіозу у чоловіків часто проводять урологи. Відвідування венеролога потрібне для виключення інших ІПСШ, якими пацієнт міг заразитися поряд з хламідіозом. Жінкам потрібна консультація гінеколога.

• Загальний мазок. Мікроскопія уретри, піхви і шийки матки, що відокремлюється, не дає об’єктивної картини наявності хламідіозу. Кількість лейкоцитів у своїй може бути трохи підвищено чи перебувати межах норми.
• ПЛР. З появою ПЛР-діагностики (метод полімеразної ланцюгової реакції) венерологія отримала найбільш точний спосіб виявлення хламідіозу, що дозволяє виявити в досліджуваному матеріалі навіть невелику кількість збудника. Точність результату при ПЛР досягає 95%.
• ІФА. Інформативні з точністю до 70% методи ІФА (імунноферментного аналізу), що виявляє наявність антитіл до збудника та ПІФ (прямої імунофлюоресценції) – мікроскопії мазків, пофарбованих певним чином.
• Культуральне дослідження. Для діагностики хламідіозу застосовується також бакпосів взятого матеріалу та визначення чутливості до антибіотиків.

Як матеріал для діагностики хламідіозу використовують сечу, кров, сперму у чоловіків, виділення зі статевих органів, зіскрібок клітин ураженого органу.

Лікування хламідійної інфекції є складною медичною проблемою, і вирішувати її потрібно з урахуванням індивідуальності кожного пацієнта. У лікуванні хламідіозу не можна рекомендувати використання готових алгоритмів. В осіб похилого віку, які мають супутні захворювання, слід враховувати стан імунітету, мікрофлори кишечнику та сечостатевого тракту. Протягом курсу лікування (в середньому 3 тижні) рекомендується виключити сексуальні контакти, вживання алкоголю, прянощів, гострої їжі, надмірну фізичну активність.

• Антибактеріальні препарати. Оскільки збудник хламідіозу Chlamidia trachomatis є паразитуючим внутрішньоклітинним мікроорганізмом, вибір антибіотиків обмежується тими препаратами, які проникають всередину клітин. До таких препаратів належать антибіотики макроліди, тетрацикліни та фторхінолони. При доборі антибіотиків враховується наявність змішаної інфекції (мікоплазми, гарднерелли, уреаплазми) для їх одномоментного лікування.
• Додаткова фармакотерапія. Крім антибіотика, до схеми лікування хламідіозу включають імуномодулятори (інтерферон, меглюміну акридонацетат), протигрибкові препарати (ністатин, флюконазол), полівітаміни, ферменти (панкреатин), бактеріофаги (стафілококовий, протейний та ін).
• Місцева терапія. Для місцевого лікування хламідіозу застосовують вагінальні та ректальні свічки, ванни, тампони, клізми.
• ФТЛ. Застосовуються фізіопроцедури: ультразвукова терапія, магнітотерапія, іонофорез та електрофорез із лікарськими речовинами.

Хламідіоз є тією інфекцією, яку легше уникнути, ніж її позбутися. Головними правилами профілактики хламідіозу, як та інших статевих інфекцій, є:

• наявність постійного сексуального партнера;
• відмова від випадкових статевих контактів або використання презервативів;
• обстеження на інфекції, якщо був випадковий незахищений статевий акт;
• повідомлення всіх статевих партнерів у разі підтвердження діагнозу хламідіозу;
• обстеження жінок, які планують вагітність на приховані інфекції (в т. ч. на хламідіоз) та ретельне ведення вагітності для профілактики захворювання у новонародженого;
• утримання від статевого життя під час лікування хламідіозу.

При виявленні хламідіозу в одного із статевих партнерів дуже важливим є обстеження та лікування іншого на наявність інфекції, навіть за відсутності явних симптомів захворювання. Якщо один із інфікованих хламідіозом статевих партнерів не пройде курсу лікування, то інший, пролікований, може заразитися знову.

Для контролю лікування застосовується діагностика методами ІФА та ПЛР через 1,5-2 місяці після завершення курсу терапії (у жінок – перед початком менструації). Критерії вилікуваності – негативні результати аналізів на хламідії та відсутність симптомів хламідіозу.

Гострий неускладнений хламідіоз при одночасному лікуванні всіх статевих партнерів дає сприятливий прогноз на повне одужання. Якщо хламідіоз запущений (пізно діагностований, недолікований, ускладнений), то перспективі можуть розвинутися різні порушення статевої функції – від імпотенції до безпліддя.