Хламідіоз у жінок

Хламідіоз у жінок – це урогенітальне венеричне захворювання, що викликається хламідіями. Більш ніж у половині випадків протікає безсимптомно. При маніфестному перебігу або рецидиві пацієнтки можуть скаржитися на свербіж у піхву, різі при сечовипусканні, слизові або гнійно-слизові білі, біль унизу живота, попереку, пахвинній ділянці. При тривалому персистуванні захворювання єдиною ознакою хламідіозу може бути безпліддя. Для діагностики використовують гінекологічний огляд та лабораторні методи дослідження. Схема лікування включає етіотропні антибіотики, антимікотичні, еубіотичні та імуномодулюючі препарати.

Хламідіоз є найбільш поширеним захворюванням, що передається статевим шляхом. Щорічно у світі реєструють понад 105 млн. нових випадків урогенітальної хламідійної інфекції. Хворобу виявляють у 30-50% пацієнток із запальним ураженням статевих органів та у 10-40% взятих на облік вагітних. Зазвичай заражаються жінки віком 16-25 років. В останні роки патологію все частіше діагностують у дівчаток-підлітків, які рано розпочали сексуальне життя. Важливість своєчасного виявлення та лікування хламідійної інфекції безпосередньо пов’язана з її широкою поширеністю, частим безсимптомним або латентним перебігом, суттєвим впливом хламідіозу на репродуктивну функцію жінки.

Збудник захворювання – висококонтагіозна грамнегативна бактерія Chlamydia trachomatis, тропна до циліндричного та перехідного епітелію. Хламідія є облігатним внутрішньоклітинним паразитом і існує у двох клітинних формах (тільцях) – високоінфекційних позаклітинних елементарних та репродуктивних внутрішньоклітинних ретикулярних. Повний цикл розвитку мікроорганізму займає від 1 до 3 діб та завершується повним руйнуванням ураженої епітеліальної клітини. Існує два основні шляхи зараження хламідіозом:

• Контактно-статевий. Джерелом інфікування стає сексуальний партнер із клінічними проявами або безсимптомним перебігом захворювання. Зараження відбувається під час вагінальних, анальних чи оральних статевих контактів.
• Вертикальний інтранатальний. Хламідії можуть передаватися від матері новонародженій дитині при проходженні через уражені інфекцією пологовий шлях. Випадки антенатального (внутрішньоутробного) поширення захворювання не зафіксовано.

Імовірність зараження хламідіями контактним побутовим способом малоймовірна, але не виключена. Бактерія відрізняється вкрай низькою стійкістю до дії руйнівних факторів навколишнього середовища: висушування, ультрафіолетового випромінювання, високої температури, спирту та антисептичних розчинів. Разом з тим, на натуральних тканинах при температурі +18°С мікроорганізм може зберігати свою життєздатність до двох діб. Тому в сім’ях з низьким рівнем гігієни за наявності людини, яка активно виділяє хламідії, теоретично можлива передача інфекції через постільне або туалетне приладдя.

Фактори ризику

Ризик зараження збільшений у жінок, які мають низький соціально-економічний статус. Сприятливими факторами для зараження хламідіями є:

• ранній статевий дебют;
• часта зміна статевих партнерів;
• секс без бар’єрних контрацептивів;
• зловживання психоактивними речовинами

Вирізняють кілька стадій розвитку хламідіозу в жінок. Спочатку збудник у вигляді елементарних тілець потрапляє в організм, проникає в клітини циліндричного епітелію і переходить у внутрішньоклітинну ретикулярну форму. Первинний осередок хламідійної інфекції зазвичай локалізований у слизовій оболонці цервікального або уретрального каналу. Інтенсивне внутрішньоклітинне розмноження бактерії призводить до руйнування епітеліальної клітини та подальшого поширення інфекції. У міру накопичення збудника можуть виявлятися та посилюватись клінічні ознаки хвороби. Найчастіше хламідіоз протікає безсимптомно, пацієнтка стає джерелом зараження для партнерів.

При зниженні імунітету та наявності сприятливих факторів (істміко-цервікальної недостатності, абортів та інших інвазивних втручань, установці ВМС) хламідії поширюються висхідним шляхом. До запального процесу залучаються матка, маткові придатки, очеревина. Не виключений лімфогенний або гематогенний спосіб поширення інфекції, що підтверджується виявленням вогнищ хламідіозу в інших органах та тканинах (суглобах, кон’юнктиві очей та ін.). Часто хламідії асоціюються з іншими збудниками ІПСШ (трихомонадами, гонококами, блідими трепонемами, вірусом генітального герпесу тощо), що посилює перебіг захворювання.

При виділенні окремих клінічних форм враховують давність зараження, вираженість проявів та залучення до процесу різних органів. Залежно від гостроти перебігу та давності інфікування фахівці у сфері гінекології розрізняють такі варіанти хламідіозу у жінок:

• Свіжий. Зараження відбулося не пізніше двох місяців тому, уражаються переважно нижні відділи урогенітального тракту (цервікальний канал, піхва, уретра).
• Хронічний. Захворювання триває два місяці і більше, характеризується безсимптомним чи рецидивуючим перебігом із поширенням запалення на тазові органи.

З урахуванням топографії поширення інфекційного процесу виділяють:

• Локальне ураження урогенітальних органів: ендоцервіцит, уретрит, кольпіт, бартолініт.
• Висхідне поширення інфекції: ендометрит, сальпінгіт, аднексит, перигепатит, пельвіоперитоніт, перитоніт.
• Екстрагенітальні поразки: фарингіт, кон’юнктивіт, запалення аноректальної області, артрит та ін.

Тривалість інкубаційного періоду, коли симптоми інфекції відсутні, становить від 5 до 35 днів (у середньому — 3 тижні). Більш ніж у 60% пацієнток спостерігається безсимптомний перебіг. При свіжому хламідіозі жінка може відзначати дискомфорт і печіння в області вульви та піхви, різі під час сечовипускання та помутніння сечі (при залученні до процесу слизової оболонки уретрального каналу), збільшена кількість слизових або жовтих слизово-гнійних білків. Іноді виявляється підвищення до субфебрильних цифр.

У період загострення при рецидивному хламідіозі з’являються ознаки висхідного поширення захворювання із залученням до процесу матки та придатків. Жінка скаржиться на ниючі або тягнучі болі в нижній частині живота, пахвинній ділянці, попереку. Болісні відчуття посилюються перед місячними, при статевому акті, різких рухах та фізичних навантаженнях.

Менструальна функція зазвичай порушена. При значній давності інфекційного процесу та розвитку хронічного аднекситу може порушуватися ендокринна функція яєчників та оваріально-менструальний цикл. Місячні стають нерегулярними, болючими, рідкісними, рясними або, навпаки, мізерними. Найчастіше єдиною ознакою тривалого безсимптомного перебігу урогенітального хламідіозу є безплідність.

Хламідійна інфекція у жінок найчастіше ускладнюється трубно-перитонеальною безплідністю внаслідок облітерації спайками маткових труб та спайкового процесу в порожнині малого тазу. У хворих на хламідіоз частіше спостерігаються мимовільні аборти, позаматкова вагітність, хоріоамніоніти, гіпотрофія плода, передчасне вилити навколоплідних вод. Серйозним ускладненням є поширення запалення на очеревину з виникненням періапендициту або гострого фіброзного перигепатиту (синдрому Фітц-Хью-Куртіса). У жінок зі спадковою схильністю може розвинутись синдром Рейтера, при якому поразка урогенітальної сфери поєднується зі специфічним кон’юнктивітом та асиметричним артритом.

Оскільки клінічна симптоматика при хламідіозі у жінок є мізерною та неспецифічною, чільне місце у діагностиці відіграють результати досліджень. Для підтвердження діагнозу лікар-гінеколог призначає пацієнтці:

• Огляд на кріслі у дзеркалах. При свіжій інфекції екзоцервікс гіперемований, на його поверхні можуть виявлятися ерозії, а в зоні зовнішнього маточного зіва — специфічні лімфоїдні фолікули. У пацієнток із хронічним хламідіозом при бімануальній пальпації промацуються важкі, ущільнені, болючі придатки.
• Виявлення хламідій у мазку. Пріоритетним методом діагностики вважається посів мазка на флору, чутливість хламідій до антибіотиків у процесі дослідження зазвичай не визначається. Молекулярно-генетична діагностика (ПЛР) спрямована на виявлення фрагментів ДНК збудника в урогенітальному зіскрібку.
• Серологічні методи. Антитіла до хламідій виявляються у сироватці крові навіть після перенесеного захворювання. За допомогою РСК оцінюють наявність антихламідійних IgA та сероконверсію IgG (при висхідній інфекції титр антитіл у парних сироватках наростає у 4 та більше разів). Високою специфічністю відрізняються методи РІФ та ІФА. Діагноз урогенітального хламідіозу можна вважати достовірно підтвердженим при позитивних результатах мінімум двох різних методів, одним із яких є ПЛР.
• Перевіряє прохідність маткових труб. Слід враховувати, що висхідна хламідійна інфекція ускладнюється розвитком спайок у малому тазі та фалопієвих трубах. За наявності показань для оцінки трубної прохідності пацієнтці проводять ультразвукову гістеросальпінгоскопію, гістеросальпінгографію, сальпінго- та фаллопоскопію, лапароскопічну хромосальпінгоскопію.

Диференціальна діагностика виконується з іншими ІПСШ (гонореєю, трихомоніазом, уреаплазмозом тощо). За наявності екстрагенітальних уражень може знадобитися консультація офтальмолога, ревматолога, ортопеда, хірурга, уролога, дерматовенеролога.

Оскільки чутливість до антибіотиків мають лише ретикулярні форми мікроорганізму, основним методом терапії є використання фторхінолонів, тетрациклінів і макролідів, здатних накопичуватися внутрішньоклітинно. При неускладнених формах хламідіозу курс етіотропного лікування становить 7-10 днів, за наявності ускладнень – 2-3 тижні. Паралельно з антибіотиками показані препарати для профілактики ускладнень та нормалізації імунітету. Зазвичай із цією метою призначаються:

• Антимікотичні засоби. Застосування ністатину, флуконазолу та інших препаратів цієї групи дозволяє запобігти розвитку кандидозу.
• Еубіотики (пробіотики). Прийом пробіотичних препаратів на фоні курсу антибактеріального лікування та протягом 10 днів після його закінчення спрямований на профілактику дисбактеріозу.
• Імуномодулятори. Нормалізація імунного статусу покращує елімінацію бактерій за рахунок пригнічення їхнього розмноження всередині клітин.

Після завершення курсу антибіотикотерапії пацієнтці показані засоби, що відновлюють природний біоценоз піхви. Для підтвердження лікування через 3-4 тижні після прийому антибіотиків і після 3-х наступних менструацій проводиться контрольне лабораторне дослідження. До одужання хворий рекомендовано утриматися від незахищеного сексу.

При своєчасному виявленні та адекватному лікуванні прогноз сприятливий. Зазвичай за відсутності ускладнень хламідіоз у жінок повністю виліковується за 1-2 тижні. Пізня діагностика та хронічний персистуючий перебіг процесу пов’язані з високим ризиком утворення спайок та розвитку трубно-перитонеальної безплідності. Для профілактики хламідійної інфекції рекомендовано утримуватись від статевих контактів із малознайомими партнерами, використовувати засоби бар’єрної контрацепції. Для запобігання можливим ускладненням при хронічній інфекції важливо проходити регулярні огляди у гінеколога та сумлінно приймати призначені препарати.