Хлороз (Бліда недуга)

Хлороз – це особлива форма залізодефіцитної анемії у молодих дівчат і жінок у перименопаузальному віці, викликана гормональними перебудовами. Клінічна картина включає загальну слабкість, блідість шкірних покривів із зеленуватим відтінком, дистрофічні зміни придатків шкіри (волосся та нігтів). Також хворих часто турбують запаморочення, непритомність, збочення смакових та нюхових відчуттів. Діагноз ставиться на підставі симптоматики та лабораторних даних – низького вмісту гемоглобіну та заліза в аналізах крові. Лікування проводиться за допомогою препаратів заліза та дієтотерапії.

Хлороз (від грец. «chloros» — блідо-зелений, син. «бліда недуга», недокрів’я) – застарілий термін, яким позначали залізодефіцитну анемію (ЖДА) у дівчат до 20 років і жінок у період перименопаузи, що клінічно дещо відрізнялася від звичайної анемії . Чоловіки не страждають на цю патологію. Вперше хлороз був описаний ще XVI столітті датським дослідником Йоганном Ланге як «хвороба незайманих». Нині трапляються лише поодинокі випадки хлорозу. У сучасній номенклатурі захворювань термін вже не використовується і лише небагатьма фахівцями визнається як окрема форма ЗДА через деякі патогенетичні особливості.

Безпосередньою причиною вважається дефіцит заліза внаслідок гормональної перебудови жіночого організму у певні періоди життя. До них відносяться різке зростання концентрації естрогенів при настанні статевого дозрівання з появою перших менструацій (менархе), а також стрибки жіночих статевих гормонів при згасанні ендокринної функції яєчників під час перименопаузи (близько 50 років).

Справа в тому, що естрогени знижують вміст заліза в крові шляхом придушення його абсорбції шлунково-кишковим трактом (через зменшення утворення соляної кислоти клітинами слизової оболонки шлунка) та включення до гемоглобіну під час кістковомозкового кровотворення. Найбільш небезпечний у плані розвитку хлорозу період менархе, тому що в цьому віці у молодого організму підвищена потреба у залозі.

Сприятливі фактори виникнення хлорозу:

• знижена кислотність шлункового соку;
• захворювання жіночих статевих органів (яєчників, ендометрія), що призводять до рясних та тривалих менструацій, а отже, і до підвищеної втрати заліза;
• вагітність;
• характер харчування: в осіб, які мають у своєму харчовому раціоні продукти, що містять велику кількість заліза (у вегетаріанців, веганів), ймовірність розвитку хлорозу дуже висока.

Головною патогенетичною ланкою хлорозу вважається низька концентрація у крові життєво необхідного елемента – заліза. При його дефіциті виникає тканинна гіпоксія (кисневе голодування) по всьому організму. Сповільнюються всі окислювально-відновні та обмінні процеси, падає активність різних ферментів. Погіршується функціонування всіх систем. Особливо страждають нервова, серцево-судинна система та шлунково-кишковий тракт.

Зниження вмісту гемоглобіну зі зменшенням розмірів еритроцитів свідчить про виснаження запасів (депо) заліза. При тривалому перебігу хлорозу у внутрішніх органах розвиваються дистрофічні явища. При патологоанатомічному дослідженні виявляються атрофічний гастрит, глосит, міокардіодистрофія і т.д.

Основний фактор, що лежить в основі класифікації захворювання, – вік хворий. Виділяють такі види хлорозу:

• Ювенільний (ранній). Розвивається у дівчат через деякий час після статевого дозрівання (15-18 років).
• Пізній (есенційна залізодефіцитна анемія). Зустрічається у жінок клімактеричного періоду (45-55 років). Точний патогенез цього різновиду до кінця не встановлено. Були випадки пізнього хлорозу в жінок 30-40 років.

Клінічна картина вкрай різноманітна. Початок захворювання завжди поступовий. Спершу виникає загальна слабкість, стомлюваність після звичної активності, підвищена чутливість до холоду (мерзлякуватість). Потім приєднуються ознаки зниженого артеріального тиску (запаморочення, прискорене серцебиття, миготіння мушок перед очима). Можуть турбувати ниючі болі в серці, задишка змішаного типу. Шкіра і слизові оболонки набувають блідого забарвлення з характерним зеленуватим відтінком (звідси і назва хвороби – хлороз).

Однак у діагностиці пізнього хлорозу не можна орієнтуватися лише на фарбування шкіри, оскільки через розширення поверхневих судин, типового для клімактеричного періоду (припливи), на шкірі щік з’являється яскравий рум’янець. Також у пацієнток з пізнім хлорозом набагато частіше, ніж із раннім, розвиваються дистрофічні зміни у придатках шкіри. Волосся стає сухим, стоншується, посилено випадає. Нігті втрачають блиск, набувають увігнутої ложкоподібної форми (койлоніхії).

Через атрофію органів ШКТ знижується або повністю пропадає апетит, швидко настає насичуваність. Ковтання утруднене. Виникають болі, що тягнуть, в надчеревній ділянці, нудота, запори. Спотворюються нюхові та смакові відчуття. Хворі починають вживати неїстівні предмети – крейда, штукатурку, глину і навіть землю. Такі незвичайні смакові уподобання звуться «піка хлоротика» (pica chlorotica). У деяких хворих спостерігаються ознаки слабкості сфінктерів м’язів – нетримання сечі при кашлі, чханні.

Життєпогрозливі ускладнення при хлорозі розвиваються дуже рідко. Внаслідок дефіциту заліза пригнічується утворення секреторного імуноглобуліну А, що веде часті інфекції верхніх дихальних шляхів (ГРВІ). Внаслідок атрофічного гастриту знижується всмоктування вітаміну В12 (мегалобластна анемія). У хворих на хлороз часто спостерігаються порушення функції статевих залоз, що може призвести до безпліддя. Через низький артеріальний тиск пацієнтки нерідко втрачають свідомість і при падінні отримують черепно-мозкову травму або перелом кінцівок. Міокардіодистрофія погіршує серцево-судинні захворювання (ІХС, ХСН).

Пацієнток із хлорозом курирують лікарі-гематологи або терапевти. Під час опитування молодих дівчат лікар уточнює подробиці про настання місячних, їх тривалість та обсяг. При загальному огляді привертає увагу добре розвинена підшкірно-жирова клітковина у поєднанні з блідо-зеленим забарвленням шкіри. При аускультації вислуховується шум систоли на верхівці серця. Додаткове обстеження включає:

• Аналіз крові. У загальному аналізі крові відзначаються зниження рівня гемоглобіну, кольорового показника (гіпохромія), зменшення розміру еритроцитів (мікроцитоз) та вміст у них гемоглобіну. Іноді спостерігається пойкілоцитоз (зміна форми еритроцитів). У біохімічному аналізі виявляються низькі концентрації сироваткового заліза, феритину, підвищення залізозв’язувальної здатності сироватки.
• Інструментальні дослідження. При скаргах на біль у животі призначається фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС). Нерідко виявляються ознаки атрофії – ділянки стоншення слизової оболонки, кишкова метаплазія. При виконанні внутрішньошлункової pH-метрії у частини пацієнтів відзначається мала кислотність шлункового соку.

Диференційна діагностика

Дифдіагностику хлорозу переважно проводять з іншими видами анемій:

Також слід відрізняти даний вид недокрів’я від хронічного отруєння свинцем, порушень порфіринового обміну, гемоглобінопатії (таласемії). При виражених смакових збоченнях може знадобитися виключення хвороб психіатричного профілю.

Найчастіше пацієнтки можуть проходити лікування амбулаторно. Але в деяких випадках при тяжкому стані, коли необхідне постійне спостереження за хворою, може знадобитися госпіталізація до терапевтичного або гематологічного відділення. Для боротьби із захворюванням застосовуються лише консервативні методи. Основні напрямки лікування хлорозу включають:

• Призначення препаратів заліза. Це головний напрямок патогенетичної терапії. Переважними є пероральні форми ліків (заліза сульфат, фумарат). Ефективніше засвоюються кошти із двовалентним залізом, ніж із тривалентним. Для кращої абсорбції додатково використовується аскорбінова кислота. При тяжкому ступені анемії вдаються до введення парентеральних розчинів. Однак при їх застосуванні дуже високий ризик розвитку гемосидерозу.
• Живлення. Призначається дієта, що включає продукти, багаті на залізо (яйця, гриби, яблука). У раціоні обов’язково повинні бути присутні продукти, що містять гемове залізо (м’ясо, печінка, риба). На час прийому препаратів заліза варто припинити вживання кави, какао, шоколаду, оскільки вони знижують всмоктування мікроелемента в органах шлунково-кишкового тракту.
• Корекція кислотності шлункового соку. Оскільки у багатьох хворих на хлороз спостерігається знижена кислотність, їм покладено часте дробове харчування, пиття мінеральних вод з високою концентрацією сульфатів, хлоридів та кальцію, а також застосування медикаментів із травними ферментами (ацидин-пепсин, натуральний шлунковий сік).

Хлороз є доброякісним захворюванням, яке дуже добре піддається лікуванню. Приблизно через місяць використання препаратів заліза симптоми регресують. Найбільш важкі несприятливі наслідки пов’язані з посиленням існуючих хронічних кардіологічних патологій (ХСН, ІХС). Летальних наслідків, безпосередньою причиною яких став хлороз, не зареєстровано. Первинна профілактика полягає у збалансованому харчуванні, що включає багаті залізом продукти, а також у визначенні рівня сироваткового заліза під час статевого дозрівання та перименопаузи.