Хвороба Форестьє

Хвороба Форестьє — це рідкісне незапальне захворювання опорно-рухового апарату, пов’язане з утворенням кісткової тканини у зв’язках та сухожиллях, що поступово призводить до їх окостеніння та повної знерухомленості (анкілозу). Найчастіше відзначається поразка передньої поздовжньої зв’язки хребта у його відділах. Проявляється дискомфортом, тугорухливістю та болями в грудному, а потім поперековому та шийному відділах хребта; локальною хворобливістю різних ділянок периферичного відділу кістково-м’язової системи Діагностується за даними, отриманими внаслідок рентгенологічного дослідження всіх відділів хребта. Лікування проводиться консервативними симптоматичними методами.

Хвороба Форестьє відома з 1950 року і носить ім’я французького невролога, що вперше її описав. В основі захворювання лежить гіперостоз – патологічне надлишкове утворення кісткової тканини, яке призводить до формування анкілозів – зрощень, що блокують рухи в суглобі. З цієї причини щодо хвороби Форестьє в травматології та ортопедії найчастіше застосовується друга назва – анкілозуючий (фіксуючий) гіперостоз. У медичній літературі зустрічається також третя назва хвороби Форестьє – лігаментоз, що фіксує. Однак ціла низка авторів вважає його не зовсім вірним, оскільки лігаментоз передбачає наявність дистрофічних змін у зв’язковому апараті, які при хворобі Форестьє не спостерігаються.

Хвороба Форестьє відзначається переважно в осіб старше 50 років, у чоловіків практично вдвічі частіше, ніж у жінок. Найчастіше у хворих є такі фонові захворювання, як ожиріння, артеріальна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет.

Хвороба Форестьє досі залишається одним із тих захворювань, етіологія яких не відома. Літній вік хворих є підставою припускати, що хвороба Форестьє розвивається в результаті процесів старіння, що відбуваються в сполучній тканині. Інші автори вважають, що хвороба Форестьє може бути спровокована хронічною інтоксикацією, що розвивається за наявності в організмі хронічного інфекційного захворювання (туберкульозу, хронічного тонзиліту, синуситу, гнійного отиту тощо). Рідкісна зустріч захворювання ускладнює вивчення його причинних факторів. Зібрані лікарями спостереження говорять про те, що хвороби Форестьє найбільш схильні до м’язових і «широкісних» людей, що особливо мають надмірну вагу.

Найчастіше хвороба Форестьє протікає з поразкою хребетного стовпа. Патологічні зміни локалізуються в передній поздовжній зв’язці, яка примикає до передньої поверхні тіл хребців та виконує для них функцію окістя. За певних умов вона починає продукувати кісткову тканину. Відбувається заміна сполучної тканини зв’язки на хрящову, а потім кісткову. Зазвичай процес кісткоутворення починається лише на рівні міжхребцевих дисків і протікає відразу у кількох відділах хребта. При цьому кісткові розростання зростаються з передньою поверхнею хребців. Вони дають клювоподібні вирости, що йдуть від тіл хребців, які огинаючи міжхребцевий диск, ростуть назустріч один одному і зростаються. В результаті рухливість хребців прогресивно зменшується, доходячи до повної знерухомленості.

Більш глибоке вивчення випадків хвороби Форестьє призвели до того, що уявлення про неї як про захворювання хребта в 70-х роках змінилися уявленнями про генералізований характер гіперостозу, що захоплює також зв’язки та сухожилля периферичного скелета. Крім поздовжньої зв’язки хребта хвороба Форестьє може супроводжуватися кісткоутворенням у власному зв’язуванні надколінка, здухвинному апоневрозі, у зв’язках, що кріпляться до здухвинних кісток, рідко в задній поздовжній зв’язці хребетного стовпа. Процеси, що при цьому відбуваються, аналогічні поразці передньої поздовжньої зв’язки.

Найчастіше патологія маніфестує з ураження грудного відділу хребетного стовпа, частіше захоплюючи його центральну частину. Потім ектопічне утворення кісткової тканини починається в поперековому та шийному відділі. Переважають скарги на дискомфортні відчуття у ураженій частині хребта та скутість рухів у ньому. Больовий синдром відзначається рідше і, як правило, не має великої інтенсивності. Поряд із змінами в хребті хвороба Форестьє може супроводжуватися болями в ліктьових і плечових суглобах, кістках п’яти і кістках тазу. Зазвичай болі мають короткочасний характер, але можуть ставати постійними.

Супроводжувальна хвороба Форестьє скутість у ураженому відділі хребта проявляється у вигляді утруднення поворотів чи нахилів. Така тугорухливість може мати періодичний характер і зазвичай найбільше виражена вранці і до кінця дня. Ранкова скутість пояснюється тривалої знерухомленості хребта під час сну, а вечірня – його стомлюваністю. Посилення тугоподвижности у хребті також спостерігається після фізичного навантаження чи тривалого перебування у одній позі. У міру прогресування гіперостозу наростає і скутість хребта. З часом хвороба Форестьє призводить до повної знерухомленості в уражених відділах хребта.

Якщо хвороба Форестьє торкається шийного відділу, то розвиток неоартрозів з інтенсивними розростаннями кісткової тканини у вигляді шипів може призводити до труднощів при ковтанні їжі. Той же процес у грудному відділі може стати причиною стискання стравоходу із утрудненням проходження ним твердої їжі та утворенням дивертикулів. Найчастіше саме ці зміни змушують пацієнта звертатися до лікарів. У поодиноких випадках, коли хвороба Форестьє протікає із залученням задньої поздовжньої зв’язки, внаслідок здавлення спинного мозку розвиваються неврологічні порушення, ідентичні симптомам мієлопатії.

При огляді пацієнта, що має хворобу Форестьє, відзначається невелике посилення кіфозу грудного відділу хребта, болючість при пальпації остистих відростків у цьому відділі та обмеження рухливості у ньому. На периферії можуть спостерігатися ділянки локальної болісності тканин у сфері прикріплення зв’язок до кісток. При наявності значних кісткових розростань в області ліктів та п’ят можливе їх пальпаторне виявлення.

Хвороба Форестьє діагностується травматологом-ортопедом на підставі даних рентгенографії хребта. Характерно, що кількість ділянок окостеніння, що рентгенологічно виявляються, більша, ніж число клінічно виявляються областей ураження. Однак характерні для хвороби Форестьє рентгенологічні зміни можуть виникнути лише понад 10 років від початку захворювання.

У своєму початковому періоді хвороба Форестьє рентгенологічно практично не відрізняється від банального спондильозу. Щоб їх диференціювати, необхідно провести рентгенологічне обстеження всього хребта. Виявлення патологічних вогнищ відразу у кількох відділах хребетного стовпа говорить на користь хвороби Форестьє. Більш інформативною є рентгенографія хребта у бічній проекції. Вона виявляє, що гіперостоз відбувається не лише на рівні міжхребцевих дисків, як при спондильозі або остеохондрозі, але насамперед на рівні тіл хребців. Велике значення має проведення рентгенологічних досліджень, у динаміці. При спондильозі процес кісткоутворення зберігає свій локальний характер і швидко припиняється. Хвороба Форестьє відрізняється тривалим перебігом із постійним збільшенням кісткових розростань. Необхідно також диференціювати хворобу Форестьє від хвороби Бехтерєва.

У пізнішому періоді хвороба Форестьє рентгенологічно характеризується масивними кістковими напластуваннями, товщина яких може досягати 1,5 см і зберігається приблизно однаковою в межах одного відділу хребта. У грудному відділі зазвичай такі напластування більше виражені праворуч. У шийному відділі вони утворюють суцільну смугу, а розташовуються фрагментарно. Поперековий відділ уражається повністю, але спочатку кісткоутворення більш виражене в навколодискових областях і зліва.

Лабораторну діагностику при хворобі Форестьє проводять з метою унеможливлення запального характеру виявлених патологічних змін. При цьому клінічний аналіз крові зазвичай у межах норми, ревматоїдний фактор та С-реактивний білок не виявляються. Проте досить часто відзначається підвищення цукру в крові (гіперглікемія).

Оскільки чіткі уявлення про фактори, що викликають патологію, поки що відсутні, її специфічне лікування є предметом пошуків та досліджень. Щоб полегшити стан пацієнтів, застосовується симптоматична терапія. Вона включає призначення протизапальних препаратів групи НПЗЗ (індометацину, ібупрофену, диклофенаку та ін.), магнітотерапію, лазеротерапію, водолікування (сірководневі та родонові загальні лікувальні ванни), масаж, рефлексотерпію. Болі при ураженні периферичних відділів скелета купірують локальним введенням глюкокортикостероїдів та анестетиків, лікувальними пункціями суглобів, аплікаціями протизапальних засобів (мазі, димексид), призначенням ультрафонофорезу гідрокортизонової мазі.